Палац Головинського
| Палац Головинського | |
|---|---|
|
| |
|
50°26′55″ пн. ш. 30°31′18″ сх. д. / 50.44872222224999803° пн. ш. 30.52169444447222446° сх. д.Координати: 50°26′55″ пн. ш. 30°31′18″ сх. д. / 50.44872222224999803° пн. ш. 30.52169444447222446° сх. д. | |
| Статус | зруйнована |
| Країна |
 Україна |
| Розташування | Київ |
| Архітектурний стиль | класицизм |
| Будівництво | 1797 — 1803 |
| Адреса | Хрещатик, 26. |
  Палац Головинського (Київ) | |
 | |
 Палац Головинського у Вікісховищі | |
Пала́ц Ону́фрія Голови́нського — перша кам'яниця на Хрещатику, зведена польським дідичем на межі XVIII—XIX сторіччя.
Не збереглась.
Історія ділянки[ред. | ред. код]
Станом на кінець XVIII сторіччя Хрещатик, за словами дослідника Миколи Закревського, був ще суцільною пусткою і тут не було жодної споруди[1][2]. А в районі Бессарабського майдану стояли заїзди і шлагбауми, біля яких варта перевіряла документи у приїжджих[3].
Ситуація почала змінюватись після 1797 року, коли з Дубна до Києва перевели контрактовий ярмарок[4][5]. Протягом 1797—1803 років найкращі садиби уздовж колишньої Васильківської дороги, приблизно від Трьохсвятительської до Прорізної вулиць, виділяють київським урядовцям і магнатам. Нещільна забудова Хрещатика тривала до другої половини ХІХ сторіччя. Затвердження нового плану Києва 1837 року сприяло подальшому розвиткові вулиці. Вільними лишились гірші ділянки, які дісталися міщанам і купцям[6].
Найперший, хто придбав садибу на Хрещатику, був Київський і Богуславський повітовий маршал, виконувач обов'язків київського губернського маршала, власник кількох сіл в Київській губернії, колезький радник Онуфрій Головинський[7][8][9].
На початку XIX сторіччі на ділянці під валом Старокиївської фортеці Головинський забудував свою садибу. На відступі від червоної лінії він поставив палац у стилі класицизму і неоампіру. Фасад міської резиденції прикрашали іонічні колони під трикутним фронтоном. Обабіч палацу збудували флігелі. У лівому містився домашній оркестр, сформований із кріпаків Головинського[10].
1829 року в садибі розмістили шпиталь для полонених турків. 1830 року приміщення передали інтендантській службі[11].
Поштова контора[ред. | ред. код]
1849 року приміщення садиби Головинського зайняла Київська поштова контора. У подвір'ї облаштували місце для поштових диліжансів і карет.
1 квітня 1886 року на другому поверсі поштової контори відкрилась перша державна телефонна станція у вигляді комутатора ручного обслуговування на 60 номерів. 1891 року тут встановили один із перших у Києві таксофонів[12].
У 1880-х роках на території садиби добудовують додаткові приміщення. Однак це виявилось недостатньо. Оскільки поштова і телефонна служби продовжували розростатись, то вирішили збудувати нове приміщення. 1908 року дума ухвалила відповідне рішення. Будівництво розпочалося 1912 року під керівництвом архітектора Олександра Кобелєва. Влітку 1914 року колишній палац розібрали і на його місці, в глибині подвір'я, встигли спорудити чотириповерховий корпус з операційними залами і телефонною станцією. 1917 року будівництво зупинили[10][12].
У 1936—1941 роках тут збудували будинок зв'язку, який підірвали радянські диверсанти у вересні 1941 року. Після Другої світової війни на місці колишнього маєтку Головинського спорудили будівлю, в якій міститься Держкомітет телебачення і радіомовлення України. А під головпоштамт виділили ділянку № 20-22.
Галерея[ред. | ред. код]
- Київська пошта і телефон
-
1899—1905 роки -
Близько 1900 року -
Пошта і телефонна станція
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Закревський М. Опис Києва (т. 1), 1868, с. 429.
- ↑ Закревський М. Літопис і опис міста Києва, 1858, с. 148.
- ↑ Вулиця Хрещатик, 2011, с. 1824.
- ↑ Перший будинок на Хрещатику звели 215 років тому. 2013. 25.05
- ↑ Палац поміщика Онуфрія Головинського започаткував нинішній Хрещатик[недоступне посилання]
- ↑ Федір Ернст. Київ: провідник, 1930, с. 379-380.
- ↑ Губицький Л. В. Лихоліття російсько-французької війни 1812 р. та кріпаки Київської губернії / Соціальна історія: Науковий збірник / За ред. проф. Г. Д. Казьмирчука. — К.: Логос, 2008. — Вип.IV. — с. 71
- ↑ Справи про дворянське походження Ґрудзинських у Державному архіві Київської області. — Біла Церква, 2018. — С. 6.
- ↑ Гордієнко О. М. Історія села Сидорівка / Корсунь-Шевченківська центральна бібліотека
- ↑ а б Федір Ернст. Київ: провідник, 1930, с. 397.
- ↑ Хрещатик, 24, 2011, с. 1835.
- ↑ а б Хрещатик, 24, 2011, с. 1836.
Джерела[ред. | ред. код]
- Ернст Федір. Київ: провідник. — К. : НКО-УСРР — ВУАН, 1930. — 816 с.
- Закревський Микола. Описание Киева. — 1868. — Т. 1. — С. 429.
- Закревський Микола. Хрещатик // Летопись и описание города Киева. — Москва, 1858. — Т. 1. — С. 148—150.
- Кілессо Сергій, Мокроусова Олена. Хрещатик // Звід пам'яток історії та культури України. Київ: С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — Т. 1. Ч. 3. — С. 1824.
- Кілессо Сергій, Мокроусова Олена. Хрещатик, 24 // Звід пам'яток історії та культури України. Київ: С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — Т. 1. Ч. 3. — С. 1835—1837.
| ||||||||||||||||
.jpg)
