Рудольф Дільс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дільс.
Рудольф Дільс
нім. Rudolf Diels
Рудольф Дільс
Рудольф Дільс
Прапор
Прапор
 1-й Голова Гестапо
Прапор
Прапор
26 квітня 1933 — 20 квітня 1934
Попередник: посада запроваджена
Наступник: Райнгард Гейдріх
 
Народження: 16 грудня 1900(1900-12-16)
Берггаузен, Рейнланд-Пфальц, Німецька імперія
Смерть: 18 листопада 1957(1957-11-18) (56 років)
Катценельнбоген, Рейнланд-Пфальц, ФРН
Національність: німець
Країна: Німецька імперія
Веймарська республіка
Третій Рейх
ФРН
Освіта: Марбурзький університет
Партія: НСДАП
Діти: Corinna Genestd
 
Військова служба
Роки служби: 1933–1945
Рід військ: СС
Звання: Оберфюрер СС
Нагороди:
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Хрест Воєнних заслуг II класу
Хрест Воєнних заслуг II класу
Кільце «Мертва голова»
Кільце «Мертва голова»

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Рудольф Дільс (нім. Rudolf Diels; 16 грудня 1900, Берггаузен, Рейнланд-Пфальц — 18 листопада 1957, Катценельнбоген, Рейнланд-Пфальц) — німецький державний діяч, перший керівник Гестапо, таємної поліції Третього Рейху, у 1933—1934 роках. Член НСДАП (з 1937) та СС (з 1933), оберфюрер СС (20 квітня 1939). Протеже Германа Герінга.

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Дільс народився 1900 року в Берггаузені, був сином заможного селянина[1]. Відвідував школу у Вісбадені[2].

Дільс брав участь у Першій світовій війні. Після її завершення він вступив до Гіссенського університету, де вивчав політологію, проте вже в травні 1919 року перевівся до Марбурзького університету, де вивчав юриспруденцію[2]. У цей період мав репутацію хулігана та розбишаки, часто потрапляв у неприємні ситуації, декілька разів брав участь в дуелях[3], через що й отримав свої шрами на обличчі.

Робота в міністерстві та Гестапо[ред. | ред. код]

У 1930 році Дільс поступив на службу в Міністерство внутрішніх справ Пруссії. Карл Зеверінг, міністр внутрішніх справ Пруссії, доручив йому в 1932 році здійснювати контроль радикальних політичних груп, починаючи від комуністів та закінчуючи нацистами[1]. У момент призначення Гітлера рейхсканцлером Дільс уже керував прусською політичною поліцією. У квітні 1933 року Герман Герінг, який був призначений міністром-президентом Пруссії, був приємно вражений роботою Дільса та його прихильністю до НСДАП. Він доручив останньому очолити відділ 1А реорганізованої поліції Пруссії, який займався політичними злочинами[4]. Пізніше цей відділ був відокремлений від поліції Пруссії та перетворений на самостійну організацію під назвою Гестапо.

Дільс активно співпрацював із НСДАП. Він брав на службу до свого відомства лідерів СА, сприяючи все більшій політизації Гестапо. Він же ініціював припинення слідства у справі Альбрехта Гелера, вбивці Горста Весселя, внаслідок чого останнього викрали та вбили штурмовики у вересні 1933 року. Після війни службовці СА стверджували, що Дільс особисто спостерігав за цим убивством, а також видав акт про передачу Гелера СА, чим легалізував даний злочин.

27 лютого 1933 року було підпалено Рейхстаг. Гітлер одразу звинуватив у цьому комуністів. Дільс безпосередньо керував допитами Марінуса ван дер Люббе, головного підозрюваного у цій справі[1]. Хоча Дільс щиро ненавидів комуністів та схвалював репресії проти них, пізніше він доповідав Гітлеру, що не вважає, що до підпалу причетна вся Комуністична партія, а це справа рук одного лише Люббе. Проте фюрер не взяв до уваги думку Дільса, використавши цю обставину, щоб офіційно заборонити діяльність Комуністичної партії Німеччини.

Цього ж 1933 року Дільс вступив до СС (посвідчення № 187 116), а 1937 — до НСДАП (партійний квиток № 3 955 308).

До 1934 року почали посилюватися суперечності між Дільсом, Райнгардом Гейдріхом, керівником СД, та Генріхом Гіммлером, Рейхсфюрером СС. Останні намагалися взяти під свій контроль усі важливі відомства в Німеччині[5]. Кандидатура Дільса на посаді очільника Гестапо їх не влаштовувала, адже останній не мав ні бажання, ні енергії для того, щоб боротися з впливом СА (так він спеціально взяв відпустку, щоб не брати участь у Ночі довгих ножів) чи надто активно сприяти здійсненню геноциду євреїв. Тому 20 квітня 1934 року Дільс залишив свій пост.

Деякий час працював заступником поліцайпрезидента Берліна, а 29 листопада 1933 року повернувся до Гестапо, але вже у ролі рядового інспектора. З 1934 року обіймав посаду регірунгспрезидента в Кельні[1], проте через конфлікт із місцевим гауляйтером Йозефом Тербофеном у липні 1936 року його перевели на ідентичну посаду в Ганновері[6].

20 квітня 1939 року Дільс отримав звання оберфюрера СС та працював у місцевому штабі СС у Ганновері. З 1 вересня 1942 року працював у головному штабі СС.

Дільс та Герінг[ред. | ред. код]

Дільс підтримував тісні стосунки з Германом Герінгом ще від моменту призначення того на посаду міністра-президента Пруссії. Герінг завжди позитивно відгукувався про Дільса, який навіть одружився з Ільзою Герінг, кузиною Германа. Рейхсмаршал декілька разів рятував Дільса. Наприклад, у 1940 році, коли Рудольф відмовився віддати наказ про арешт євреїв, Герінг зміг запобігти арешту останнього. Дільса також підозрювали у допомозі заговорникам під час подій 20 липня 1944 року, проте і цього разу Герінг його порятував[1].

У 1945 році Дільс був заарештований англо-американськими військами. Брав участь у Нюрнберзькому процесі над головними військовими злочинцями, проте лише у ролі свідка. Причому, Дільс одночасно виступав і як свідок звинувачення підсудних, і як свідок захисту Германа Герінга, проте його спроби допомогти не врятували рейхсмаршала.

Післявоєнний період[ред. | ред. код]

У 1948 році Дільса звільнили з-під варти.

Пізніше Дільс працював в уряді Нижньої Саксонії і в Міністерстві внутрішніх справ до відставки в 1953 році[1]. Помер 18 листопада 1957 року внаслідок нещасного випадку на полюванні (його рушниця випадково вистрілила, коли він діставав її з автомобіля)[1].

Роль Дільса в історії[ред. | ред. код]

Немає однозначної думки про те, яку позицію Дільс займав стосовно політики НСДАП.

З одного боку, підтверджено, що він час від часу допомагав тим, кого переслідували нацисти, емігрувати, тим самим рятуючи їм життя. З іншого боку, його описують як опортуніста, який пристосовувався до обставин, коли це сприяло його кар'єрі. Під час Веймарської республіки Дільс був близький до ліберальних кіл і пов'язаний з Берлінським демократичним клубом, президентом якого був єврей Бернхард Вайс. Ще до захоплення влади нацистами Дільс був у добрих стосунках з Герінгом, захистом якого він користувався до кінця війни. Під час свого перебування на посаді глави Гестапо Дільс працював над правовими нормами, які б легалізували переслідування євреїв, а також брав участь у створенні концентраційного табору Зонненбург. Після падіння Третього рейху Дільс уже перебував на службі в окупаційній адміністрації союзників. Прихильники теорії про те, що підпал Рейхстагу був інсценований СА, вбають у Дільсі одного із його організаторів.

Нагороди[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Langemarck lebt. Wiedergabe der auf der Langemarck-Gedenkstunde der Hannoverschen Studentenschaften am 19. November 1941 gehaltene Ansprachen, Leiter des Studentenwerks, Hannover 1941 — у співавторстві з Вольфгангом Муффом.
  • Lucifer ante portas. Es spricht der erste Chef der Gestapo. Interverlag, Zürich 1949
  • Der Fall Otto John. Göttinger Verlag-Anstalt, Göttingen 1954

Література[ред. | ред. код]

  • Prominente ohne Maske - Drittes Reich, FZ-Verlag 1998, ISBN 3924309396
  • К. А. Залесский. «Охранные отряды нацизма. Полная энциклопедия СС», М.: «Вече», 2009. С. 302
  • Б. В. Соколов. «Герман Геринг. Железный маршал», М.: АСТ-Пресс книга, 2006. С.74

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж Hamilton, Charles. Leaders & Personalities of the Third Reich. с. 258. ISBN 0-912138-27-0.. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
  2. ↑ а б Wallbaum, Klaus. Der Überläufer: Rudolf Diels (1900–1957), der erste Gestapo-Chef des Hitler-Regimes (in German). с. 43. ISBN 978-3-631-59818-4.
  3. ↑ Larson, Erik. In the Garden of Beasts: Love, Terror, and an American Family in Hitler's Berlin. с. 64. ISBN 978-0-307-40884-6.
  4. ↑ Miller, Michael. Leaders of the SS and German Police. с. 433. ISBN 978-93-297-0037-2.
  5. ↑ Flaherty, T. H. The Third Reich: The SS. с. 66. ISBN 1-84447-073-3.
  6. ↑ Zentner, Christian. The Encyclopedia of the Third Reich. с. 195. ISBN 978-0-02-897500-9.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рудольф_Дільс&oldid=41637147