Покровський Олександр Іванович

Покровський Олександр Іванович
Народився	2 (14) серпня 1873
Помер	1940 Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	богослов, педагог
Alma mater	Московська духовна академія Віфанська духовна семінаріяd
Заклад	Московська духовна семінарія
Науковий ступінь	доктор богослов'я

Олександр Іванович Покровський (*1873—†1940) — історик церкви.

Життєпис

Народився 2.08.1873 у Московській губ. у родині сільського вчителя, який згодом став учителем-вихователем шкіл Московського виховного дому. 1887 закінчив Звенигородське училище, а 1893 Віфанську духовну семінарію. Після закінчення 1897 Московської духовної академії (МДА) із ступеням кандидата Богослов'я був залишений при ній як професорський стипендіат. Від 1898 до 1902 працював помічником інспектора тієї ж академії. 1900 захистив магістерську дисертацію «рос. Библейское учение о первобытной религии. Опыт библейско-апологетического исследования», яка була відзначена другою Макаріївською премією та 1901 видана окремим відбитком. У роботі автор вів суперечку із сучасними на той час позитивістськими концепціями еволюційного розвитку релігій від первісних політеїстичних вірувань до монотеїстичних релігій з подальшою їх зміною науковим знанням. Основним висновком дослідження стало те, що біблійський юдаїзм із набором моральних норм та культом, був релігійною основою для всіх первісних культур.

1902 у МДА почав викладати біблійську історію та загальну історію церкви. 1906 призначено доцентом, а 1907 екстраординарним професором кафедри біблійської історії. Одночасно із педагогічною діяльністю у МДА 1904 був обраний приват-доцентом ІМУ. Від листопада 1907 до серпня 1909 редактор журналу МДА «Богословский Вестник». Брав участь у роботі над «Православной Богословской Энциклопедией». Через ліберальні погляди 1909 рішенням Святішого Синоду його було звільнено із штату викладачів академії. Тому протягом 1909—1916 викладав в ІМУ та на Вищих жіночих юридичних курсах В. Полтарацької.

1914 як докторську дисертацію він представив книгу «Соборы древней церкви эпохи первых трех веков. Историко-каноническое исследование. С тремя приложениями и двумя картами», яку захистив 1916 у Раді МДА. У науковому колі дисертаційне дослідження було піддано різкій критиці. Проф. церковного права МДА і ІМУ О. Алмазов характеризував її як протицерковну та науково-суб'єктивну. Різко негативну позицію по відношенню до цієї роботи також зайняв ректор академії, єпископ Феодор (Поздеєвський). В результаті цієї критики Святіший Синод не затвердив рішення Ради МДА та анулював його. У серпні 1917, після Лютневої революції, коли право вирішального рішення питання про надання вчених ступенів було передано духовним академіям, Рада МДА надала вченому ступеня доктора Богослов'я та формально поновила його у педагогічному складі академії (позаштатно). На час поновлення вченого у ступені доктора він вже протягом року обіймав посаду екстраординарного професора ІНУ, де на юридичному факультеті вів курс «Церковного права».

Під час революційних подій 1917—1920 приділяв велику увагу громадським та релігійним справам. 1917 став співробітником київського журналу «Христианская мысль». Того ж року разом з багатьма демократично і реформаторськи налаштованих церковних діячів, як представник Херсонської єпархії він брав участь у Всеросійському з'їзді духовенства і мирян. 1917—1918 член Помісного Собору та Священного Собору Російської Православної Церкви. Як член Передсоборної ради виступав за включення мирян до числа кандидатів у Патріархи. 1918 призначений консультантом Міністерства сповідань уряду гетьмана П. Скоропадського.

Після встановлення на початку 1920 в Одесі радянської влади наступне десятиріччя у житті вченого було відзначено діяльністю у двох сферах — педагогічній та релігійній. Відображення першої було пов'язано з викладанням у ОГСІ (1920—1921) та ОІНГ (1921—1928), в яких як професор відповідно викладав історико-філософське, цивільне й сімейне право. Діяльність як церковного діяча була відзначена активною участю в обновленських соборах у Москві 1923 і 1925. На першому соборі був обраний кандидатом у члени Вищої церковної ради та членом Священного Синоду, а на другому — членом пленуму Священного Синоду. 1924 брав участь в обновленській українській передсоборній нараді, на якій виступив проти патріаршества. Причиною ухилу в обновленство стало «свавільство єпископа Феодора, який для нього уособлював чернецький єпископат». Через зміни акцентів у політичному та громадському житті протягом 1920-х наукова діяльність була мало помітною. Як член соціально-історичної секції ОКК при ВУАН 10 листопада 1927 виступив з доповіддю про події в ІНУ під час революції 1917, безпосереднім свідком яких він був. Про останні роки життя матеріали майже відсутні. За непідтвердженими даними у 1930-х учений був репресований і засуджений до розстрілу.

У науковій роботі протягом усього свого життя зберігав вірність темі історії церкви та Біблії, завдяки чому став одним з провідних їх дослідників. Метод його досліджень полягав у текстологічному та мовному зіставленні священних текстів та їх перекладів, захисту методу конкордізму, виступаючи проти критики історичного еволюціонізму. У магістерській дисертації «Библейское учение о первобытной религии. Опыт библейско-апологетического исследования», яка містить тлумачення перших глав Книги Буття, привів аргументацію на користь прамонотеїзму. У роботі «Библейский профетизм и языческая мантика» вчений провів порівняння пророків з язичеськими провидцями та зробив висновок, що «біблейський профетизм — це самий дорогий й заповітний пункт всієї історії та релігії Ізраїлю, їх сутність і душа».

Праці

• Критический разбор эволюционной теории первобытной религии // Богословский вестник. — № 3. — М., 1900;
• Очерк внешней и внутренней истории протестантизма в XIX веке // История христианской церкви в XIX веке. В 2-х т. Т. I. Инославный Запад. — Пг., 1900;
• О соборах Юго-Западной Руси XV-XVII веков // Богословский вестник. — № 9. — М., 1906;
• Ветхозаветный профетизм как основная, типическая черта библейской истории Израиля: [Пробная лекция] // Богословский вестник. — № 4. — М., 1908;
• Соборы древней церкви эпохи первых трех веков. Историко-каноническое исследование. С тремя приложениями и двумя картами. — Сергиев Посад, 1914;
• Відгуки революції р. 1917 у бувшому Новоросійському університеті: Доповідь 10 листопада 1927 р. // Вісник ОКК при ВУАН. — Ч. 4-5. Секція соціально-історична. — Одеса, 1929.

Джерела

• Голубцов С. Профессура и сотрудники Московской духовной академии в начале XX века. Основные биографические сведения. — М., 1999. — С. 69-71;
• Мень А. Библиологический словарь. Т. 2. — М., 2002;
• Кравецкий А. Г. Биографические сведения о членах Поместного Собора Православной российской Церкви 1917—1918 гг. — М., 2002;
• Левченко В. В. Одеський гуманітарно-суспільний інститут (1920—1921): до питання спадкоємності традицій університетської освіти // ЗІФ. — № 19. — Одеса, 2008.
• Левченко В. В. Покровський Олександр Іванович // Одеські історики. Енциклопедичне видання. Том 1 (початок XIX – середина XX ст.). – Одеса: Друкарський дім, 2009. – С. 311–314
• Левченко В. В. Ідеолог обновленства О. І. Покровський: життєвий і творчий шлях // Держава і церква в новітній історії України: Зб. ст. за матеріалами III-ї Міжн. конф. «Держава і церква в Україні за радянської доби». – Полтава: ПНПУ, 2010. – С. 102–109.
• Левченко В. В. Історик церкви Олександр Іванович Покровський: на шляху до наукової реабілітації // Церква – Наука – Суспільство: питання взаємодії. – К., 2012. – С. 118–120.