Місце злочину — місце у просторі, де було розпочато, закінчено злочин, або де настав злочинний наслідок. Є однією зі складових об'єктивної сторони злочину[1], а у ряді випадків — визначальною обставиною кваліфікації злочину[2]. Поняття місця злочину чітко не визначено в українському законодавстві, що, в свою чергу, тягне різне розуміння цього терміну науковцями-юристами. Так, за теорією А. А. Поддубного, місцем злочину є місце вчинення суспільно-небезпечного діяння, за твердження М. І. Ковальова — адміністративно-територіально одиниця, в якій розпочато або закінчено злочин, а також настали суспільно-небезпечні наслідки, а так само — територія виключної економічної зони країни, повітряного простору, територія військової частини тощо[3]. В той же час, Ф. Є. Фесеноко теж визначає місцем злочину місце початку, закінчення злочину або настання злочинних наслідків, але визначаючи його як конкретне місце у просторі, а не адміністративну одиницю[4].
Як стверджує науковець Є. В. Георгієвський, в звичаєвому праві слов'янських народів, місцем вчинення злочину могли вважатись «дом, двор, поле, лодка»[5].
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Місце злочину
В.Г. Мороз. Поняття місця вчинення злочину як ознаки об'єктивної сторони злочину // Юридична наука. — 2014. — № 5. — С. 122-136.
В.Г. Мороз. Встановлення місця — необхідна умова правильної кваліфікації вчиненого діяння // Кримінальне право. — 2013. — № 5. — С. 58-65.
Ковалёв М.И. Объективная сторона преступления. — Советское уголовное право. Общая часть: Учебник. — Москва : Юрид. лит, 1977.
Фесенок Е.Ф. Факультативные признаки объективной стороны. — Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть общая: Монография. — Київ : Изд-во «Наукова думка», 1985.
Георгиевский Э.В. Формирование и развитие общих положений древнерусского уголовного права. — Москва : Юрлитинформ, 2013. — 320 с.
