Ращупкіна Олександра Митрофанівна
| Ращупкіна Олександра Митрофанівна | |
|---|---|
| Народження |
1 травня 1914 Узбекистан |
| Смерть |
2010 Самара, Росія |
| Війни / битви | німецько-радянська війна |
| Нагороди |
  |
Олександра Митрофанівна Ращупкіна (1914—2010) — радянська танкістка, учасниця Другої світової війни. У роки війни під чоловічим ім'ям Олександр Ращупкін служила механіком-водієм танка Т-34. Єдина в Самарській області жінка-танкіст, учасниця Другої світової війни.
Біографія[ред. | ред. код]
Ранні роки[ред. | ред. код]
Народилася 1 травня 1914 року в Сир-Дар'їнську (нині Узбекистан)[1].
Виросла в Узбецькій РСР, освоїла трактор і працювала трактористом[2]. Вийшла заміж, народила двох дітей, потім переїхали в Ташкент. Тут родину спіткало велике нещастя: обидва дитини померли в дитячому віці[3].
На фронт[ред. | ред. код]
З початком Німецько-радянської війни чоловік Олександри Ращупкіної був призваний до лав Червоної армії і направлений на фронт. 27-річна Олександра неодноразово зверталася до військкомату з проханням надіслати її на фронт. Але представників військкомату не переконали її аргументи: ні те, що вона успішно освоїла трактор і здатна без проблем освоїти бойову машину, ні те, що її чоловік — вже на фронті, і вона не бажає відсиджуватися в тилу.
Тоді в 1942 році, коротко постригшись, в чоловічому одязі вона знову прийшла до військкомату і, скориставшись плутаниною з документами, записалася в число новобранців під ім'ям Олександра Ращупкіна[4].
Була направлена в Підмосков'я на курси шоферів, потім на двомісячні курси механіків-водіїв танку під Сталінградом. Лікар, що проводив медогляд новобранців, обурено заявив, що зобов'язаний доповісти командуванню, але Олександра зуміла його переконати, сказавши, що зобов'язана захищати Батьківщину і все одно прорветься на фронт. Лікар погодився не видавати її: «Ех, ну й дівка… Просто Жанна д'Арк!»
Коли до закінчення навчання залишалося вже три дні, територія школи раптово опинилася в німецькому тилу: німецькі війська стрімко просувалися до Сталінграда (за іншими даними — школа зазнала авіанальоту). Курсанти дрібними групами пробиралися до своїх. За спогадами А. М. Ращупкіної, днями йти не виходило, ночами частенько пересувалися поповзом. «Від форми залишилося одне лахміття. Дійшли однаково мальовничими[що?]: одяг, чоботи, руки і навіть обличчя були одного кольору — земляного. І знаєте, я переживала через те, що погано виглядаю. Жінка залишається жінкою навіть в чоловічому образі».
Механік-водій Т-34[ред. | ред. код]
Через тиждень спрямована на фронт механіком-водієм танка Т-34. Воювала в складі 62-ї армії (генерал Чуйков Василь Іванович). В частині її прозвали «Сашка-шибеник». За спогадами А. М. Ращупкіної, «заради чого я так рвалася на передову? Заради близьких, звичайно. Хоч і кричали на фронті „За Батьківщину! За Сталіна!“, але воювали все одно за рідних, конкретних людей. Хто за маму, хто за сестру або брата».
Брала участь у боях за Сталінград, у визволенні Польщі. Протягом майже трьох років ні екіпаж танка, який водила А. М. Ращупкіна, ні інші однополчани не підозрювали, що під ім'ям Олександра Ращупкіна ховається жінка. За спогадами колишнього механіка-водія танка Т-34, «стриглася я як чоловік, фігура завжди була хлоп'ячою — вузькі стегна, плечі широкі, грудей майже немає. А роздягатися на фронті доводилося нечасто — хіба що помитися. Але я намагалася окремо від всіх питання гігієни вирішувати, посилаючись на сором'язливість. Мужики реготали: „Ти, Сань, прям як дівка!“ але особливої уваги на цю мою забаганку не звертали». Чоловічі звички Олександра добре вивчила ще до війни, і залишалося тільки трохи знижувати голос.
Таємниця відкрилася тільки в лютому 1945 року, коли танкісти наступали по території Польщі. Танкісти увірвалися в місто Бунцлау (нині Болеславець), де Т-34 Олександри Ращупкіної потрапив у засідку німецьких «Тигрів», був підбитий і загорівся. Механік-водій А. М. Ращупкіна була важко поранена в стегно і контужена. На допомогу кинувся механік-водій Віктор Пожарський з сусіднього танка, став перев'язувати. Він-то і розпізнав у «Сашці-шибенику» дівчину.
Була направлена в госпіталь, де була на лікуванні два місяці. А в цей час у полку вибухнув великий скандал. Коли справа дійшла до командування, за відважну танкистку заступився генерал Василь Чуйков. У підсумку, А. М. Ращупкіна уникла покарання, була залишена в полку, а всі документи були переоформлені на жіноче ім'я.
Повоєнні роки[ред. | ред. код]
Після війни була демобілізована. Зустрілася зі своїм чоловіком, який вижив і теж повернувся з війни покалічений. Родина Ращупкіних переїхала до Куйбишеа (нині Самара), де разом прожили 28 років, поки чоловіка не стало. Працювала водієм, закінчила політехнічний інститут, отримавши диплом інженера. Дітей у них більше не було — дали знати про себе фронтові поранення. Двоюрідна сестра мешкає у Ташкенті[5].
{{{Текст}}}
Активно брала участь в самарській громадській організації жінок-фронтовичок. Підтримувала стосунки зі школярами та вчителями 29-ї школи, яка знаходиться неподалік від її будинку.
Померла в червні 2010 року в Самарі.
Нагороди[ред. | ред. код]
 | Цей розділ потребує доповнення. (червень 2018) |
Радянські державні нагороди:
- Орден Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985) Источник: Подвиг Народа
- Орден Червоної Зірки
- медалі
Оцінки і думки[ред. | ред. код]
А. М. Ращупкину порівнюють з «кавалеристом-дівицею» Надією Андріївною Дуровой, яка в 1806 році під чоловічим ім'ям вступила на військову службу, а потім боролася з напала на країну французькою армією[6].
Єдина в Самарській області жінка-танкіст, учасниця Великої Вітчизняної війни, А. М. Ращупкіна — не єдина в Росії. У Москві відома фронтовичка-танкіст полковник Людмила Іванівна Калініна, у жителів теж є своя жінка-танкіст — це Герой Радянського Союзу Марія Василівна Жовтнева. Всього в танкових військах було менше 20 жінок-танкістів, учасників Великої Вітчизняної війни. Закінчили ж танкові училища жінок було всього три. Колишня санінструктор І. Н. Левченко — в 1943 році закінчила прискорений курс Сталінградського танкового училища і служив офіцером зв'язку 41-ї гвардійської танкової бригади, командувала групою легких танків Т-60. Молодший технік-лейтенант А. Л. Бойко (Моришева) — у 1943 році закінчила Челябінське танкове училище і воювала на важкий танк ІС-2. Дочка Сергія Кірова гвардії капітан Е. С. Кострікова після закінчення Казанського танкового училища командувала танковим взводом, а в кінці війни — танковою ротою[7].
Пам'ять[ред. | ред. код]
А. М. Ращупкіної присвячений один із стендів шкільного музею 29-ї школи міста Самари.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Юбилей женщины-танкиста. Тольятти-Новости. 6.05.2004. Архів оригіналу за 20 червня 2017. Процитовано 13 вересня 2014.
- ↑ Вадим Кожуховский (9 сентября 2006). Танкист, да Вы — девица!. Красная Звезда. Архів оригіналу за 30 листопада 2017. Процитовано 13 вересня 2014.
- ↑ Ася Кандаурова (6 марта 2014). Три года танкист скрывал, что он — женщина. Комсомольская правда. Архів оригіналу за 23 жовтня 2017. Процитовано 13 вересня 2014.
- ↑ Александра Митрофановна Ращупкина. Межрегиональная общественная организация ветеранов оперативных служб «Честь». Архів оригіналу за 13 вересня 2014. Процитовано 13 вересня 2014.
- ↑ Елена Батырева, Елена Вахрушева (11 мая 2006). Три года танкист скрывал, что он — женщина. Комсомольская правда. Архів оригіналу за 19 жовтня 2016. Процитовано 13 вересня 2014.
- ↑ Антон Тимофеев (28 июня 2006). Крепкий орешек. Экспресс газета. Архів оригіналу за 13 вересня 2014. Процитовано 13 вересня 2014.
- ↑ Евгений Панов. Танкист-девица из Казани. Республика Татарстан. Архів оригіналу за 14 вересня 2014. Процитовано 13 вересня 2014.
Посилання[ред. | ред. код]
- Антон Тимофеев (28 июня 2006). Крепкий орешек. Экспресс газета. Архів оригіналу за 13 вересня 2014. Процитовано 13 вересня 2014.
- Вадим Кожуховский (2 марта 2007). Танкист-девица. Независимое военное обозрение. Архів оригіналу за 6 серпня 2018. Процитовано 13 вересня 2014.
- Елена Батырева, Елена Вахрушева (11 мая 2006). Три года танкист скрывал, что он — женщина. Комсомольская правда. Архів оригіналу за 19 жовтня 2016. Процитовано 13 вересня 2014.
- Mapro. . — № 21.
- Женщины-танкисты в Великой Отечественной войне. otvoyna.ru. Архів оригіналу за 5 липня 2014. Процитовано 29 серпня 2014.