Синіцин Єлисей Тихонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єлисей Тихонович Синіцин
рос. Елисей Тихонович Синицын
Народився 8 червня 1909(1909-06-08)
Смоленська губернія
Помер 31 березня 1995(1995-03-31) (85 років)
Москва
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність дипломат
Alma mater Академія зовнішньої розвідки
Посада Консул СРСР у Львові
Військове звання Генерал-майор КДБ СРСР
Партія КПРС
Нагороди

Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора

Орден Трудового Червоного Прапора Орден Червоної Зірки

Єлисей Тихонович Синіцин (рос. Елисей Тихонович Синицын) (8 червня 1909 — 31 березня 1995) — радянський дипломат та розвідник. Консул СРСР у Львові. Генерал-майор КДБ СРСР (1968).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 8 червня 1909 року в Смоленській губернії, в селі Ржавець Новосельської волості В'яземського повіту. З малих років, працював підпаском в своєму селі, потім був підсобним робітником на заводі, навчався на робітфаку. У 1934 році закінчив Московський інститут хімічного машинобудування, працював інженером-механіком на Дорогомиловському хімічному заводі в Москві.

У 1937 році по рекомендації парторганізації заводу був направлений на роботу в органи НКВС. Пройшов навчання в школі особливого призначення Головного управління державної безпеки НКВС СРСР. З осені 1938 року — старший оперуповноважений 5-го відділу ГУГБ НКВС.

З липня 1939 року — заступник резидента НКВС в Польщі під прізвищем Єлісєєв та прикриттям на посаді консула СРСР у Львові. Організовував прийом і відправку в Радянський Союз політичних емігрантів з окупованої німцями Чехословаччині. У вересні 1939 року після поділу Польщі через Львів виїхав в СРСР.

Після повернення в Центр був відряджений в створену при НКВС СРСР групу з аналізу розвідувальних документів польського Генштабу. В ході роботи групі вдалося виявити агентів польської розвідки, що діяли не тільки в прикордонних областях УРСР і БРСР, а й у Києві, Ташкенті і Новосибірську.

З листопада 1939 року — резидент зовнішньої розвідки в Гельсінкі під прикриттям посади радника, а потім повіреного в справах СРСР у Фінляндії. Через цінного джерела резидентури Графа та інших агентів отримав і передав в Центр інформацію про мобілізації фінської армії і передислокації її частин до радянського кордону, а також про евакуацію цивільного населення з району Карельського перешийка. З метою перевірки інформації особисто виїжджав в прикордонну зону для візуальної розвідки.

Після початку радянсько-фінської війни 30 листопада 1939 разом з радянською колонією був евакуйований в СРСР. По закінченні війни в березні 1940 року знову направлений в Гельсінкі під прикриттям посади повіреного в справах, з кінця березня — радника дипломатичного представництва, а з грудня 1940 року — знову повіреного в справах. За час роботи резидентом налагодив довірчі відносини з низкою великих політичних і громадських діячів Фінляндії, бесіди та консультації з якими розкривали інформацію на користь СРСР.

Після оголошення Фінляндією війни Радянському Союзу в складі радянської колонії був депортований з країни і обміняний на болгаро-турецькому кордоні на фінських дипломатів, які працювали в СРСР.

З жовтня 1941 року перебував з родиною в Алма-Аті, де надавав консультативну допомогу слідчому відділу НКВС Казахської СРСР по ряду оперативних розробок, а також удосконалював знання з Скандинавії. Після повернення в Москву в березні 1942 року був призначений заступником начальника 4-го (Скандинавського) відділу 1-го управління НКВС СРСР.

У серпні 1943 року призначений заступником резидента по Фінляндії в Стокгольмі. Однак, оскільки через військові дій пряме сполучення між СРСР і Швецією в той час було відсутнє, Синіцин довелося добиратися до місця роботи через Північне море і Англію, в результаті чого він прибув до Стокгольма лише на початку 1944 року.

У Стокгольмі Синіцин діяв під прізвищем Єлісєєв та прикриттям посади 1-го секретаря посольства СРСР в Швеції. За сприяння посла СРСР в Швеції Олександри Коллонтай він запобіг передачі німецькій владі заарештованого в Швеції німецького антифашиста і розвідника Ернеста Вольбер і домігся виведення його в СРСР. В лютому 1944 року брав участь в конфіденційних переговорах О. М. Коллонтай з фінським дипломатом Юго Паасиківі про вихід Фінляндії з війни і про умови перемир'я.

У вересні 1944 року направлений в Гельсінкі як резидент зовнішньої розвідки і одночасно заступник політичного радника Союзної Контрольної комісії з Фінляндії, очолюваної секретарем ЦК ВКП (б) Андрієм Ждановим. На цій посаді зробив значний внесок у справу демократизації країни, сприяв встановленню дружніх, добросусідських відносин Радянського Союзу і Фінляндії. За допомогою що знаходиться з ним на зв'язку агента Графа Синіцин вдалося розкрити викрити спробу фінської і британської розвідок прослуховувати телефонні переговори Сталіна і Жданова по ВЧ-зв'язку.

У травні 1945 року за помилковим доносом був відкликаний до Москви, однак після ретельного розслідування, проведеного за ініціативою Жданова, призначений начальником відділу Скандинавських країн 1-го управління НКДБ-МДБ.

У червні 1947 виїжджав до Фінляндії для виконання спеціального завдання. Брав участь у підготовці Паризького мирного договору з Фінляндією.

Восени 1948 призначений начальником відділу Комітету інформації при Уряді СРСР, який на той момент був основним радянським органом з розвідки проти країн Заходу.

У 1953–1956 рр. — представник МВС-КДБ СРСР в Будапешті. Брав активну участь у придушенні Угорського повстання 1956.

З серпня 1962 по квітень 1968 керував групою радників КДБ СРСР при МВС Польщі, потім в центральному апараті ПГУ. У 1969 році призначений заступником начальника ПГУ КДБ.

З березня 1970 року — представник КДБ СРСР при МВС ЧССР. У 1981 році повернувся в Москву і вийшов на пенсію.

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Автор праць[ред. | ред. код]

  • «Резидент свидетельствует» (Москва, 288с.), которая вышла в 1996 году, через год после его смерти.

Посилання[ред. | ред. код]