П'єр-Франсуа-Шарль Ожеро
П'єр-Франсуа-Шарль Ожеро | |
---|---|
фр. Pierre Augereau | |
Ім'я при народженні | фр. Charles Pierre François Augereau[1] |
Народився |
21 жовтня 1757 Париж |
Помер |
12 червня 1816 (58 років) Ла-Уссе-ан-Брі |
Поховання | Пер-Лашез і Grave of Augereaud |
Країна | Франція[1] |
Національність | француз |
Діяльність | військовий очільник |
Знання мов | французька[2] |
Учасник | Революційні війни і Наполеонівські війни |
Членство | Рада П'ятисот |
Роки активності | з 1774 |
Титул | герцог |
Посада | Member of the Council of Five Hundredd, пер Франції[d] і генерал-губернатор |
Військове звання | Маршал Франції |
Конфесія | католицтво |
Батько | П'єр Ожеро |
Мати | Марі-Жозефіна Креслін |
Брати, сестри | Jean-Pierre Augereaud |
У шлюбі з |
Жозефіна-Марі Граш Аделаїда Огюстіна Бурлон де Шаванж |
Нагороди | |
| |
П'єр-Франсуа́-Шарль Ожеро́ (фр. Pierre Augereau, *21 жовтня 1757 —†12 червня 1816)[3] — французький військовий діяч часів Французької революції та Першої імперії, Маршал Франції, пер Франції.
Життєпис[ред. | ред. код]
Початок кар'єри[ред. | ред. код]
Походив з родини П'єра Ожеро, торгівця фруктами у паризькому передмісті Сен-Марсо. Отримав початкову освіту. 1774 році вступив до французької армії. Згодом перейшов на службу до пруської армії, де брав участь у війні за Баварській спадок проти Австрії, а згодом у війнах проти Османської імперії. Тут він отримав посаду сержанту, але потім дезертував, перебравшись до Саксонії. Тут він деякий час був на службі у місцевому війську, а у 1790 році поступив на службу до короля Неаполя. У 1791 році служив королю Португалії.
На службі Республіки[ред. | ред. код]
У 1792 році повернувся до Франції. Протягом у 1793 році отримував звання капітана, підполковника та полковника за успішні дії проти шуанів у Бретані. У 1796—1797 роках брав активну участь у італійській кампанії. У 1797 році допомагав придушити заколот роялістів у Парижі. 23 грудня того ж року отримав звання дивізійного генерала. Того ж року очолював послідовно Самбро-Мааську й Рейнсько-Мозельську армії.
У 1799 році обирається членом Ради п'ятисот. Виступив проти заколоту 18 брюмера, але потім приєднався до Наполеона Бонапарта. Тому отримав командування Батавською армією. У 1801 році відправлений у відставку за свої республіканські висловлювання.
На службі Наполеона[ред. | ред. код]
Під час коронації Наполеона останній запитав Ожеро: «Як Вам церемонія?» Той відповів: «Красива. На жаль, тут бракує 100 тисяч осіб, які наклали головою, щоб таких церемоній ніколи не було». Втім імператор надав Ожеро звання маршала, орден Почесного легіону.
У 1805 році успішно діяв проти австрійців під Ульмом, проте не брав участі у битві під Аустерліцом. У 1806 році звитяжив на чолі 7 корпусу Великої армії у битві під під Єною та під Ґолиміном. У битві під Пройсіш-Ейлау його корпус було розбито, а самого Ожеро поранено. Втім у 1808 році він стає герцогом Кастільйоне.
У 1808—1812 роках воював в Іспанії, де відзначився жорстокістю. У 1812 році повертається до Франції. У 1812 році призначається головою 11 корпусу, що стояв в Пруссії. Проте Ожеро не брав участь у військовій кампанії проти Росії. Після відступу Наполеона I з Росії Ожеро приєднався до нього. Після цього був активним учасником усіх битв 1813 року.
У військовій кампанії 1814 році виявив повільність та небажання продовжувати війну. Зрештою 16 квітня перейшов на бік Бурбонів. За це отримав звання пера.
Останні роки[ред. | ред. код]
Під час Ста днів Наполеона Ожеро намагався повернути довіру останнього, проте марно. Тому не брав участі у військовій кампанії 1815 року. Під час другого повернення Бурбонів зберіг свої титули та звання, але вимушений був піти у відставку. Віддалився до свого маєтку, де й помер 12 червня 1816 року від водянки.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Pouvoirs et société / за ред. G. Bonet — Publications de l'olivier, 2011. — Т. 1. — 699 с.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Michel Cadé, " Augereau (Charles, Pierre, François) ", in Nouveau Dictionnaire de biographies roussillonnaises 1789—2011, vol. 1 Pouvoirs et société, t. 1 (A-L), Perpignan, Publications de l'olivier, 2011, 699 p. (ISBN 9782908866414)
Джерела[ред. | ред. код]
- Axel Kuhn, Die Französische Revolution, Reclam Nr. 17017, Stuttgart 2009
- Nicole Gotteri, Grands dignitaires, ministres et grands officiers du Premier Empire: autographes et notices biographiques, Nouvelles Éditions Latines, 1990, 264 p.
- Michel Cadé, " Augereau (Charles, Pierre, François) ", in Nouveau Dictionnaire de biographies roussillonnaises 1789—2011, vol. 1 Pouvoirs et société, t. 1 (A-L), Perpignan, Publications de l'olivier, 2011, 699 p. (ISBN 9782908866414)
|