Обговорення:Левандівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Найсвіжіший коментар: Knedlyk у темі «Левандівка чи Жовтневе?» 10 років тому
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Вирiзняється кримiногенним середовищем. - панове редагувальники-адмiнiстратори, що за бздури ви дозволяєте публiкувати? Якщо там i є це "середовище", то чим воно вирiзняється вiд iнших львiвських чи донецьких? Левандiвка передусiм великий житловий та промисловий р-н мiста.

Думаю варто усунути - навряд чи є статистика, яка це підтверджує. --Rar 15:42, 2 жовтня 2008 (UTC)Відповісти
Видалив --Крис 16:30, 10 грудня 2008 (UTC)Відповісти

Левандівка[ред. код]

(постаю, щоб не пропав матеріал)


Левандівка на сторінках рідної преси "Львівська газета" з історичним описом вулиць:

Частина 1

Між вулицями Городоцькою та Сяйво є невелика площа Фабрична, названа так 1929 року. Забудова площі: одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х років, одноповерхова садибна.


Вулицю Сяйво з Городоцькою з’єднує вулиця Кузневича, названа так 1993 року на честь українського скульптора Григорія Кузневича (1871-1936). Від 1917-го вона називалася Мейська, від 1936-го – Новаковського, за часів німецької окупації – Ярослав Мудриґассе, від 1946 року – 8 Березня. У будівлі №2 від повоєнних часів міститься 3-тя міська пожежна команда. Під №14 за часів СРСР був дзеркальний цех. Забудова вулиці: одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х років. Городоцьку з Повітряною з’єднує вулиця Сяйво, названа так 1963 року. Частина вулиці від 1929-го називалася Грюнвальдська на честь Грюнвальдської битви 1410 року, від 1928 року – Міська, в часи німецької окупації – Вестрінґ ІІ, інша частина від 1930-го називалася Білогорська бічна, від 1938-го – Кулаковського на честь загиблого учасника українсько-польської війни 1918-1919 років, у 1950-1981 рр. – Кленова. За польських часів на місці теперішньої адреси №14 стояв костел Матері Божої Неустанної Помочі. 1960-го будівлю костелу знесли. 21 вересня 1991 року на цьому місці відбулося освячення й закладення першого каменя під споруду нової православної церкви Покрови Пресвятої Богородиці, будівництво якої завершили 1996-го. Під №16 за радянських часів була їдальня керамічного заводу. У будинку №99 за Польщі була змішана загальноосвітня семирічна школа, від 1950-х містилася залізнична школа №4 і вечірня школа робітничої молоді №23, зараз тут середня школа №65. Триповерхову прибудову школи звели в 1960-х. У двоповерховій будівлі 1950-х під №18 від 1950-х була залізнична школа №5, зараз тут середня школа №67. Забудова вулиці: класицизм, польський конструктивізм 1930-х і радянський 1960-1980-х. Від вулиці Сяйво до західної межі міста перпендикулярно відгалужується вулиця Рудненська, названа так 1992 року. Від 1874-го називалася Білогорська дорога, від 1916-го – Білогорська вулиця, бо простягалася до села Білогорща, від 1925 року мала назву Косцюшки, від 1944-го – знову Білогорська. Забудова вулиці: здебільшого промислова радянського періоду, також одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х років, одноповерхова садибна забудова. Від Рудненської відгалужується невелика вулиця Гайова, названа так 1934 року. Вулиця має здебільшого одноповерхову садибну забудову повоєнного та нового часу. Паралельно до Гайової пролягає вулиця Чагарникова, названа так 1946 року. Від 1871-го мала назву Загайник, від 1925-го – Лісна. Забудова: здебільшого одноповерхова садибна довоєнного часу, нові одно- та двоповерхові будівлі. Паралельно до Рудненської йде вулиця Кондратюка, названа так 1963 року на честь українського вченого в галузі космічної техніки Юрія Кондратюка (1900-1942). Від 1926-го вона називалася Косцюшка бічна, від 1933-го – Фільварочна, від 1946-го – Дворова. Забудова вулиці: одноповерхова садибна 1960-2000-х років. Паралельно до Кондратюка пролягає вулиця Самарська, яку назвали так 1993 року, до того вона називалася Районна бічна. Забудова: одноповерхова садибна 1960-2000-х років. Перпендикулярно від Рудненської на північ пролягає вулиця Орельська, названа так 1993 року. Від 1924-го мала назву Гловацького на честь соратника Костюшка в польському повстанні 1794 року Бартоша Гловацького, від 1936-го – Воєводська, від 1945-го – Районна. Забудова вулиці: одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна.

Паралельно до Орельської простягається вулиця Темницьких, названа так 1993 року на честь галицьких громадсько-політичний діячів братів Володимира (1879-1938) й Омеляна (1882-1918) Темницьких. Від 1924-го називалася Пястів на честь першої династії польських князів і королів (IX-XIV століття), від 1933-го була частиною вулиці Доробок. Забудова вулиці: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова. Перпендикулярно до Широкої йде вулиця Планерна, названа так 1936 року. Від 1928-го називалася Шевченка бічна. Забудова: одно- та двоповерхова садибна. Паралельно до Планерної пролягає вулиця Ангарна, названа так 1936 року. Від 1931-го називалася Барська. Забудова: одно- та двоповерхова садибна 1950-2000-х років. Широку з Рудненською з’єднує вулиця Гніздовського, названа так 1993 року на честь українського художника та скульптора ХХ століття Якова Гніздовського. Від 1977-го називалася Жданова на честь радянського партійного діяча, від 1988-го – Левандівська. Забудова вулиці: 5-9-поверхова 1970-х років. Перпендикулярно до Гніздовського йде вулиця Сластіона, названа так 1993 року на честь українського художника й етнографа Опанаса Сластіона (1855-1933). Від 1958-го називалася Низинна бічна. Забудова: двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна. Калнишевського зі Сластіона сполучає вулиця Низинна, названа так 1950 року. Від 1929-го вона мала назву Шевченка бічна, від 1930-го – Нова, від 1931-го – Багниста. Будинок №11 – одноповерховий житловий барак 1950-х років. Будинки №№19, 21, 23, 25 – двоповерхові житлові бараки 1950-х. Забудова вулиці: двоповерхова барачна 1950-х, дев’ятиповерхова житлова 1970-х. Повітряну зі Сластіона з’єднує вулиця Вигода, названа так 1933 року. Будинки №42, 44, 46 – двоповерхові житлові бараки 1950-х років. Забудова вулиці: одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х, двоповерхова житлова забудова 1950-х, п’ятиповерхова житлова забудова кінця 1960-х, одно- та двоповерхова забудова 2000-х років. Паралельно до вулиці Вигоди простягається вулиця Пілотів, названа так 1936 року. Від 1928-го називалася Замойського на честь польського політичного та військового діяча Яна Замойського (1542-1605). Будинки №5 та №7 – барачна житлова забудова початку 1950-х. №9 – одноповерхова лазня 1950-х років. Забудова вулиці: одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х, одно- та двоповерхова забудова 2000-х років. Паралельно до вулиці Вигоди йде вулиця Доробок, названа так 1933 року. Від 1924-го мала назву Пястів. За польських часів адресу №14 мала фабрика газованої води Фрідмана, зараз цю адресу має одноповерховий житловий будинок. Забудова вулиці: одно- та двоповерхова садибна 1930-1960-х, 5-14-поверхова 1980-х, одно- та двоповерхова 2000-х років. Перпендикулярно до Широкої простягається тупикова вулиця Олешківська, названа так 1993 року. Від 1925-го мала назву Каштелянська, від 1936-го – Старостинська, від 1944-го – Громадянська. Забудова: одноповерхова садибна. Паралельно до Олешківської йде вулиця Дідушка, названа так 1993 року на честь українського військового діяча, одного з організаторів легіону Українських Січових Стрільців Василя Дідушка. Від 1925-го називалася Замкнена, від 1936-го – Комісарська. Забудова вулиці: одноповерхова садибна, будинки №3 та №8 дерев’яні. Паралельно до Дідушка – вулиця Невелика, названа так 1950 року. Від 1931-го мала назву Гетьманська, від 1936-го – Підкоморська. Забудова: одноповерхова садибна.


Частина 2


Від Широкої на північ відгалужується вулиця Олесницького, названа так 1992 року на честь українського громадсько-політичного діяча, голови товариства “Просвіта” Євгена Олесницького (1860-1917). У 1916-1926 роках вона мала назву Варшавська, від 1933-го – Капітана Бастира на честь першого польського військового пілота Стефана Бастира (1890-1920), в часи німецької окупації – Кохановскіґассе, від 1946-го – Багрицького на честь російського радянського поета.



У будинку №14 за часів СРСР містився опорний пункт правопорядку. Забудова вулиці: одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, одно-, дво- і триповерхова житлова забудова 2000-х років. Паралельно до Олесницького пролягає вулиця Тісна, названа так 1933 року. Від 1928-го вона називалася Собєського на честь польського короля Яна III Собєського. Забудова вулиці: одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, п’ятиповерхова забудова 2000-х років. На вулиці є дві діючі водяні колонки. Паралельно до Тісної пролягає вулиця Мирна, названа так після 1940-х. Від 1931-го вона називалася Конопніцької, на честь польської письменниці, від 1933-го – Мірна. Будинок №6 – дерев’яний. Забудова вулиці: одно- і двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова. На вулиці є одна діюча водяна колонка. Паралельно до Мирної йде вулиця Скромна, названа так 1933 року. Від 1923-го вона називалася Сенаторська. Забудова: одно- і двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, забудови 2000-х років. На вулиці є діюча водяна колонка. Паралельно до Скромної простяглася вулиця Чижевського, названа так 1993 року на честь визначного українського славіста, філософа та громадського діяча Дмитра Чижевського (1894-1977). Від 1928-го називалася Сєнкевіча, від 1933-го – Зв’язкова, у 1950-1993-х – Профспілкова. У будинку №43 за часів СРСР був дитячий садок, зараз тут базова станція мобільного зв’язку. Забудова вулиці: одно- і двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, одноповерхова забудова 2000-х років. Паралельно до Чижевського – вулиця Моторна, названа так 1936 року. Від 1927-го вона називалася Любельська, від 1933-го – Спулдзєльча (Кооперативна). Будинок №58 – дерев’яний. Забудова вулиці: одно- і двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, двоповерхова забудова 2000-х років. Паралельно до Олесницького пролягла вулиця Мацієвича, названа так 1991 року на честь українського інженера-конструктора і пілота Лева Мацієвича (1977-1910). Від 1925-го називалася Чарнецького, від 1933-го – Стеца, від 1946-го – Алелюхіна, на честь радянського льотчика. Забудова: одноповерхова садибна. На вулиці є діюча водяна колонка. Паралельно до Мацієвича йде вулиця Каганця, названа так 1992 року на честь українського політичного діяча та діяча “Просвіти” Марка Каганця (1881-1908), від 1923-го мала назву Польова, від 1932-го – Жвіркі, в часи німецької окупації – Шашкевичґассе, а від 1946-го – Нестерова на честь російського льотчика, учасника Першої світової війни. Забудова вулиці: одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова. Паралельно до Каганця простягається вулиця Чечета, названа так 1993 року. Від 1923-го називалася Коллонтая на честь польського політика Гуго Коллонтая (1750-1812), від 1932-го – Вігури на честь польського авіаконструктора Станіслава Вігури (1901-1932), від 1946-го – Молодчого на честь радянського генерала авіації, у 1957-1993-х – Леваневського на честь ра дянського льотчика. Під №1 – храм УГКЦ Святих Андрія і Йосафата, збудований у 1920-х. Тут наприкінці 1980-х відбувалися одні з перших у Львові Богослужінь вірних УГКЦ. Забудова вулиці: одно- і двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова. На вулиці є діюча водяна колонка. Паралельно до Моторної йде вулиця Пропелерна, названа так 1933 року. Від 1924-го називалася Словацького. Будинки №75 та №77 – дерев’яні. Забудова вулиці: одно- і двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, одно- і двоповерхова забудова 2000-х років. Паралельно до Пропелерної пролягає вулиця Загородня, названа так 1946 року. Від 1922-го вона називалася Потоцького, від 1933-го – Загорода. Будинок №6 – дерев’яний. Забудова: одно- і двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, одно- і двоповерхова забудова 2000-х років. Паралельно до Загородньої йде вулиця На Чвертях, названа так 1933 року. Від 1923-го вона називалася Затишшя. Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, одно- і двоповерхові забудови 2000-х років. Паралельно до вулиці На Чвертях – вулиця Немирівська, названа так 1950 року. Від 1928-го вона мала назву Блонна (Лугова). Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, одно-, дво- і триповерхові забудови 2000-х років. Паралельно до Немирівської пролягає вулиця Калнишевського, названа так 1992 року на честь останнього отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського (1690-1803). Від 1950-го вона була частиною вулиці Низинної, від 1958-го мала назву Хабарівська. Будинки №№2, 4, 6, 7, 8, 11, 19 – двоповерхові гуртожитки та житлові будинки барачного типу 1950-х років. Будинок №13 – триповерховий барачний гуртожиток 1950-х. У чотириповерховому житловому будинку 1960-х від радянських часів міститься магазин “Автозапчастини”, продуктова крамниця та бар. У 1970-1980-х тут також був комісійний магазин із продажу автомобілів, до початку 1990-х це був головний у Львові пункт торгівлі новими й уживаними авто. Тепер на місці колишнього автобазару – автостоянка. У п’ятиповерховому житловому будинку 1960-х за СРСР містився магазин промкооперації. Забудова вулиці: 2-3-поверхова барачна 1950-х і 4-5-поверхова 1960-х. Перпендикулярно до Калнишевського йде вулиця Блажкевич, названа так 1993 року на честь української письменниці та громадської діячки Іванни Блажкевич (1886-1977). Від 1957-го вона мала назву Прокатна. Забудова: двоповерховий конструктивізм 1930-х, чотири– та дев’ятиповерховий конструктивізм 1970-х. Паралельно до Блажкевич простягається вулиця Мундяк, названа так 1993 року на честь львівського літературознавця Марії Мундяк (1928-1958). Від 1957-го вона називалася Новосільна. Під №5 – двоповерховий житловий будинок 1950-х. Забудова вулиці: п’ятиповерхова 1960-х. Калнишевського з Широкою з’єднує вулиця Роксоляни, названа так 1992 року на честь дружини турецького султана Сулеймана ІІ Насті Лісовської (Роксолани) (1505-1561). Від 1957-го вона називалася Новозаводська, від 1974-го – Горєлова на честь російського радянського живописця. Будинки №№1-7 та №№2-14 – двоповерхові барачні забудови кінця 1950-х – початку 1960-х. Забудова вулиці: двоповерхова барачна 1950-х, п’яти-дев’ятиповерхова 1970-х, п’ятиповерхова 1980-х. Паралельно до Роксоляни пролягає вулиця Кругова, названа так 1957 року. Забудова: двоповерхова барачна 1950-х та одноповерхова 2000-х років. Роксолани з Левандівською з’єднує вулиця Повітряна, названа так 1933 року (Льотнича) на честь Левандівського летовища, яке існувало тут від середини 1920-х до 1939-го, як і всі інші левандівські вулиці, що стосуються авіасправи: Моторна, Пропелерна, Пілотів, Планерна, Ангарна. Від 1922-го вона мала назву 3 Мая на честь польської Конституції 1791 року. Під №1 за радянських часів був магазин “Техніка” управління “Львівелектромашпостачзбуту”, зараз тут гуртівня (паркет, морозиво). Під №2 від часів СРСР – Львівський холодокомбінат. Будинки №№5, 6, 8, 9, 12 – двоповерхові житлові барачні забудови кінця 1950-х – початку 1960-х років. У будинку №6 у 1950-х був Народний суд Залізничного району, в будинку №8 – книжковий магазин. У житловому будинку №15 у 1950-х роках містилася майстерня з ремонту взуття. Під №20 колись був кінотеатр “Супутник” (у 1950-х – імені Коцюбинського), тепер тут нічний клуб “Далі”. У будинку №24 за радянських часів містився овочевий магазин, зараз – крамниця продуктів “Левандівський ґазда” і кав’ярня. У будинку №38 у 1950-х була майстерня індпошиву одягу, нині цієї адреси не існує. У будинку №43 за часів СРСР був магазин “Продукти”. У дев’ятиповерховому житловому будинку 1970-х від часів СРСР працює бібліотека №15 для дорослих. На перетині Повітряної з вулицею Ганкевича від повоєнних часів є став. Забудова вулиці: одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, одно- та двоповерхові будівлі 2000-х років, дев’ятиповерхова житлова забудова 1970-х. На вулиці є діюча водяна колонка. Роксоляни з Талліннською з’єднує вулиця Широка, названа так 1933 року. Від 1926-го мала назву Шевченка, в 1938-1946 рр. – Блакитної Армії на честь польського військового формування, утвореного у Франції 1917 року. У будівлі №1 від 1950-х був будинок культури селища Левандівка та бібліотека №15, згодом – будинок культури селища Жовтневе Залізничного району, нині тут народний дім “Просвіта” й магазин ритуальних послуг. В одноповерховій прибудові 1970-х №55-а за радянських часів був магазин взуття, зараз – крамниця “Все для дому” й перукарня “Геліос”. В одноповерховій прибудові 1970-х під №63 за часів СРСР був магазин продтоварів і госптоварів, тепер тут фотосалон і крамниця “Все для дому”. У дев’ятиповерховому житловому будинку №64 за радянських часів був універсам “Жовтневий”, зараз тут магазин “Продукти” та ломбард. В одноповерховій прибудові кінця 1960-х під №65 за часів СРСР був магазин “Промтовари”, тепер – міні-бар і крамниця “Продукти”. В одноповерховій прибудові 1970-х під №70-а за радянських часів був овочевий магазин, нині – будинок побуту Львівської залізниці. У шестиповерховому житловому будинку 1960-х під №75 за часів СРСР був промтоварний і продтоварний магазини, зараз тут кав’ярня, крамниця “Продукти” й аптека. Під №81 розташований храм УГКЦ Вознесіння Господнього, збудований у 1993-2001 роках. Церкву спорудили на доброчинні пожертви парафіян і завдяки меценатській допомозі будівельних організацій і Львівської залізниці. В одноповерховій прибудові 1970-х під №86-а за радянських часів був овочевий магазин, зараз – гуртівня електроосвітлення та крамниця алкогольних напоїв “Золоте поле”. На перетині Широкої та Гніздовського від кінця 1990-х працює новозбудований левандівський ринок. Забудова вулиці: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, п’яти-, дев’яти- і чотирнадцятиповерхова житлова забудова 1960-1970-х. Широку з Шевченка з’єднує вулиця Левандівська, названа так 1993 року. Від 1930-го називалася Янівська бічна, від 1936-го – Ідзіковського на честь польського військового пілота, який загинув під час перельоту Атлантики, в період німецької окупації – Вестрінґ, від 1950-го – Індустріальна, у 1975-1993 рр. – Новоросійська. Будинок №16-а – одноповерховий житловий барак 1950-х. Будинки №№11-23 – триповерхові житлові бараки кінця 1950-х – початку 1960-х. Будинки №14-а-28 – двоповерхові житлові бараки кінця 1950-х. Будинок №25 – чотириповерховий житловий барак кінця 1950-х – початку 1960-х – гуртожиток локомотивного депо. У двоповерховому будинку 1950-х під №30 міститься будівельне управління. Забудова вулиці: промислова польського й радянського періодів, барачна житлова забудова 1950-1960-х. Паралельно до Низинної простягається вулиця Ловецька, названа так 1936 року. Від 1931-го мала назву Бема на честь польського політичного діяча й архітектора Юзефа Бема (1794-1850). Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова житлова забудова 2000-х років. Паралельно до Ловецької йде вулиця Підлісна, названа так 1933 року. Від 1931-го називалася Рея на честь видатного польського поета Міколая Рея (1505-1569). Будинок №15 – дерев’яний. Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одно- та двоповерхова житлова забудова 2000-х років. Паралельно до Підлісної пролягає вулиця Потебні, названа так 1956 року на честь видатного українського мовознавця, етнографа та фольклориста Олександра Потебні (1835-1891). Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одно- та двоповерхова житлова забудова 2000-х. Перпендикулярно до Суботівської йде вулиця Сірка, названа так 1956 року на честь кошового отамана Запорізької Січі у XVII столітті Івана Сірка. Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одно- і двоповерхова житлова забудова 2000-х років, п’ятиповерхова житлова забудова 1960-х. Перпендикулярно до Суботівської простягається вулиця Нечая, названа так 1956 року на честь козацького полковника, героя визвольної війни 1648-1654 років Данила Нечая. Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одно- та двоповерхова житлова забудова 2000-х років. Паралельно до Нечая – вулиця Косинського, названа так 1956 року на честь керівника українського повстання проти польського поневолення у 1591-1593 роках Криштофа Косинського. Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одно- і двоповерхова житлова забудова 2000-х років. Блажкевич із Широкою з’єднує вулиця Суботівська, названа так 1956 року. Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, дев’ятиповерхова житлова забудова 1970-х, п’ятиповерхова житлова забудова 1980-х. На вулиці Суботівській 1999 року збудовано храм Святого Духа УАПЦ.


Частина 3


Повітряну з Левандівською з’єднує вулиця Ливарна, названа так 1957 року. Забудова: двоповерхові житлові бараки кінця 1950-х років. Перпендикулярна до Ливарної – тупикова вулиця Параджанова, названа так 1993 року на честь видатного українського кінорежисера Сергія Параджанова (1924-1990). Від 1957-го вона мала назву Пальмова. Забудова вулиці: дво- і триповерхові житлові бараки кінця 1950-х – початку 1960-х років. Паралельна до Ливарної – вулиця Бандрівського, названа так 1993 року на честь українського письменника й мовознавця ХХ століття Дмитра Бандрівського. Від 1957-го вона називалась Автозаводська. Забудова: радянський двоповерховий конструктивізм 1950-х поліпшеного планування, дво- і триповерхові житлові будівлі 2000-х років. Повітряну з Алмазною з’єднує вулиця Ганкевича, названа так 1993 року на честь українського журналіста та редактора, члена Української Національної Ради ЗУНР Лева Ганкевича. Від 1957-го вона мала назву Дружинна. Забудова: житлові двоповерхові бараки кінця 1950-х – початку 1960-х. Паралельною до Ганкевича є вулиця Папоротна, названа так 1958 року. Забудова: двоповерхові житлові бараки кінця 1950-х – початку 1960-х. Ганкевича з Машиністів з’єднує вулиця Алмазна, названа так 1957 року. Забудова: двоповерхові житлові бараки кінця 1950-х – початку 1960-х. Повітряну з Кузнярівкою з’єднує вулиця Озерна, названа так 1958 року. Забудова: радянський одно– і двоповерховий конструктивізм 1950-х поліпшеного планування, двоповерхова житлова барачна забудова кінця 1950-х – початку 1960-х. Озерну з Машиністів з’єднує вулиця Слюсарна, названа так 1958 року. До цього мала назву Будівельна. Забудова: радянський двоповерховий конструктивізм 1950-х поліпшеного планування, одноповерхова житлова барачна забудова 1950-х. Алмазну з Кузнярівкою з’єднує вулиця Дучимінської, названа так 1993 року на честь української письменниці Ольги-Олександри Дучимінської (1883-1988). Від 1957-го вона називалася Полярна. Забудова: радянський одно- і двоповерховий конструктивізм 1950-х поліпшеного планування, двоповерхова житлова барачна забудова кінця 1950-х – початку 1960-х. Повітряну з Кузнярівкою з’єднує вулиця Машиністів, названа так 1957 року. Забудова: радянський одно- і двоповерховий конструктивізм 1950-х поліпшеного планування, одно- та двоповерхова житлова барачна забудова кінця 1950-х – початку 1960-х, дво- і триповерхові житлові будинки 2000-х років. Олесницького з Дучимінської з’єднує вулиця Кознярівка, яка називається так від 1931 року. Адресу №1/3 має Зал Царства Свідків Єгови, збудований на початку ХХІ століття. Забудова вулиці: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова. Паралельною до Кознярівки є вулиця Заболотівська, названа так 1950 року. Від 1938-го вона називалася Торуня. Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова, дво- і триповерхова забудова 2000-х років. Алмазну з Кознярівкою з’єднує вулиця Сушка, названа так 1993 року на честь українського військового й політичного діяча, полковника Січових Стрільців Романа Сушка (1894-1944). Від 1957-го вона мала назву Колективна. Забудова: двоповерхова барачна 1950-х і триповерхова 1960-х. Паралельна до Сушка – вулиця Геца, названа так 1993 року на честь українського художника ХХ століття Лева Геца. Від 1957-го вона називалась Ентузіастів. Забудова: радянський одно- і двоповерховий конструктивізм 1950-х поліпшеного планування, двоповерхова житлова барачна забудова кінця 1950-х. Алмазну зі Слюсарською з’єднує вулиця Ботанічна, названа так 1957 року. Забудова: радянський одно- і двоповерховий конструктивізм 1950-х поліпшеного планування, двоповерхова житлова барачна забудова кінця 1950-х. Широку з Естонською з’єднує вулиця Кочегарська, названа так 1950 року. Від 1871-го вона мала назву Підколійова, за часів німецької окупації – Ґлоріяґассе. Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-х, одно-, дво- і триповерхова забудова 2000-х років. Паралельна до Кочегарської – вулиця Талліннська, названа так 1981 року. Від 1916-го вона була частиною вулиці Білогорської. Забудова: сецесія та конструктивізм. Широку з Левандівською з’єднує вулиця Естонська, названа так 1981 року. Від 1871-го вона називалася Блоні Яновські, від 1931-го була частиною Білогорської. В одноповерховому житловому будинку №2 за польських часів був ресторан Германа. Забудова вулиці: одно- і двоповерховий конструктивізм 1930-х, одноповерхова садибна забудова. Паралельно до Естонської йде вулиця Братів Климівих, названа так 1993 року на честь Івана та Гриця Климівих, членів ОУН (Іван Климів (“Легенда”), 1909-1942 – організатор Української повстанської армії, закатований нацистами). Від 1934-го вона називалася Білогорська бічна, від 1981-го – провулок Естонський. Будинок №21 – двоповерховий гуртожиток барачного типу кінця 1950-х – початку 1960-х з одноповерховою пізнішою надбудовою. Забудова вулиці: одно- і двоповерховий конструктивізм 1930-х. Паралельна до вулиці Братів Климівих – вулиця Бруснівська, названа так 1993 року. Від 1934-го вона була частиною вулиці Білогорської, від 1981-го називалася провулок Новоросійський. Забудова вулиці: сецесія, одно- та двоповерховий конструктивізм 1930-х. На вулиці є одна діюча водяна колонка. Від Широкої починається головна вулиця колишнього селища Білогорща – Білогорща. Цю назву вулиця має від 1992 року, а від 1984-го вона називалася Новоповітряна. Тут розташовані музей і пам’ятник героєві визвольних змагань українського народу Романові Шухевичу (генералові Чупринці) на тому місці, де він загинув 5 березня 1950 року. Під №21 – православний храм Різдва Богородиці, до Другої світової це був римсько-католицький храм святого Антонія, збудований 1910-го. У 1990-х провели ґрунтовну реконструкцію храму, добудували бані. На вулиці Білогорща від 1990-х Літургії УГКЦ відбувалися в каплиці Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, у 2000-х спорудили однойменний храм. Забудова вулиці: одноповерховий конструктивізм 1930-1960-х років, одноповерхова садибна забудова, нові індивідуальні забудови. Паралельно до Білогорщі на північ простягається вулиця Чупринки, названа так 1992-го, від 1984-го мала назву Новоповітряна бічна. Забудова: одноповерховий конструктивізм 1930-1960-х років, одноповерхова садибна забудова, нові індивідуальні забудови. Вулицю Білогорщу з вулицею Стадників з’єднує вулиця Лаврівського, названа так 1993 року на честь українського композитора Івана Лаврівського (1822-1873). Від 1984-го вона мала назву Новоповітряний провулок №2. Забудова: одноповерхова садибна, нові індивідуальні забудови. Від Лаврівського до залізниці відходить тупикова вулиця Стадників, названа так 1991 року на честь української родини акторів і співаків першої половини XX століття. Від 1984-го вона називалася Новоповітряний провулок. Забудова: одноповерхова садибна, нові індивідуальні забудови. Однією з магістральних вулиць Львова є вулиця Городоцька (назва походить від сучасного районного центру Львівської області міста Городок), яка на заході з’єднує проспект Свободи з межею міста. Початкова частина до розвилки з вулицею Шевченка від кінця XVI століття мала назву Святої Анни, бо закінчувалася однойменним костелом. Від 1871-го називалася Казимірівською на честь польського короля Казимира ІІІ Великого (1333-1370), який у 1340-х розпочав захоплення галицьких земель і приєднання їх до Речі Посполитої. Від 1933-го ця назва змінилася на Казимира Великого, за радянської влади в 1944-1964-х роках вулиця мала назву Чапаєва на честь радянського військового діяча часів громадянської війни в Росії 1917-1922 років. Від 1964-го ця частина вулиці, об’єднавшись із горішньою частиною до межі міста, називалася 1 Травня на честь комуністичного свята міжнародної солідарності трудящих. Частина вулиці від розвилки з Шевченка вулицею Залізничною до кінця XVIII століття називалася Краківською дорогою, від 1786-го – Городоцькою, від 1938-го – Токажевського на честь польського генерала, учасника українсько-польської війни 1918-1919 років Міхала Токажевського-Карашевича (1893-1964), за часів німецької окупації – Вінерштрассе (Віденська). Частина вулиці від Боберського до межі міста до середини ХІХ століття називалася Городоцькою дорогою за “рогаткою”, від 1871-го – Богданівкою, від 1933-го – Городоцькою. Від 1964 року всі три частини об’єднали у вулицю 1 Травня, яка від 1990-го називається Городоцькою. Адресу №1 (тепер проспект Свободи, №44) за Польщі мала фабрика парасоль Вальдмана, в 1950-1960-х роках тут працювала перукарня, нині тут кафе-бар “Горлиця”, магазин білизни “Докар” і бар “Версаль”. Адресу №2 за польських часів мав Товарний будинок, від часів СРСР тут міститься обласний аптечний склад, за радянських часів тут іще був магазин “Здоров’я”, тепер це – аптека. У житловому будинку №3 за Польщі містилися біжутерія Кінстора, магазин тканин Адлерштайна й суконні товари Герстенфельда, в 1950-х – магазин товарів художньої вишивки, згодом крамниця “Філателія”, зараз тут весільний салон “Діва” та магазин ювелірних виробів “Агат”. У житловому будинку №4 за Польщі були 1-ша фабрика парасоль, магазин музичних інструментів “Ліра” Ліпшютца й магазин грамофонів Балабана та Гехта, наприкінці 1980-х у цьому будинку відкрили перше у Львові кооперативне кафе “Хлібосол”, яке мало тоді надзвичайну популярність серед львів’ян, тепер це приміщення порожнє. У цьому ж будинку міститься магазин “Продукти”. У житловому будинку №5 за польських часів була годинникарська майстерня Аустрайхера й торгівля сукном Соломона Львова, в 1950-1960-х роках тут працювала чайна, нині – кафе-бар “Вілія” та магазин тканин “Снов’янка”, який працює від часів СРСР. У житловому будинку №7 за Польщі була цукерня Заморського й перукарня Дюкера, донині тут від часів СРСР працює магазин “Дорожні речі”, за незалежності з’явилася також крамниця відео-аудіо та виробництво зовнішньої реклами “Неон”. Адресу №8 за Польщі мав магазин тканин Цєхановського, склад і продаж скла й порцеляни Апфельбаума та Бекеша, магазин колоніальних товарів Kaf-Tea, за радянських часів тут містилися ремонт годинників і клуб Добровільного протипожежного товариства, тепер тут салон одягу House, страхова компанія Alico AIG-Life, агенція нерухомості “Квартал-А” і гральні автомати. У житловому будинку №9 за Польщі була фабрика меблів “Капезет” і магазин капелюхів та шапок Вальдманна, в 1950-1960-х – майстерня артілі “Побутобслуговування”, тепер – магазин “Взуття” й туристична фірма “Ферос”. Адресу №10 за польських часів мав магазин взуття Крішера, тепер тут в одноповерховому приміщенні, збудованому на початку 1970-х, міститься магазин “Сантехніка” та крамниця спорттоварів “Планета спорт”. У житловому будинку №11 за часів СРСР був магазин “Побутові товари”, зараз тут кафе “Бістро” й магазин канцтоварів “Галицький писар”. У житловому будинку №12 у 1950-х були клуб пожежників, магазини “Посуд”, “Одяг”, “Взуття”, виготовлення дверей і ремонт швейних машин. У житловому будинку №13 за Польщі працював магазин швейних машин і грамофонів “Сирена”, від часів СРСР донині тут міститься магазин “Електропобутові товари”. У будівлі №15 за польських часів був готель Фріда “Асторія”, від радянських часів тут міститься готель “Київ”, за часів СРСР тут також був Клуб творчої молоді, відомий у народі як “комсомольський андеґраунд”, і ательє мод 1-го розряду “Силует”, зараз у цій будівлі, крім готелю, – ремонт взуття й виготовлення ключів. У житловому будинку №16 за Польщі була фабрика хутра Мар’яша, у 1950-1960-х – механічний технікум, у 1960-1980-х – магазин готового одягу фірми “Маяк”, нині – крамниця побутової техніки “Фокстрот”, магазин кухонних меблів “Рода”, кав’ярня, прокуратура й казначейство Шевченківського району. У будинку №17 (на розі з вулицею Наливайка) за польських часів був склад і магазин текстильних товарів Ерліха й фабрика парасоль та ціпків Гевюрца, зараз тут магазин побутової техніки “Технолюкс”. Адресу №18 у 1950-х мав скупочний пункт, тепер цієї адреси не існує. У житловому будинку №19 за Польщі працював магазин колоніальних товарів і магазин тканин Ґутмана, зараз тут крамниця “Комп’ютерний всесвіт”. Адресу №20 за польських часів мало карно-слідче ув’язнення, від часів СРСР донині тут слідчий ізолятор. Цю саму адресу за Польщі мав млин Горовіца-Зіманда. У житловому будинку №21 за Польщі містилася друкарня Мадфоса й біжутерія Гальперна, у радянські часи тут був магазин головних уборів, тепер – крамниця цифрової техніки “Цифровичок”, кафе “Венеція” та заставний банк. У житловому будинку №22 за польських часів був магазин тканин Фінкельштайна і склад заліза Франкля, зараз тут кафе-бар. Адресу №23 за Польщі мав продаж швейних машин Ґроскопфа, в 1950-х – артіль “Кооптруд”, зараз тут ремонтно-будівельне управління “Галич” і фірма “Всесвіт даху”. Під №24 нині юридична клініка й магазин мобільних телефонів GEOX. У житловому будинку №25 за польських часів був продаж рільничих машин “Аграрія” Камінського, перукарня Розенберґа, ательє дамських капелюхів Нойвельта і магазин чоловічного готового одягу Барта та Штайна, за часів СРСР тут працював магазин дитячого взуття “Оленка”, взуттєвий магазин залишився донині, а за незалежності тут розмістили й салон мобільного зв’язку “Київстар”. У будівлі №26 за польських часів були міські казарми поліції, цю адресу мав і Ґродський заміський суд, у 1950-х тут була філія Українського театрального товариства, від часів СРСР і донині – Львівський державний університет внутрішніх справ.

Ілько Лемко Фото: Олег Огородник

(с) Львівська газета http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2007/12/28/28623/ http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/01/03/28656/ http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/01/10/28666/ __________________

Левандівка чи Жовтневе?[ред. код]

Найсвіжіший коментар: 10 років тому6 коментарів3 особи в обговоренні

Як виявляється, райони теж можна перейменовувати. Цей район був офіційно перейменований 1976 року на селище Жовтневе. Покажіть постанову ЛМР про перейменування району на Левандівку.--Ffederal (обговорення) 20:40, 7 лютого 2013 (UTC)Відповісти

Пане Ffederal, якщо постанову не було опубліковано — вона є первинним джерелом і не може бути джерелом для Вікі. Навіть якщо я зроблю копію і покажу її вам. Але якщо про факт перейменування згадують вторинні джерела — цілком підходить. Якраз таке джерело Ви і вказали ред. № 11625916. Там справді написано, що було офіційне перейменування на «Селище Жовтневе» і що «зараз це знову Левандівка». Тож там все є. Тільки будь ласка, оформіть примітку.--Cepгій (oбг.) 21:18, 7 лютого 2013 (UTC)Відповісти
Цілком можливо, що назву Жовтневе не перейменували і досі на Левандівку офіційно.--Ffederal (обговорення) 23:27, 9 лютого 2013 (UTC)Відповісти
А мапа 1992 року теж свідчить, що Жовтневе на Левандівку так і не перейменували. http://www.tourua.com/files/maps/M-34-084.JPG --Ffederal (обговорення) 15:39, 11 лютого 2013 (UTC)Відповісти
Доведеться озвучити очевидне. 1. Мапа може свідчити, що вона базується на старих, ще радянських даних. 2. Від часу виходу мапи пройшло 20 років. 3. Внесена вами ж примітка - видання 1993 року, хронологічно після мапи. Воно пише "...зараз це знову Левандівка" (цитую вам ваше ж джерело вже вдруге). 4. Будь ласка, оформіть по-людськи примітку.--Cepгій (oбг.) 16:22, 11 лютого 2013 (UTC)Відповісти

__________________

На Левандівці свого часу мешкали Гарік Кричевський - звідки така бздура? То, що в нього є пісня про Левандівку, зовсім не означає, що він там жив. Принаймні я ніде не чув і не читав, що його блатне тіло десь там проживало. Так само з привокзальною в його піснях, етс. Мотивом написання пісні був, напевно, містично-романтично-криміногенний ореол над Левандівкою (що, звісно, ніяк не відповідало істині).

Думаю треба це забрати, поки немає підтвердження. --knedlyk 19:21, 4 жовтня 2013 (UTC)Відповісти
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Обговорення:Левандівка&oldid=35740438