Полетика Микола Павлович

Полетика Микола Павлович
Народився	17 квітня 1896(1896-04-17) Конотоп, Конотопський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер	25 березня 1988(1988-03-25) (91 рік) Єрусалим, Ізраїль
Країна	СРСР
Діяльність	історик, економіст, журналіст, викладач університету
Alma mater	Перша київська гімназія КНУ імені Тараса Шевченка Санкт-Петербурзький державний університет
Галузь	історія, економіка і журналістика
Заклад	Санкт-Петербурзький державний університет Національний університет Узбекистану Білоруський державний університет Санкт-Петербурзький державний університет цивільної авіаціїd
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор наук
Відомі учні	Boris Vasilyevich Ananyichd Rafail Ganelind Apollon Davidsond Aleksandr Aleksandrovich Fursenkod
Аспіранти, докторанти	Aleksandr Aleksandrovich Fursenkod
Рід	Полетики
Нагороди

Микола Павлович Полетика (17 квітня 1896, Конотоп — 25 березня 1988, Єрусалим) — видатний радянський історик, економіст, кандидат економічних наук (1936), доктор історичних наук (1940), професор.

Перший в СРСР кандидат економічних наук за спеціальністю «Економіка повітряного транспорту» (1936). Один з перших, хто на широкій документальній базі, серйозно вивчав історію виникнення Першої світової війни. Професор Планового інституту Держплану РРФСР в Саратові (1943—1944), професор Кредитно-економічного інституту Державного банку СРСР (1943—1944), професор Середньоазіатського державного університету (Ташкентський державний технічний університет) у Ташкенті (1951—1953), професор кафедри історії нового та новітнього часу Білоруського державного університету (1953—1972).

Все життя був безпартійним, а в 1973 році виїхав до Ізраїлю.

Біографія

Микола Павлович Полетика народився 17 квітня 1896 року в Конотопі у родині збіднілої гілки відомого українського дворянського роду. Батька втратив у чотири роки. В жовтні 1905 року він вперше «познайомився» з «єврейським питанням» ставши свідком єврейського погрому в Києві. Погром так потряс бабусю Миколи, що вона раптово померла навесні 1906 року. Закінчив Першу київську гімназію, де навчався з вересня 1905 по липень 1914 року. У серпні 1914 року вступив до Київського університету Святого Володимира (історико-філологічний факультет).

В січні 1917 став свідком більшовицьких погромів та репресій у захопленому ними Києві:

Здесь, по данным Российского Красного Креста, погибло более 2000 офицеров и военных врачей, прошедших регистрацию Рады. <...> Такой красной карточки [посвідчення громадянина УНР, яке за спогадами Івана Козуба мали отримати всі кияни] так же было достаточно для того, чтобы отправить украинского гражданина на тот свет, как врага Советской России. Во время трехнедельной "пятаковщины" большевики запретили украинские газеты и конфисковали украинские типографии, закрыли украинские книжные магазины и украинские школы. Портреты Шевченко срывали со стен и топтали ногами. Говорить на улицах на украинском языке стало опасно. Киевские газеты печатали списки расстрелянных украинских социалистических деятелей.

15 липня 1923 року переїжджає до Ленінграда, де переводиться з 4 курсу правового факультету та з 3 курсу економічного факультету Київського інституту народного господарства на відповідні відділення факультету суспільних наук Ленінградського університету. В 1924 році закінчив Ленінградський університет (факультет суспільних наук, спеціальність «Світове господарство та світова політика»).

За час навчання в університеті М. Полетика опанував чотири іноземні мови: англійську, німецьку, французьку та італійську. М. Полетика знав весь літературний Ленінград двадцятих і був добре знайомий із Самуїлом Яковичем Маршаком, Олександром Гріном, Єлизаветою Полонською, сестрами Наппельбаум, дружив також з Євгеном Шварцем. Осип Мандельштам подарував Полетиці свою книгу «Шум часів».

З 1923 по 1927 рік працював кореспондентом у газеті «Ленинградская правда», журналі «Ленінград», журналі «Російський сучасник». В «Ленінградській правді» його призначили «власним кореспондентом» з Лондона, Парижа, Берліна, Відня, Рима, Вашингтона та інших столиць світу, і він повинен був, не виїжджаючи з СРСР, писати за матеріалами зарубіжних газет.

У 1928 році М. Полетика виступив з доповіддю в Ленінградському філіалі Інституту марксизму-ленінізму про визрівання світової війни. Більш ніж двогодинна доповідь викликала великий суспільний резонанс, адже доповідач вступив у суперечку з двома академіками М. Н. Покровським і Є. В. Тарле. В кінці 1920-х років М. Полетика співпрацював з «Красной газетою», журналами «Сучасний Захід», «Ленінград», і Радянським енциклопедичним словником. (Згодом він описав ці роки в одній зі своїх книг спогадів «Бачене і пережите».)

З 1930 по 1936 рік працював асистентом, доцентом і завідувачем кафедри Ленінградського інституту цивільного повітряного флоту. В кінці квітня 1931 року М.Полетика після застуди тяжко захворів запаленням середнього вуха, яке поклало початок його глухоти.

В 1936 році захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «Економіка повітряного транспорту». З 1936 по 1951 роки працював на історичному факультеті Ленінградського державного університету. У 1940 році він захистив докторську дисертацію і став завідувачем кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики СРСР.

Відразу після закінчення Другої світової війни, але «до фултонської промови Черчілля», у Ленінград прибули студенти з Кембриджа, які вивчали історію Росії. Коли запитали хто з професорів ЛДУ їм відомий, вони розповіли, що знають трьох — академіка Струве, академіка Тарле і професора М. П. Полетику. Сам Микола Полетика, коментуючи цю історію зазначив: «Я був задоволений. Третього місця мені було цілком достатньо».

У Ленінграді він прожив до 1951 року, а потім недовгий час жив у Ташкенті. Це був вимушений від'їзд через кампанію боротьби з космополітизмом. З 1951 по 1953 рік працював професором Середньоазіатського державного університету в Ташкенті.

З 1953 по 1972 рік працював на посаді професора кафедри історії нового і новітнього часу в Білоруському державному університеті.  

У 1971 році, коли М. П. Полетиці було 75 років, його відправили на пенсію.

У 1973 році він переїхав на ПМЖ на історичну батьківщину другої дружини (на якій одружився через багато років після смерті першої), в Ізраїль.

Помер 25 березня 1988 року.

Родина

• Бабуся — Марія Львівна Бодилевська (уроджена Соколовська);
• Брат бабусі — Павло Львович Соколовський;
• Брат-близнюк — Юрій Павлович Полетика (17 квітня 1896, Конотоп — 1965) — поет, літературний критик, працював в «Червоній газеті» та в журналі «Російський сучасник». У 1937 році репресований за статтею 58-10 КК і засуджений на 5 років заслання в концтабір, а в підсумку провів 8 років на Колимі. Після звільнення жив у Конотопі;
• Перша дружина — Олександра Пумпянська. Прожили у шлюбі 19 років. Вона померла від раку легенів у 1944 році.

Увічнення пам'яті

Погляди Миколи Полетики не підлаштовувались під жодну ідеологію — він намагався максимально відверто відобразити події. За словами самого Полетики метою дослідження «Виникнення світової війни» була спроба пояснити, «в яку таємницю і як саме була розв'язана у липні 1914 року світова війна». Але частина результатів не збіглася з тодішньою офіційною точкою зору. Радянський і російський історик, академік РАН Аполлон Давідсон, який був учнем Миколи Полетики відзначав:

Заслуги Миколи Павловича як вченого, викладача, вчителя - безперечні. Однак десятиліттями вони піддавалися забуттю. Його ім'я не прийнято було згадувати, його внесок в науку замовчувався. Причина? Справа в тому, що в 1973 році, після того як його перевели на пенсію в Білоруському державному університеті, він емігрував до Ізраїлю і останні півтора десятиліття життя провів за кордоном. Він не брав участі там в політичному житті, не таврував радянську дійсність. І тим не менше про нього перестали писати. Тому необхідно відновити його добре ім'я, віддати йому заслужену шану. На жаль, навіть документи, пов'язані з його діяльністю, знайти тепер дуже важко

.

Публікації

• Полетика Н. «Как началась война» // журнал «Звезда». — 1924; 
• Полетика Н. «Обезьяний» процесс в Америке. — М. ; Л., 1926; 
• Сараевское убийство как дипломатический повод к войне // Историк-марксист. Т. 2. М., 1929. (Более 40 лет это было единстевнное в СССР исследование покушения в Сараево.)
  
• Полетика Н. Сараевское убийство: исследование по истории австро-сербских отношений. 1903—1914 гг.. — Л. : Изд-во «Красная газета», 1930. 
• Полетика Н. «Ответственность за мировую войну» (1932); 
• Полетика Н. Возникновение мировой войны. М.; Л. : Соцэкгиз, 1935.
• Полетика Н. Origins of the World War. — М.: Гос. Социально-экономическое изд-во, 1935;
• Полетика Н. Возникновение первой мировой войны. — М.: Мысль, 1964 (перевидання книги 1935 року з неавторською заміною формулювань з «нейтральних» авторських з 1935 року на більш чіткі. Приміром глава «Австро-сербський конфлікт» стала «Австро-Угорщина провокує світову війну», глава «Велике рішення Німеччини» стала «Німеччина розв'язує світову війну», глава «Франція в липневі дні 1914 р.» стала «Франція підштовхує Росію до вступу у війну», глава «Тактика Англії» стала «Англійська провокаційна політика „невтручання“ і форсування війни». Були й інші зміни.);
• Полетика Н. Виденное и пережитое: из воспоминаний. — Библиотека-Алия, 1982;
• Полетика Н. Воспоминания (незакінчені);
• Виденное и пережитое (Из воспоминаний). Иерусалим: Библиотека Алия, 1990 (Репринт з видання 1982 р.).

Також він написав передмову до праць адмірала Альфреда Мехена (1941) і до мемуарів гросс-адмірала Альфреда Тірпіца (1957).

Література

• Ганелин, Р. Ш. Советские историки: о чём они говорили между собой. Страницы воспоминаний о 1940—1970-х годах / Р. Ш. Ганелин. СПб. : Нестор-История, 2006. 
• Давидсон, А. Б. Корреспондент во всех странах мира / А. Б. Давидсон // Историк и художник Москва, 2007. № 4 (14). 
• Доктора и профессора Белорусского государственного университета. — Минск, 2001. 
• Полетика Н. П. Портреты историков. Время и судьбы. — М.: Наука, 2010. — Т. 5. — С. 373—389. 
• Жигалов Б. С. ЗАБЫТЫЙ ИСТОРИК (К 100-ЛЕТИЮ НАЧАЛА ПЕРВОЙ МИРОВОЙ ВОЙНЫ)// Вестник Томского государственного университета. История. 2015. № 3 (35) 
• ОА СПбГУ. Ф. 1. Оп. 37. Св. 20. Д. 466.
  

Посилання

• А. Б. Давідсон. МИКОЛА ПАВЛОВИЧ ПОЛЕТИКА (1896—1988)
• Гістарычны факультэт Беларускага дзяржаўнага ўніверсітэта
• Андрій Іванов, завідувач Бібліотекою Срібного століття. Видатний російський історик Микола Полетика // ЕГМЗ. — № 864(14). — 8 квітня 2015