Приполярна тундра
Заповідник дикої природи Телон | |
Екозона | Неарктика |
---|---|
Біом | Тундра |
Межі | Арктична прибережна тундра, східна тайга Канадського щита, полярна тундра, Північна тайга Канадського щита, тайга Північно-Західних територій, Південна тайга Гудзонової затоки |
Площа, км² | 798399 |
Країни | Канада |
Екорегіон позначено зеленим |
Приполярна тундра (англ. Low Arctic tundra) — північноамериканський континентальний екорегіон, що виділяється Світовим фондом дикої природи. Екорегіон охоплює горбистий ландшафт чагарникової тундри вздовж північного краю материкової Канади, вздовж межі Північно-Західних територій і Нунавута, а також невелику частину Квебеку на північно-східному узбережжі Гудзонової затоки. [1][2][3][4] Регіон важливий для великих стад карібу та інших великих ссавців, а також для великих гніздових колоній птахів, таких як снігові гуси. Регіон в основному незайманий, 95 % терену залишилося неушкодженим.
Розташування та опис[ред. | ред. код]
Екорегіони простягаються на 3100 км через північ материкової Канади. З північного заходу екорегіон обмежений дельтою річки Маккензі, що простягається на схід через рівнини на північ від Великого Ведмежого озера, материковий Нунавут, острів Саутгемптон, острови Оттава[en] та частину північного Квебеку. [1] Середня висота становить 229 м, найвища точка — 854 м. [3]
Більша частина рельєфу — рівнина або горбиста низовина на тонкому ґрунті над докембрійськими гранітними породами з багатьма виходами. Примітною особливістю регіону є довгі звивисті пасма льодовикового гравію, деякі досягають 100 км завдовжки. [1] Вічна мерзлота є суцільною, за винятком деяких ділянок розривної вічної мерзлоти на островах Оттава.
Клімат[ред. | ред. код]
Клімат екорегіону — субарктичний клімат без сухого сезону (класифікація кліматів Кеппена (Dfc)). Цей клімат характеризується м'яким літом (лише 1-3 місяці вище 10 °C) і холодною сніжною зимою (найхолодніший місяць нижче -3 °C). [5][6] Середня кількість опадів коливається від 200 мм/рік на північному заході до 500 мм/рік у Квебеку. [1]
Флора і фауна[ред. | ред. код]
Екорегіон — перехідна зона між тайгою на півдні та безлісною арктичною тундрою на півночі. У регіоні зустрічаються невеликі субальпійські ліси з Picea mariana, Larix laricina, Picea glauca, карликової берези та карликової верби[4]
Серед ссавців варто відзначити: карибу (Rangifer tarandus, білих ведмедів (Ursus maritimus), бурих ведмедів (Ursus arctos), ведмедей барибалов (Ursus americanus), вовків (Canis lupus), лосів (Alces alces), арктичного ховраха (Urocitellus parryii), і бурого лемінга (Lemmus sibiricus).[4]
Серед птахів варто відзначити снігових гусей (Anser caerulescens), гусака Росса (Anser rossii).
Заповідники[ред. | ред. код]
Регіон важливий для великих гніздових колоній снігових гусей (Anser caerulescens), гусака Росса (Anser rossii) та багатьох інших перелітних птахів.
Заповідники[ред. | ред. код]
Понад 17 % екорегіону офіційно охороняються.[3]:
- Заповідник міграційних птахів у затоці Квін-Мод[en]
- Заповідник міграційних птахів Іст-Бей[en]
- Заповідник перелітних птахів Гаррі Гіббонса[en]
- Заповідник дикої природи Телон[en]
- Туктут-Ногаїт (національний парк)
Посилання[ред. | ред. код]
- World Wildlife Fund [Архівовано 13 жовтня 2009 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ а б в г Low Arctic tundra (англ.). World Wildlife Federation. Архів оригіналу за 20 вересня 2020. Процитовано 21 березня 2020.
- ↑ Map of Ecoregions 2017 (англ.). Resolve, using WWF data. Архів оригіналу за 12 квітня 2017. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ а б в Low Arctic tundra (англ.). Digital Observatory for Protected Areas. Архів оригіналу за 4 січня 2022. Процитовано 1 серпня 2020.
- ↑ а б в Low Arctic tundra (англ.). The Encyclopedia of Earth. Архів оригіналу за 7 листопада 2020. Процитовано 28 серпня 2020.
- ↑ Kottek, M., J. Grieser, C. Beck, B. Rudolf, and F. Rubel, 2006. World Map of Koppen-Geiger Climate Classification Updated (PDF) (англ.). Gebrüder Borntraeger 2006. Архів оригіналу (PDF) за 1 червня 2010. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ Dataset - Koppen climate classifications (англ.). World Bank. Архів оригіналу за 23 вересня 2019. Процитовано 14 вересня 2019.