Сінгапура
Сінгапура | ||||
| ||||
Сінгапура на середньовічній мапі | ||||
Столиця | Сінгапура | |||
Мови | малайська санскрит | |||
Релігії | індуїзм буддизм | |||
Форма правління | монархія | |||
раджа | ||||
- 1299—1347 | Шрі Трі Буана | |||
Історичний період | Середньовіччя | |||
- Засновано | 1299 | |||
- Ліквідовано | 1398 | |||
Сінгапура — середньовічний індіанизований малайський раджанат (князівство) на півдні Малайського півострова. Вело війни з царством Патані. Згодом визнало зверхність держави Аюттхая. Припинив існування 1398 року внаслідок поразки від імперії Маджапагіт.
Історія[ред. | ред. код]
Основним джерелом, що стосується історії правителів Сінгапури, є «Малайські аннали». Точна дата заснування є до тепер дискусійними. За однією версією до того на острові існувало вождівство Тумасік (Темасек), яке було під владою імперії Шривіджая. Між 1275 і 1288 роками останню було остаточно знищено імперією Маджапагіт. Близько 1299 року Шрі Трі Буана з Шривіджаї втік на Тумасік, де заснував Сінгапуру.
Археологічні розкопки у форті Каннінг і його околицях уздовж берегів річки Сінгапур з 1984 року Джоном Міксіком підтвердили наявність тут процвітаючого поселення та торгового порту під час 14 століття.[1] Залишки стіни значного розміру (за описом Джона Кроуфурда як приблизно п'ять метрів завширшки та три метри заввишки) і унікальні для регіону були знайдені всередині уздовж сучасної Стемфорд-роуд. Під час розкопок також були знайдені докази споруд, побудованих на нинішньому Форт Каннінг Хілл, а також фруктові сади та тераси.
У 1320 року було відправлено посольство до імперії Юань, визнано зверхність останньої. Цим здобуто захист від сусідів та доступ на ринок імперії, що сприяло розвитку торгівлі. Разом з тим його конкурентами в торгівлі стали Лангкасука і Нагара Шрі Дгамараджа. У 1349 році зазнав нападу флоту останнього. Лише прихід юаньського флоту дозволив врятувати ситуацію. 1350 року в морській битві було завдано поразки флоту імперії Маджапагіт. Втім 1365 року визнається номінальна залежність від останнього, ймовірно під впливом послаблення політичної та військової ваги імперії Юань в регіону.
Згодом встановлюються союзні відносини з державою Пасай. При цьому з'являється загроза від Аюттхаї, що встановила зверхність над більшістю держав Маллайського півострвоа. Прикінці 1370-х років визнано зверхність Аюттхаї. У 1380-х роках відбувається внутрішня боротьба за владу, поглибленою конфліктом між мусульманами і буддистами. 1398 року останнього раджу Парамешвару було переможено флотом Маджапагіт, що поставив у місті свого намісника. Повалений раджа заснував Малаккський султанат.
Територія[ред. | ред. код]
Охоплювала переважно острів Сінгапур та південь Малайського півострова, на півночі межувало з царством Паттані.
Устрій[ред. | ред. код]
Сінгапура була містом-державою. На чолі стояв раджа як абсолютний монарх. Він спирався на вищу знать відому як оранґ бесар беремпат на чолі з бендахарою як головнокомандуючого та радника раджи. Тому йому допомагали три інші старші сановники на основі порядку старшинства: пердана ментері (першим міністром, що відповідав за цивільне управління та намісників), пенгулу бендахарі (головного скарбника) і хулубаланг бесар. Пердана ментері допомагали бендахарі в управлінні внутрішніми справами і зазвичай сидів навпроти бендахари в царському дворі, тоді як пенгулу бендахарі відповідав за фінансові справи королівства. Хулубаланг бесар діяв як начальник штабу армії та командував кількома іншими хулубалангами (командувачами), які, у свою чергу, керували меншими військовими підрозділами.
Цим чотирьом старшим сановникам потім допомагали інші чиновники нижчого рангу на ім'я ооранг бесар катеріас, сіда бентарас і оранг каяс.
Резиденція ймовірно розташовувалася в районі сучасного так званого Забороненого пагорбу (Букіт Ларанган), оскільки він був місцем духів. Тут також здійснювали поховання померлих раджів та представників вищого аристократії
Господарство[ред. | ред. код]
Основу становила посередницька торгівля, чому сприяло сприятливе географічне розташування, а також наявність так званого Монгольського світу, коли в Східній і Південносхідній Азії був присутній вплив імперії Юань, що мала постійні контакти морем з Державою Хулагуїдів в Центральній Азії. В цей час в місті існувало значне поселення китайців.
Згідно звітів португальців торгівля була високо структурованою та інституціоналізованою, а державні чиновники відігравали ключову роль у портовій діяльності. Місцеві вироби були обмежені складалися з лакадерева, олова, дзьобів птахів-носорогів, деяких дерев'яних виробів і бавовни, завозили золото, срібло, ковке залізо та порцеляну. Під час археологічних розвідок було знайдено численні фрагменти кераміки в трьох різних місцях навколо річки Сінгапур.
Землеробство було погано розвинено через погані ґрунти та обмеженість земель. Тому харчі переважно завозилися, а частка перепродавалася до суден, що прямували через Сінгапуру.
Вірування[ред. | ред. код]
Основою були індуїзм та буддизм. При цьому останній поступово набув першість.
Джерела[ред. | ред. код]
- Ooi, Keat Gin (2004), Southeast Asia: a historical encyclopedia, from Angkor Wat to East Timor, ABC-CLIO, ISBN 1-57607-770-5
- Liow, Joseph Chinyong (2004), The Politics of Indonesia-Malaysia Relations: One Kin, Two Nations, Routledge, ISBN 978-0-415-34132-5
- Sinha, Prakash Chandra (2006), Encyclopedia of South East and East Asia, Anmol Publications Pvt Ltd, ISBN 978-81-261-2646-0
- Abshire, Jean E. (2011), The History of Singapore, Greenwood, ISBN 978-0-313-37742-6
- Tsang, Susan; Perera, Audrey (2011), Singapore at Random, Didier Millet, ISBN 978-981-4260-37-4
- ↑ Miksic, John N (2000). Recent Archaeological Excavations in Singapore: A Comparison of Three Fourteenth-Century Sites. Bulletin of the Indo-Pacific Prehistory Association. 20: 56–61. ISSN 0156-1316