Незіхе Араз
| Незіхе Араз | ||||
|---|---|---|---|---|
| тур. Nezihe Araz | ||||
| Народилася |
11 травня 1920 або 1922[1] Конья, Конья, Османська імперія | |||
| Померла |
25 липня 2009 Стамбул, Туреччина | |||
| Поховання | Yeniköy Cemeteryd | |||
| Країна |
 Туреччина | |||
| Діяльність | журналістка, письменниця, поетка, сценаристка, драматургиня | |||
| Alma mater | Ankara Lisesid і School of Language and History – Geographyd | |||
| Нагороди | ||||
|
| ||||
Незіхе Араз (11 травня 1920[2], Конья, Туреччина — 25 липня 2009[3], Стамбул, Туреччина) — турецька журналістка і письменниця.
Життєпис[ред. | ред. код]
Незіхе Араз народилася 11 травня 1920 року в Коньї. Її батько Рифат Араз був директором відділення банку «Зіраат» у Коньї. Пізніше його обрано членом парламенту. Мати Незіхе звали Мюзейє, вона була другою дружиною Рифата[4]. Незіхе Араз закінчила ліцей для дівчаток в Анкарі, потім Анкарський університет[2].
Під час навчання в університеті значний вплив на Араз справили лекції Музафера Башоглу[en] і Бехідже Боран. Незіхе Араз навіть працювала у видаваному Боран і Башоглу журналі «Adımlar», який підтримував Комуністичну партію Туреччини[ru][4].
Після закінчення університету Араз працювала асистенткою Боран. Після звільнення останньої з університету 1948 року Незіхе Араз повернулася до Стамбула. Сім'я Араз була релігійною, її батько був членом релігійної групи суфійського проповідника Кенана Ріфая, тому батьки Незіхе побоювалися, що вона зазнає в Анкарі впливу лівих ідей. Поступово Незіхе Араз також стала послідовницею Ріфая[4]. 1950 року вона опублікувала свою першу книгу «Мій світ» (тур. Benim Dünyam)[2]. 1951 року, після смерті, Ріфая Араз опублікувала книгу «Кенан Ріфай і іслам у світі XX-го століття» (тур. Ken’an Rifai ve Yirminci Asrın Işığında Müslümanlık), написану в співавторстві з Саміха Айверді[tr], Сафіє Ерол[tr] і Софі Хурі.
Від 1952 року Незіхе Араз працювала в журналі «Resimli Hayat», видаваного Шевкетом Радо[tr]. Потім працювала в журналі «Hayat»[tr] тієї ж компанії. 1953 року вона опублікувала «Fatih'in Deruni Tarihi», в якій описано біографію Мехмеда II в рамках релігійного підходу[5]. 1956 року Араз почала працювати в газеті «Havadis»[tr]. У матеріалі, який вона підготувала після відрядження в Мекку, була світлина араба, який справляє нужду на стіну. Ця світлина викликало обурення короля Іраку Фейсала II і Араз звільнили з газети[4].
У 1957—1963 роках Араз працювала в газеті «Yeni Sabah»[tr]. 1959 року вона опублікувала книгу «Святі Анатолії» (тур. Anadolu Evliyaları), в якій описано біографії 50 святих. Ця книга мала величезний комерційний успіх і стала бестселером[4]. У 1950-1960-х роках Незіхе Араз опублікувала ще низку книг, також вона вела колонки у виданнях «Yeni Istanbul»[tr], «Milliyet» і «Güneş»[5].
Від 1973 року Араз писала п'єси. 1987 року вона написала п'єсу «Afife Jale» про життя першої турецької театральної актриси Афіфе Жале[6], ця п'єса здобула нагороду «Краща п'єса», присуджувану міністерством культури Туреччини[5].
Померла 25 липня 2009 року[3].
Нагороди[ред. | ред. код]
2003 року Незіхе Араз за її журналістську діяльність присуджено премію Бурхана Фелека[2].
Пам'ять[ред. | ред. код]
2012 року про життя Незіхе Араз знято документальний фільм[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ https://books.google.co.uk/books?id=4ddqaCdZdZ0C&pg=PA39
- ↑ а б в г д (Fatma) Nezihe Araz. Women Writers of Turkey. Архів оригіналу за 21 жовтня 2017. Процитовано 1 квітня 2016.
- ↑ а б Araz yaşama veda etti (тур.). Hürriyet. 25 липня 2009. Процитовано 1 квітня 2016.
- ↑ а б в г д Solculuktan sufiliğe: Nezihe Araz (тур.). Hürriyet. 1 серпня 2009. Процитовано 1 квітня 2016.
- ↑ а б в Büyük Larousse, vol. 2, p. 762, Milliyet Gazetesi Yayınları, «Araz (Nezihe)»
- ↑ Yazar Nezihe Araz öldü. Sabah[tr] (Turkish) . 26 липня 2009. Процитовано 21 травня 2013.
|
