Смирнов Яків Іванович (протоієрей)
| Смирнов Яків Іванович | |||
|---|---|---|---|
| Ім'я при народженні | Яків Іванович Лінницкий | ||
| Народився |
1759 Харківська губернія, Російська імперія | ||
| Помер |
16 (28) квітня 1840 Лондон, Велика Британія | ||
| Поховання | Кенсал-Грін | ||
| Підданство |
 Російська імперія | ||
| Діяльність | священник, протоієрей, працівник посольства | ||
| Конфесія | православ'я | ||
| Батько | Іван Ліницький | ||
| Діти | Костянтин, Єлизавета, Софія, Іоанна, Катерина | ||
| Нагороди |
| ||
Яків Іванович Смирнов (при народженні Ліницький (Леницький); 1759, Харківська губернія — 16 (28) квітня 1840, Лондон) — священник, протоієрей (1817) при церкві російської місії в Лондоні в 1780—1837 роках.[1]
Біографія[ред. | ред. код]
Ранні відомості[ред. | ред. код]
Яків Ліницький народився у Харківській губернії у сім'ї сільського священника. Здобув освіту в духовному училищі Харкова.[1]
Напрямок до Англії[ред. | ред. код]
У 1776 р. протоієрей А. А. Самборський, перебуваючи в Харкові, отримав дозвіл від білгородського єпископа Аггея вибрати кілька учнів, що відзначилися, або студентів для відправлення церковних посад при православній лондонській церкві, а також для навчання землеробства. Серед обраних був і Лініцький, який вирішив скористатися нагодою побачити чужі країни та придбати корисні відомості. Під час переїзду з Харкова до Санкт-Петербурга Самборський запевнив молодих людей у тому, що деякі члени тодішнього міністерства не схильні до українців, і що виявлення їхнього українського походження, очевидне насамперед за їхніми прізвищами, може призвести навіть до повного розладу всього його плану; за порадою Самборського всі молоді люди змінили свої прізвиська, причому Лініцький взяв на себе прізвище Смирнов («lenis» — латиною «тихий, смирний»), яке носив до самої смерті. Восени 1779 повернувся до Санкт-Петербурга, проте, попри на сімейні обставини, 9 (20) жовтня 1780 року Катерина II знову направила його на службу до церкви в Лондоні. Через тиждень єпископ Псковський Інокентій висвятив у сан священника. Наприкінці року Смирнов повернувся до Лондона.[1][2]
Діяльність священника та посла[ред. | ред. код]
У Лондоні Смирнов виконував як церковні, так і посольські обов'язки. Коли 1800 р. стався офіційний розрив дипломатичних зносин між Росією та Англією, російський повірений В. Лізакевич був відкликаний з Англії. У Лондоні не залишалося, таким чином, жодного офіційного представника Росії, проте потреба відносин з Англією залишалася. імператор Павло I Найвищим рескриптом від 29 вересня 1800 наказав Смирнову, що був у той час настоятелем посольської церкви, виконувати обов'язки російського повіреного. Професор В. Олександренко зауважує з цього приводу:
|
У новітній історії дипломатичних зносин це був перший випадок доручення подібного роду духовній особі, але слід мати на увазі такі особливості цього призначення: у званні повіреного у справах Смирнов de jure не був визнаний з боку англійського уряду, жодних вірчих грамот він не отримував і не представляв, хоча de facto підтримував зносини з англійським міністерством. | 
|
Серед паперів Московського архіву міністерства закордонних справ зберігаються дипломатичні повідомлення Смирнова про політичні справи, а також про засідання парламенту Великої Британії.
Крім того, керував діяльністю російських учнів та студентів, займався науковими та літературними працями, листувався з багатьма впливовими британцями та іншими іноземцями. Англійський пастор Тук, який описував історію Росії часів імператриці Катерини II, користувався для свого твору вказівками Смирнова.
Між 1807 і 1812 роками, коли між Росією та Великою Британією було оголошено стан війни, він подбав про російську громаду в Лондоні, а також про майно та документи посольства, знову виступаючи як дипломатичний представник Росії в Лондоні. У грудні 1812 року, після французького вторгнення до Росії, Смирнов передав ключі від посольства новому послу, князю Крістофу фон Лівену.
З середини 1837 через похилий вік і слабкість зору залишив службу в церкві. Помер 16 (28) квітня 1840 року і був похований у Лондоні, на цвинтарі Кенсал-Грін.
Портретів Якова Смирнова не виявлено.[1]
Сім'я[ред. | ред. код]
Яків Іванович мав трьох братів (двоє з яких за свої заслуги були облагороджені) і кілька сестер. Про його дружину відомо небагато, невідомий навіть рік одруження та дата її смерті. У Якова Смирнова було 5 дітей: Костянтин (1782-?), Єлизавета (1788—1869), Софія (1791—1852), Іоанн (Іван) (1794—1842), Катерина (1798—1872). Іоанн став російським дипломатом, у 1825-32 роках служив у Лондоні та був обраний членом Королівського товариства. У 1836—1842 роках він був генеральним консулом Росії у Генуї, там і похований.[3] Три дочки залишилися самотніми, жили в Лондоні та були поховані на цвинтарі Кенсал-Грін разом із батьком.
Нагороди[ред. | ред. код]
За Павла I Смирнова було нагороджено орденом Св. Анни 2-го ступеня (22.04.1797) та орденом Св. Іоанна Єрусалимського (почесний командор, 14.06.1800). У 1817 році Святіший Синод звів його в сан протоієрея, в 1818 році був нагороджений хрестом для священників на згадку про 1812 рік і особисто від Олександра I діамантовим перснем.
Є засновником дворянського роду. 31 липня 1804 року отримав від імператора Олександра I дворянське звання, внесений до Загального гербовника дворянських родів Всеросійської Імперії. Частина VIII, с. 155[1][4].
Пам'ять про Смирнова[ред. | ред. код]
Надгробний пам'ятник на лондонському цвинтарі Кенсал-Грін. У 2012 році пам'ятник був відреставрований коштом Посольства Російської Федерації в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, на особисті пожертвування співвітчизників та дипломатів.[1][2]
Протоієрей фігурує в оповіданні Валентина Пікуля «Старе пір'я», в якому розповідається про успішну кампанію громадської думки, проведену російським посольством під час очаківської кризи.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е Смирнов Яков Иванович. Исследовательская работа. М., 2010
- ↑ а б Смирнов Яков Иванович (Линицкий) [Архівовано 2012-06-22 у Wayback Machine.]. Посольство Российской Федерации в Соединённом Королевстве Великобритании и Северной Ирландии.
- ↑ О Генеральном консульстве - Генеральное консульство России в Генуе. genova.mid.ru. Процитовано 4 вересня 2022.
- ↑ Общий гербовник дворянских родов Всероссийской Империи [Архівовано 2011-07-02 у Wayback Machine.]. Часть VIII, с. 155.
Література[ред. | ред. код]
- Лондонский священник Я. И. Смирнов, автобиографическое показание («Русский Архив» 1879 г., тетр. 3, с. 354—356).
- Александренко В. Н. Император Павел І и англичане («Русская Старина» 1898, октябрь, с. 100, 101, 106).
- Александренко В. Н. Английская печать и отношение к ней русских дипломатических агентов в XVIII ст. («Русская Старина» 1895, октябрь, стр. 159).
- Записки ректора и профессора Императорской Академии Художеств Ф. И. Иордана, 1800—1833 гг. («Русская Старина» 1891, май, с. 312—326).
- Орлов А. А. Союз Петербурга и Лондона (российско-британские отношения в эпоху Наполеоновских войн). — М., 2005.
- Дворянские роды, внесённые в общий гербовник Всероссийской Империи. Бобринский. Часть 2, с. 574, «Смирновы. Потомство Якова и Ивана Линицких».
- Смирнов, Яков Иванович // Русский биографический словарь: в 25 томах. - СПб. — М., 1896—1918.
- Смирнов Яків Іванович (Ліницький) // Посольство Російської Федерації у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії.
|
