Оборонна церква в урочищі Монастирок
| Церква Преображення Господнього | |
|---|---|
.jpg) | |
| 49°01′59″ пн. ш. 25°24′02″ сх. д. / 49.03313888891677408° пн. ш. 25.400638888916777347° сх. д.Координати: 49°01′59″ пн. ш. 25°24′02″ сх. д. / 49.03313888891677408° пн. ш. 25.400638888916777347° сх. д. | |
| Країна |
 Україна |
| Розташування | поблизу с. Жизномир та Бучача, Тернопільська область |
| Тип | церква і руїни |
| Початок будівництва | XV століття |
| Побудовано | XVI століття |
  Церква Преображення Господнього Церква Преображення Господнього (Україна) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Церква Преображення Господнього в урочищі Монастирóк — оборонна культова споруда, збудована приблизно в XV–XVI столітті, пам'ятка архітектури національного значення. Належить до триконхового типу церков. Залишки храму знаходяться в лісі за 2 км на південь від Бучача (Тернопільська область), на горі, що височіє над річкою Стрипою. Тут збереглися залишки давнього монастиря, від чого й сама місцевість дістала назву урочища «Монастирок».
Планування церкви[ред. | ред. код]
Неправильна конфігурація решток огорожі, яка правила за укріплення, свідчить, що на території монастиря були й інші будівлі. Брама містилася в північно-західному куті монастирського двору.
Церква належить до типу триконхових оборонних храмів з високою вежею-дзвіницею. Мурована, стіни завтовшки 1,7-1,8 м. У наву, що має розміри близько 5,5×9 м, розкриваються майже рівноширока з нею східна апсида та південна і північна (частково зруйнована) екседри значно менших розмірів. У південній екседрі є високе кругле вікно, апсида вікон не має. З південного боку нави лише два віконні прорізи заввишки до 3 м, з напівциркульними перемичками. Північна стіна нави, що орієнтована в бік монастирської брами, — без вікон. Очевидно, це пояснюється оборонними потребами. Перекриття над навою, апсидою й екседрами не збереглися.
Основну оборонну функцію виконувала вежа, що вивищувалася над навою приблизно на 6 м. Загальна висота її становила близько 15 м (без даху). У західній стіні вежі був вхід до храму; над ним розміщувалися два бойові яруси, у яких було по одній стрільниці в кожному з боків вежі. Яруси сполучалися між собою середстінними сходами. Оскільки стрільниці зроблено на значній висоті й конструктивно вони призначені лише для обстрілу далеких підходів до храму, можна припустити існування над другим ярусом стрільниць третього бойового ярусу у вигляді консольної дерев'яної галереї для оборони прилеглої території. Ця істотна деталь доповнює реконструкцію споруди, запропоновану в «Нарисах історії архітектури Української РСР» (1957).
План церкви дуже схожий на план церкви святого Миколая в Бучачі.
Історія[ред. | ред. код]
_p305_-_SZCZ%C4%84TKI_MONASTERU_W_BUCZACZU.jpg)
Історія храму невідома, поширене в наукових джерелах датування його XVI сторіччям не аргументоване. Аналіз архітектурно-конструктивних особливостей споруди та її архаїчна типологія дають підстави припускати, що в XV сторіччі храм уже існував. Безперечно, історію цієї унікальної пам'ятки спроможні з'ясувати лише ґрунтовні дослідження, однак їх, очевидно, досі не виконано.
З історичних подій, що мали дотичність до монастиря на горі Федір[джерело?], Александер Чоловський-Сас зазначає лише турецький напад 1672 року, коли храм було спалено. На думку Григорія Логвина, саме тоді зруйновано склепіння над навою й апсидою.
Монастир збудований у 1600–1606 роках за матеріальної підтримки в основному дочки молдавського господаря Єремії Могили Марії Могилянки (послала гроші, ще не будучи дружиною Стефана Потоцького[1]) та її чоловіка Стефана Потоцького, який надав ґрунт (тобто земельну ділянку), город, ліс[1]).
Майбутнє[ред. | ред. код]
Дослідження церкви та монастиря, розробка проекту їх відновлення були темою дипломної роботи студентки НУ «Львівська політехніка» Людмили Тур (керівники д-р Микола Бевз, Б. Михайлюк).[2]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Боднарук І. Бучач сто років тому // Бучач і Бучаччина… — С. 68.
- ↑ Микола Бевз. Оборонна твердиня над Стрипою… — С. 28—29.
Джерела[ред. | ред. код]
- Бевз М. Оборонна твердиня над Стрипою / Чин Святого Василія Великого // Галицька брама. — Львів, 1999. — № 49—50 (січень—лютий). — 32 с. — С. 28—29.
- Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
- Вітоль Я. ЦЕРКВА в урочищі Монастирок під Бучачем [Архівовано 22 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Оборонні сакральні споруди Західного Поділля. — С. 162—163.
- Гуцал П. Жизномирський монастир Преображення Господнього // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 575. — ISBN 966-528-197-6.
- Залеський О. Крукова гора / Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 480.
- Нариси історії архітектури Української РСР. — К., 1957. — Т. І. — С. 92.
- Czolowski A., Janusz B. Przeszłość i zabytki województwa tanopolskiego. — Tarnopol, 1926. — S. 153. (пол.)
- Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: Иллюстрированный справочник-каталог. — К., 1986. — Т. 4. — С. 56. (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Руїни монастиря в урочищі Монастирок[недоступне посилання з вересня 2019]
- урочище Монастирок
| ||||||||||||||
