Ольга Петі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ольга Петі
Ім'я при народженні рос. Шейна Герзовна Балаховская
Шейна Герзівна Балаховська
Народилася 16 березня 1870(1870-03-16)[1]
Корсунь-Шевченківський, Київська губернія, Російська імперія[1]
Померла 2 червня 1966(1966-06-02)[1] (96 років)
Париж[1]
Країна  Франція
Діяльність адвокат

Ольга Петі або Софі Балаховська-Петі (нар. 16 березня 1870(1870березня16) — пом.1966) — французький юрист українського походження[2]. Вона вважається першою жінкою, яка склала юридичну присягу у Франції. Вона також відома допомогою російським емігрантам, які оселилися в країні після Російської революції.

Ранні роки[ред. | ред. код]

Ольга Петі народилася як Шейна Леа Балачовська 16 березня 1870 року в Корсуні (сучасний Корсунь-Шевченківський, Україна)[3], Російська імперія, у родині Герца та Клари Балачовських. Її батько був промисловцем. Вона переїхала до Парижа, щоб вивчати право на юридичному факультеті паризького Університету Сорбонна[4]. Там вона зупинилася у Зінаїди Венгерової[5], у Франції її називали Софі або іноді Сонею, але повне її ім'я було Ольга[6].

28 травня 1896 року Ольга Петі вийшла заміж за Жуля Вергіля Ежена Петі[7]. Він також був юристом і політичним журналістом[7]. Пара познайомилася на балу, організованому юридичною школою, яку також закінчив Жуль[8]. В журналі вказано, що він був її однокурсником на юридичному факультеті[9]. У той час її описували як молоду росіянку з Києва, яка познайомила його з російськими есерами[10].

Юридична присяга[ред. | ред. код]

6 грудня 1900 року Петі склала юридичну присягу та стала кваліфікованим юристом[11][12]. Їй було 30 років. Вона склала присягу перед першою палатою Апеляційного суду Парижа під головуванням Еміля Форішона[13]. Повідомлялося, що суд був переповнений людьми, які хотіли стати свідками події, Петі супроводжував її чоловік[13]. Цю віху в історії права Франції пов'язують із Законом № 1900—1201, оприлюдненим 1 грудня 1900 року, який дозволив жінкам з дипломом ліценціата з права складати юридичну присягу та займатися професійною діяльністю[3][14].

Батько Ольги Петі Герц Балаховський був українським промисловцем.

Виникла незначна суперечка щодо її вступу до колегії адвокатів. В одному записі зазначалося, що їй дозволили скласти присягу на кілька днів раніше Жанни Шовен, остання активно виступала за законодавчу ініціативу, яка закликала жінок займатися адвокатською практикою у Франції[15]. Члени Паризької ради не захотіли, щоб Шовен стала першою жінкою-юристом у країні[15].

Юридична діяльність[ред. | ред. код]

Петі здобула ступінь юриста, захистивши дисертацію «Закони та постанови в штатах, де не існує поділу законодавчої та виконавчої влади»[16]. Ця робота є історичним оглядом та аналізом законів і постанов у Франції та Англії до 1688 року. Хоча вона стала першою жінкою, яка склала юридичну присягу, вона була другою, хто подав клопотання, у справі, пов'язаній з підробленими корсетами[13]. У кількох клопотаннях до Петі приєднався її чоловік, який також працював в офісі міністра в Міністерстві торгівлі, промисловості, пошти та телекомунікацій[9]. 

Російська революція[ред. | ред. код]

Після російської революції 1917 року Петі допомагала російським емігрантам переселятися до Франції. Як і її чоловік (якого пов'язували з правим крилом Соціалістичної партії, як-от Александр Мільєран і Альбер Тома), вона симпатизувала емігрантам, особливо тим, кого вважали соціалістами-революціонерами[9]. Петі з чоловіком також зіграли важливу роль у культурному зближенні Франції та Росії[4]. Петі сприяла інтеграції російської інтелігенції у французькі політичні, літературні та культурні кола. Вона влаштовувала бали та зустрічі, щоб познайомити їх з французьким суспільством. Наприклад, вона відіграла важливу роль у створенні сім'ї Зінаїди Гіппіус і Дмитра Мережковського в Парижі[9]. Вона також допомагала філософу-екзистенціалісту Леву Шестову та його родині, а також Івану Буніну, який став першим росіянином, нагородженим Нобелівською премією з літератури[17]. Шестов був особливо близький з Петі. Її брат Данило був одружений із сестрою філософа Софією Шварцман[9].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Telestar.fr (19 грудня 2018). Mystère à Sorbonne : Qui a été la première avocate en … — Télé Star. www.telestar.fr (фр.). Процитовано 7 січня 2021.
  3. ↑ а б 6 Décembre 1900 : il y a 110 ans, Olga Petit était la première femme à prêter serment. UJA (fr-FR) . 1 лютого 2017. Архів оригіналу за 13 лютого 2021. Процитовано 5 січня 2021.
  4. ↑ а б Calames. www.calames.abes.fr. Процитовано 15 січня 2021.
  5. ↑ Neginsky, Rosina. Zinaida Vengerova; in search of beauty: a literary ambassador between East and West. с. 39. ISBN 978-0-8204-9830-0. OCLC 65207165.
  6. ↑ L. Tenin", Library of the Sirey collection society, January 1924, p.  699
  7. ↑ а б Olga Balachowsky-Petit, la première avocate à prêter serment. Maîtrise (fr-FR) . 6 березня 2020. Процитовано 5 січня 2021.
  8. ↑ Neginsky, Rosina. Zinaida Vengerova; in search of beauty: a literary ambassador between East and West. с. 58. ISBN 978-0-8204-9830-0. OCLC 65207165.
  9. ↑ а б в г д Roberts, Graham (2011). Other Voices: Three Centuries of Cultural Dialogue between Russia and Western Europe. Newcastle upon Tyne: Cambridge Scholars Publishing. с. 193. ISBN 978-1-4438-2790-4.
  10. ↑ Beaune-Gray, Danièle (2003). Les historiens de l'émigration russe. Paris: Institut d'études slaves. с. 24. ISBN 978-2-7351-1007-0.
  11. ↑ Avocat ou Avocate ? Trois femmes pionnières pour le Droit et les droits des femmes - Gossement Avocats. www.arnaudgossement.com (фр.). Архів оригіналу за 10 січня 2021. Процитовано 7 січня 2021.
  12. ↑ Robinson, Jane (23 січня 2020). Ladies Can't Climb Ladders: The Pioneering Adventures of the First Professional Women (англ.). Random House. ISBN 978-1-4735-5960-8.
  13. ↑ а б в Guerrier, Sophie (30 листопада 2015). La première avocate prête serment en 1900: c'était en Une du Figaro. LEFIGARO (фр.). Процитовано 11 січня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  14. ↑ Nina Ricci, Olga Petit, Maria Callas…Nos archives de la semaine sur Instagram. LEFIGARO (фр.). Процитовано 6 січня 2021.
  15. ↑ а б Pue, W. Wesley; Sugarman, David (2003). Lawyers and Vampires: Cultural Histories of Legal Professions. Oxford: Bloomsbury Publishing. с. 204. ISBN 1-84113-312-4.
  16. ↑ Sophie Balachowski-Petit, Paris, Arthur Rousseau (14 rue Souflot), 1901.
  17. ↑ Tomei, Christine (1999). Russian women writers. New York: Garland Publishing. с. 887–888. ISBN 0-8153-1797-2. OCLC 40076734.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ольга_Петі&oldid=42244731