За цим договором англійці були змушені визнати незалежність Афганістану, хоча саме визнання не включено до тексту договору англійцями, а містилося в окремій ноті, переданій секретарем із закордонних справ англо-індійського уряду Гамільтоном Грантом главі афганської делегації. Афганський емір Аманулла-хан змушений був піти на низку поступок: йому довелося відмовитися від прагнення об'єднати під своєю владою закордонних афганців, що населяли прикордонні області Індії; визнати колишній кордон з Індією. Крім того:
у статті 2 договору британський уряд у «знак свого невдоволення» оголошував про заборону транзитузброї та спорядження через Індію до Афганістану;
згідно зі статті 3Англія припиняла видачу субсидії, що виплачується нею попереднім афганським правителям;
стаття 4 встановлювала 6-місячний термін, протягом якого афганський уряд мав довести своїми діями та поведінкою «щиру готовність відновити дружбу з Англією». Тільки після закінчення цього терміну переговори могли поновитися.
Англо-афганские договоры // «Дипломатический словарь» под редакцией А. А. Громыко, И. Н. Земского, В. М. Хвостова в 3-х томах, Москва, Издательство политической литературы, 1971—1973. — Том 1, сторінка 89 (рос.).