Обговорення:Линовиця

Ця стаття є частиною Проєкту:Населені пункти України (рівень: невідомий)
	Мета проєкту — покращувати усі статті, присвячені населеним пунктам та адміністративно-територіальним одиницям України. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
???	Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Населені пункти України.
	Чим допомогти: Допоможіть у доповненні даних про населення населених пунктів України Доповнюйте статті інформацією про пам'ятки Оновлюйте дані у статтях Долучайтеся до поточних обговорень

Статтю «Линовиця» поліпшено в рамках місяця українського села (1 жовтня 2013 року — 30 жовтня 2013 року)

1917-1920

• Як розповідають жителі Линовиці — вперше в Линовицю більшовики вступили в вересні 1918 р. Жителів ознайомили з «декретом про землю», почали ділити землю, організували комнезам

  1. Декрет про землю прийняли 26 жовтня 1917, відмінили 19 лютого 1918 Декретом про соціалізацію землі. 2. Восени 1918 року Чернігівщина була під німцем і Скоропадським. А Муравйов проскочив на Київ саме тудою у січні 1918. Висновок: мова йде про події не вересня, а січня 1918.

• На весні 1919 р після посівної в Линовицю вступили залишки армії П. Скоропадського, які пробули не довго і пішли з села

  1. Навесні 1919 держава Скоропадського вже не існувала 4 місяці. 2. А саме навесні 1918, після Берестейського миру, більшовиків турнули Скоропадський з німцями. Висновок: мова йде про події весни не 1919 (в січні 1919 вже хазяйнував Антонов-Овсієнко), а 1918.

• З денікінцями майже б'є.
• Після перемоги жовтневої революції радянська влада встановлюється і в Линовиці остаточно 19 грудня 1919 р при допомозі енської дивізії і його політ відділку. Командир дивізії Лобач інструктор Корж та 4 грудня 1919 року Прилуцький повіт було звільнено від денікінців

  Нестиковка. Друга дата б'є з загальними подіями. До того ж хто такий n-й комдив Лобач (в тих місцях оперував тільки сірожупанник штабс-капітан Павло Любач, він же за деякими джерелами отаман Любач). Висновок: прибираю сюди «до вияснення обставин». Марусю теж не пишу — у 1919-му Маруся діяла на півдні (закоментував в тексті).

З повагою, --Pavlo1 (обговорення) 11:04, 3 жовтня 2013 (UTC)

1943

19 вересня 1943 року війська 42 Стрілецької дивізії і 2 танкового корпуси під командуванням генерала Попова О. Ф зайняли територію Прилуцького району, а також Линовицю

Взагалі там їх було ого-го [1]. 2-й ТК залишаю, 42-у СД міняю на 2-гу гвардійську СД. --Pavlo1 (обговорення) 14:29, 3 жовтня 2013 (UTC)

---

Перенос з тіла статті розділу «Князь Жевахов» про Іоасафа (Жевахова) — мо хто буде писати

Святитель Іоасаф (Князь Жевахов) єпископ Могилівський — один із найвідоміших нащадків роду князів Жевахових Володимир, у чернецтві Іоасаф, народився в батьковому маєтку в Линовиці. Він був братом-близнюком видного діяча та духовного письменника Н. Д. Жевахова. В 1899 році закінчив юридичний факультет Київського університету св. Володимира. В 1900 році почав нести службу в київській судовій палаті. З 1902 року по 1914 рік вибирався на кожне нове триріччя мировим суддею спочатку по рідному Пирятинському уїзді, а потім по Київському. З 1908 року дійсний член Православного Місіонерського товариства. Є одним із засновників Православного Камчатського товариств. Був великим шанувальником життя та діяльності святителя Іоасафа Бєлгородського котрому доводився недалеким родичем. 15 грудня 1910 році Синод назначив Володимира Жевахова членом комісії з улаштування раки для святих мощів святителя Іоасафа Чудотворця Бєлгородського. В 1911 року на свято Казанської ікони Божої Матері Володимир Жевахов разом з ігуменом Свято-Троїцького монастиря Валентином вирішили розпочати розкопки давніх чернечих печер в передмісті Києва, котре називалось «Звіринець». Користуючись своїм впливом та зв'язками князь Жевахов розпочав переговори про оренду землі що була у власності кріпосного інженерного управління. Було укладено договір на оренду потрібної земельної ділянки тривалістю на шість років. Отримавши благословення на цю добру справу у митрополита Київського Флавіана (Городецького) розпочав розкопки. В серпні 1912 року він запросив керувати археологічними роботами А. Д. Ертеля, котрій проводив подібні роботи в печерах Китаєво-Пустині. Через невеликий проміжок часу киянам і всьому християнському світові було відкрито давно забуті Звіринецькі печери та відновлено монастир в честь Архистратига Михайла. При печерах був утворений Звіринецький скит, настоятелем якого був поставлений ігумен Валентин. До 1917 року Володимир Жевахов був державним службовцем 9 січня він був назначений старшим радником Київського губернського правління в званні статського радника. Як досвідчений чиновник він неодноразово виконував обов'язки віце-губернатора. Його остання посада-чиновник з доручень при Київському, Подільському та Волинському генерал-губернаторові. Увесь час революції та громадянської війни він провів у Києві, де на Сретеньській вулиці у Жевахових був дім. В ці буремні роки в Линовиці, в родовому маєтку, на запрошення князя Живахова переховувався відомий письменник С. А. Нілус разом зі своєю дружиною. 1924 рік Володимира Жевахова в перше арештовують та саджають на сім місяців до київської в'язниці. 26 грудня 1924 року в основаному ним Звіринецькому скиті єпископ Уманський Макарій (Карамзін) здійснює постриг Володимира в чернечий сан ієромонаха з іменем Іоасаф. 1926 рік в Нижньому-Новгороді митрополит Сергій (Страхгородській) проводить хіротонію над ченцем Іоасафом (Жеваховим) возводячи його в сан єпископа Дмитрієвського, вікарія Курської єпархії. Але радянські каральні органи, ретельно борючись з християнською церквою арештовують видного діяча православної Церкви Іоасафа (Жевахова). З 1926 по 1929 рік знаходиться на виправних роботах в Соловецькому таборі особливого призначення. Після табору провів іще три роки в засланні, в Наримському окрузі (Південна-Сибір). Після повернення з заслання його призначають його призначають єпископом П'ятигорським а з 28 жовтня 1932 року призначають єпископом Могилевським. В 1936 році призначений керувати Мінською єпархією. В ті страшні для Церкви роки єпископ Іоасафа знаходився в місці свого улюбленого святого, ніби відчуваючи останні дні свого життя, перебував в молитві біля мощів Іоасафа Білгородського. В 1937 році його арештовує НКВД за звинуваченням у «керуванні контрреволюційною фашисткою організацією церковників». 4 грудня 1937 року засуджений трійкою УНКВД у Курській області до вищої міри покарання-розстрілу. В той же день сумний вирок було здійснено. Без сумнівів Святитель Іоасаф (Жевахов) не раз міг відступити від свого пастирського служіння, але його не лякали біль та страждання життя, тому що він жив життям у Христі в якому нема місця для сумніві, є лише віра що веде до вічного споглядання Бога.