Обговорення користувача:Артіво/Чернетка
Біографія одного життя. Лікар Сигізмунд Ян Леон Завістовський[ред. код]
Андріївський узвіз
(переклад з російської)
На мальовничих, колоритних пагорбах Дніпра, Увінчані, кучугурами сивими, схили... В'яжуть розгони повітря, річки рух в берегах, Вербиці, хвилями століть, кіс пасма омиті.
У земляних щілинах - епічний попіл скарбів Епічний попіл бережуть щілини скарбів - Схрон литопису віків, в таємниці безодні... Нашестя висвітлює, прогин долин, ворогів, - Історії слов'янства - діянь рештки назовні.
Русь Київська - фантазія краси чарівника - Подолу риси - любові невідворотньої… З гори андріївської - швидкість крутизни стрімка, - Лину у легенду по стежці стародавньої.
Відчуття невидимих сліз Сигізмунд Ян Леон Завістовський народився 17 (30) 1883 року в селі Осовці Брусилівського повіту Житомирської області в сім'ї польського поміщика Яна Леона Юзефа Завістовського, у володінні його дружини Леонтини, вродженої Кжижановська. Маленький Сигізмунд отримав базову загальну освіту в інтелігентній родині, де опанував ази польської, української, російської та французької мов. Народне життя українських місцевих селян традиційно відповідає правилам поклоніння етнічним культурам господаря - звідси природний вплив української культури - спогади та історії, українська народна мудрість жителів - безсумнівно, відклався у молодій головці допитливого та розумного хлопчика. У 1899 р. Сигізмунд Завістовський закінчив 2-класну міську школу в Житомирі, а в 1900 р. - однорічний курс у 3 класі 2-ї школи цього ж міста. Важливим фактором біографії молодого студента, у просуванні освіти та кар’єри, була копітка турбота про отримання сертифіката довіри - обов’язкового для кожного навчального закладу тодішньої імперії. Оскільки його предки були учасниками руху опору проти російського диктату, а після відомих подій 1863-64 років, його дідусь Аполлінарій Кжижановський та його дочка Леонтина, згодом мати Сигізмунда, були вислані до Західного Сибіру. Сигізмунду доводилося доводити, що він дотримується домінуючих принципів, цінностей та норм поведінки в суспільстві. І вже в 1908 р., маючи на руках сертифікат благонадійності з відділення поліції в Житомирі, він поступає до медичного відділення Київського Імператорського університету Св. Володимира - де, вже кілька років, його старший брат Станіслав навчався на юридичному факультеті - і отримує статус студента університету з усіма правами. А, ще два молодші брати опановували військове мистецтво в спеціальних навчальних закладах. Серед дружнього, спорідненого чоловічого оточення, виділялася їх взаємна любов до своєї єдиної сестрички Оленьки. У 1914 р., з початком Першої світової війни 1914-1918 рр., як випускник медичного факультету університету, Завістовський був призваний в армію офіцером медичної служби - лікарем 46 Дніпровського полку. Та, з розгортанням воєнних дій у Європі, він був призначений старшим лікарем військово-санітарного поїзда Лит. Р. №262. Цей мобільний військовий госпіталь направляється на вогненні рубежі різних фронтів. Там молодий лікар завдяки своїй молодості та своєму покликанню, у важких ситуаціях, особисто допомагає санітарам виносити поранених солдатів з полів битв. Там, серед попелястого серпантину кривавих бомбових западин, у сірому пороховому тумані, він зустрічає плачучого ангела над тілом солдата, розірваного місивом військової бійні - сестру милосердя - його першого кохання та майбутньої дружини, та моєї бабусі - Стефанію. У 1916 році загартований фронтовик, перебуваючи у короткій відпустці, складає випускні іспити на медичному факультеті університету св. Володимира. Незвичним фактом у біографії мого діда є спільне навчання на медичному факультеті з майбутнім видатним російським письменником, автором "Біла Гвардія", "Майстер і Маргарита", "Театральний роман", "Записки молодого лікаря" та інших творів класики - визнаного, переслідуваного, і знову відродженого із забуття - Михайла Афанасійовича Булгакова, який, також, у 1916 р., з відзнакою, закінчив медичний факультет Київського університету з дипломом - ідентичного мого діда - "Київ", 20 жовтня, 1916, ( дом. архів - номер диплома С. Завістовського - 38079 - 5332 ) Хто знає - може, вони і зустрічались? Слухали лекції в аудиторіях. Вели бурхливі дискусії на просторах університету. У Миколаївському парку вдихали запашний літній аромат. Підкорювали круті схили сивого Дніпра. Розкидали опале різнокольорове листя палітри осені. Зустрічалися на скрипучих білосніжних доріжках, що вели до храму науки, а вечорами, після лекцій, заходили до кав’ярні-кондитерської «Маркіза» біля Золотовороцького парку, на розі вулиць Прорізної та Великої Володимирської, на каву. Може саме від цього спілкування народилися перші рядки роману молодого автора "Білої гвардії"? Може. Хто знає? Після церемонії нагородження академічним дипломом Завістовський, бажаючи підтвердити своє призначення лікаря в екстремальних умовах, знову відправляється на фронт, який дотягнеться, аж, до Румунії - будучи старшим лікарем військово-санітарного поїзда №34 - країни, де відбулася капітуляція Німеччини, 3 березня 1918 року, за Брестським договором, а потім 11 листопада 1918 р. за угодою з Комп'єном, а 28 червня 1919 р. - Версальського договору. Під час повоєнного відновлення в СРСР, в середині 1920-х - на початку 1930-х, Сигізмунд Завістовський, лікар першої лінії, як фахівець вірусології, уповноважений державою, вирушає в середовище стихіїі смертельних епідемій, що поширюються по всій країні, після страшної військової м'ясорубки Першої світової війни. Після повернення до Києва у 1935 р. доктор Завістовський продовжує боротьбу за здорове суспільство, призначеним санітарним інспектором Київської спеціальної комісії по боротьби з антисанітарними умовами. Він дбає о поліпшенні роботи лікарів поліклінік в спілкуванні з недієздатними хворими, котрі потребують медичні послуги. Таким чином, він в 1936 році заснував та запровадив в дію прогресивний метод роботи дільничних лікарів на дому, за викликами пацієнтів. Після заслуженої похвали, опублікованої в радянській пресі російською мовою під заголовком "Прекрасный почин доктора Завистовского" ("Відмінна ініціатива доктора Завістовського") у "Робітничій газеті" ("Рабочее слово")№ 147 (950) від 18 грудня 1936 р., новий метод було впроваджено в багатьох медичних закладах, на початку, переважно в столиці. Беручи до уваги особисті якості лікаря, такі як гуманізм, співчуття, наукова та педагогічна діяльність, та ненормальні умови проживання п’яти людей у квартирі площею 15 квадратних метрів - у сім'ї, також, проживала старша сестра дружини доктора Ядвіга, яка втратила свого нареченого в Першій світовій війні - місто надало великій родині більше житлового простору в окремій трикімнатній квартирі в Києві, в одному з небагатьох, сталінських часів новобудов, в самому центрі столиці, біля Золотих воріт, у місті Ярослава. Новий елітний масивний шестиповерховий пам'ятник урбаністики викликав ажіотаж серед "могутніх цього світу", навколо заходу під кодовою назвою "Ордер" - через відсутність достатніх, комфортних квартир, було багато "кандидатів" на квартиру новостворених новоселів Завістовських. В основному життя мешканців міста зосереджувалось в комунальних квартирах без зручностей. Тому, провідні сталіністи-кар'єристи, маючи "схоплене" становище в суспільстві, скористалися "свободою слова" пролетарської "демократії" - оббрехали доктора і сфабрикували на нього донос, як на "ворога народу", щоб заволодіти "золотим ключем" затишної квартири маніакального сталінського делікатесу.
Сигізмунда Завістовського було заарештовано 29 жовтня 1937 р., Сім'ю "ворога народу" викинули з будинку, а квартиру опечатали. Доктора звинуватили в участі в ефемерній контрреволюційній змові та відкритому польському самовираженні в сім'ї - у мовному спілкуванні, і, розстріляли, 2 січня 1938 року, у підвалах колишнього Інституту шляхетних панянок - пам'ятника архітектури XIX століття (архітектор Вікентій Беретті), збудованого у 1842 році. У 30-х роках минулого століття цей навчальний заклад було перетворено на каральний орган НКВС (КДБ). Тіло доктора Завістовського, як і тіла інших невинних жертв, було завезено до загальної могили у Биківнянському лісі поблизу Києва. У колекції документів книги "Биківнянські жертви" - (Київ 2007) на стор. 317 і 327 є згадка про Сигізмунда Завістовського.
І, ось зараз, 82 роки потому, можна почути відгомін серцевих звуків. Гармонія озвученої партитури симфонії надзвичайного життя однієї біографії одухотворює велич емоційних надр природи людських цінностей. І, тепер, досконалість цієї фантастичної життєвої гармонії відображена у барельефній памятці - на вулиці Миколи Лисенка, 4 - захопленої вдячності нащадків. Цей бронзовий рельєф мого діда, як і інша моя скульптура, зробленої з горіхового дерева, в яку, я вклав дух спогадів та стримані сльози моєї бабусі Стефанії - дружини лікаря та мого діда - незабутнього охоронця сімейного вогнища, доброзичливого і відданого друга коханої людини, аж до її смерті в 1982 році. Цей унікальний образ наділив мене енергією чутливих емоцій пізнання минулого, і силу в психологічному тлумаченні мого ідеалу в роботі над ії скульптурою - створивши її бюст для символичної зустрічі зі своїм героєм, в цій родинній епопеї - сім'ї, розлученої в 1937 році і возз'єднанної в 2019 році - там же, на тому самому місці - звідки з'явилася і зникла зловісна тінь вбивць, звідки пішов у невідомість ідеал батька, чоловіка, людини, де на колінах залишилася ридаюча, розбита горем, мати, в оточенні дітей - мого батька та тітки, що плакали, самотньо, просто, на обвітреною холодом осінній вулиці. Тож сімейна ідилія знову возз'єдналася. Я радий, що зміг передати цій події тепло сліз спогадів мого друга, наставника та вчителя - міг символично пов’язати ці дві дорогі мені постаті на момент зустрічі. Відродження чистого імені діда в суспільстві та відкриття меморіальної дошки - ще одна сторінка української історії - історії, яка заповнює прогалини у своїй великій спадщині та примножує безмірні цінності цивілізованої європейської держави - вільної України. --Артіво (обговорення) 18:11, 9 серпня 2023 (UTC)