Олександрова Ніна Олександрівна
| Олександрова Ніна Олександрівна | |
|---|---|
| Александрова Нина Александровна | |
| Народилася |
19 листопада 1916 Самара, Російська імперія |
| Померла | 18 травня 1972 (55 років) |
| Поховання | Введенське кладовище |
| Країна |
 СРСР |
| Діяльність | журналістка |
| Нагороди |
   |
Олександрова Ніна Олександрівна (19 листопада 1916 - 18 травня 1972) [1] - радянський журналіст, співробітник газети «Ізвестія».
Біографія[ред. | ред. код]
З 1931 р працювала в московській Робітничій газеті. Одночасно навчалася в вечірньому газетному технікумі.
Після цього працювала в журналі «Піонер», поєднуючи роботу і навчання, тепер уже на вечірньому відділенні Літературного інституту ім. А. М. Горького (1941 р).[2]
У Велику Вітчизняну війну пішла добровольцем. Була кореспондентом дивізійних і армійських газет на Волховському і 1-му Білоруському фронтах.
Була важко поранена. Дійшла до Берліна. Нагороджена двома орденами Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни, дев'ятьма медалями, в тому числі «За відвагу».[1][2]
Згодом - роз'їзний кореспондент «Комсомольської правди», з 1962 року - спецкор газети «Ізвестія».[2]
За відправну точку газетних нарисів Ніни Олександрової найчастіше виявлялися листи читачів про гострі життєві конфлікти на грунті несправедливості, бюрократизму, байдужості влади і людей.
За мотивами нарису Александрової - Чужі діти в 1958 році був знятий фільм [2].
Проживала за адресою: Карманіцький провулок, 2, корпус 5 та на Шереметьєвській вул., 71, корп.17.
Загибель[ред. | ред. код]
У 1972 Ніною Александрової був написаний (і вже був прийнятий редакцією, набраний, його хотіли друкувати) нарис «Крапля крові і пуд солі» розповідає про самозванця, приписавши собі подвиг однофамільця, героя повстання в'язнів гітлерівського табору Собібор. Всі докази його провини були у Ніни в руках: і записи розповідей інших учасників події, і свідоцтво ватажка повстання, і покаянного листа авантюриста. Утримувало одне: «Хочу подивитися в очі негідникові!».
Літак Ан-10, на якому летіла журналістка, розбився 18 травня 1972 року.[1][3]
Прах похований на Введенському кладовищі (19 уч. ).[2]
Деякі роботи[ред. | ред. код]
- Чужі діти (1954)
- Дрібний конфлікт
- Крапля крові і пуд солі (1972)
- «Йшли комсомольці ...»
- Рожеве світло
- Коли мовчать товариші
- Великий сад
- Доля хлопчаки
- Світло не згасло
Збірники робіт[ред. | ред. код]
- «Світло не згасло», Москва, Ізвестія, 1973
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в «Сколько ей было лет? Считайте, это случилось в 1972-м. Сейчас, 19 ноября, ей исполнилось бы семьдесят пять.» — «Вспоминая Нину Александрову» [Архівовано 28 листопада 2020 у Wayback Machine.] — Эдвин Поляновский, Известия № 276, 20-ноя-1991
- ↑ а б в г д Московская энциклопедия. Том 1: Лица Москвы. Книга 1: А-З. М.: Фонд «Московские энциклопедии», 2010.
- ↑ «Хочу посмотреть в глаза подлецу!» — Инга Преловская, Известия, 31-авг-2006
Література[ред. | ред. код]
- [Некролог] - Известия. 1972, 20 травня
- Атар Н. «Про Ніну Олександрову» - Післямова до книги Олександрова Н. «Світло не згас. Вибране», 1973
- Ед. Поляновський. Згадуючи Ніну Олександрову // Известия №276. — . Архівовано з джерела 28 листопада 2020. Процитовано 22 березня 2021.
- Преловська І. «Хочу подивитися в очі негідникові!» - Известия, 31-серпні-2006