Могильниці
| Автор | Гі де Мопассан |
|---|---|
| Назва мовою оригіналу | фр. Les Tombales |
| Країна | Франція |
| Мова | французька |
| Жанр | новела |
| Місце | Париж |
| Укр. видавництво | Дніпро |
| Видавництво | газета «Gil Blas» |
| Видано | 9 січня 1891 |
| Перекладач(і) | Максим Рильський |
| Тип носія | на папері |
| Попередній твір | Дім Тельє |
| Наступний твір | На воді |
«Моги́льниці»[1] (фр. Les Tombales) — новела французького письменника Гі де Мопассана, видана у 1891 році. Сюжет твору розповідає про різновид завуальованої проституції, коли жінки в облудний спосіб знайомляться з чоловіками на кладовищі.
Історія[ред. | ред. код]
Новела «Могильниці» вперше була надрукована в газеті «Gil Blas» 9 січня 1891 року, згодом вона увійшла в друге доповнене перевидання збірки «Дім Тельє». Українською мовою її переклав видатний поет і перекладач Максим Рильський. Перше українське видання новели побачило світ у видавництві художньої літератури «Дніпро» у восьмитомному зібранні творів Гі де Мопассана[2]. Крім того, вона увійшла до двотомного зібрання вибраних творів письменника, яке побачило світ у тому ж видавництві в 1990 році[1].
За мотивом «Могильниць» у 2002 році французький режисер Крістоф Барратьє поставив однойменний короткометражний фільм[3].
Сюжет[ред. | ред. код]
П'ятеро старих парубків гомонять про паризьке життя. Один з них, Жозеф де Гардон, розповідає про свою пригоду на Монмартрському кладовищі. Він часто навідується туди до могили коханої жінки, а також гуляє алеями, роздивляючись надгробки і вивчаючи епітафії. Одного разу він побачив чарівну молодичку в глибокій жалобі, що плакала на свіжій могилі так сильно, що зрештою знепритомніла прямо у нього на очах. Галантний чоловік надав їй допомогу і провів до дому. Жінка запросила його до свого скромного помешкання. Розчулений її життєвою історією він запросив удовицю на обід[1].
Їхній легкий флірт тривав три тижні, після чого Жозеф, стомившись від цих відносин, покинув пасію під чемним приводом. По деякім часі він зустрів її на тому ж кладовищі, але вже не на могилі законного чоловіка, а під руку з іншим паном, що так само проводив її додому. Жінка дала зрозуміти Жозефу, що вони «не знайомі». Де Гардон міркує, скільки ще таких могильниць полюють за парубками і чиєю «удовою» вона була цього разу[1].
