Таганрозький металургійний завод

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Таганрозький металургійний завод
Тип підприємство
Форма власності відкрите акціонерне товариство
Галузь чорна металургія
Засновано 1896
Засновник(и) Albert Louis Georges Nèved
Штаб-квартира Таганрог
Продукція сталь
Виторг ▲26 712 000 000 ₽ (2008)
Чистий прибуток 753 000 000 ₽ (2008)
Співробітники 6000 осіб (2016)
tagmet.ru
Нагороди
орден Жовтневої Революції
CMNS: Таганрозький металургійний завод у Вікісховищі

Публічне акціонерне товариство «Таганрозький металургійний завод» (ПАТ «ТАГМЕТ») — російське металургійне підприємство, одне з найбільших трубних підприємств Росії. Відноситься до трубних заводів «Великої вісімки»[1]. Спеціалізується на виробництві сталі та труб. Входить до складу Трубної металургійної компанії[2].

Найменування заводу[ред. | ред. код]

  • з 1896 по 1922 — Таганрозький металургійний завод
  • з 1922 по 1930 — Завод «Південсталь»
  • з 1930 по 1957 — Таганрозький металургійний завод їм. А. А. Андрєєва
  • з 1957 по 1971 — Таганрозький металургійний завод
  • з 1971 по 1992 — Таганрозький металургійний завод ордена Жовтневої революції
  • з 1992 по 1998 — АТ «Таганрозький металургійний завод»
  • з 1998 по 2015 — ВАТ «Таганрозький металургійний завод» / ВАТ «ТАГМЕТ»
  • з 2015 по наст. час — ПАТ «Таганрозький металургійний завод» / ПАТ «ТАГМЕТ»

Історія[ред. | ред. код]

Заснований завод у Таганрозі в 1896 році, коли титулярний радник М. К. Фліге та бельгійські піддані граф П. де Гемптин, Л. Тразенстер та Ю. Б. Герпеньї створили акціонерне Російсько-Бельгійське товариство з будівництва металургійного заводу. Основним акціонером був бельгієць Альберт Нев. Головноуправляючий справами Таганрозького металургійного товариства А. Нев у довідці начальника Південно-Східного гірничого управління повідомляв, що ініціатива будівництва металургійного заводу належала «групі Бельгійських капіталістів, що мають на чолі учасників Акціонерне металургійне товариство в Угре (Бельгія), Французьке товариство трубопрокатних заводів у Лувроалі (Франція) і листопрокатних заводів у Жюпільї (Бельгія)…»[3].

Обладнання старого бельгійського заводу фірми «Джон Кокеріль» у місті Льєж було демонтовано й перевезено в Таганрог.

Офіційне і урочисте відкриття заводу відбулося 28 червня 1897 року, до цього часу запустили першу доменну і мартенівські печі, підготували до пуску листопрокатний цех[4].

Першу продукцію завод випустив 27 вересня 1897 року. Бельгійські інженери (керівники середньої ланки) були розселені у спеціально побудованих будиночках, що утворили таганрозький район «Колонка» поблизу заводу[5].

Доменні печі. Таганрог, 1900 рік

У 1914 році завод випускав і військову продукцію: броньові листи, шрапнельні гранати.

Навесні 1913 року Таганрозьке металургійне товариство у власників викупив Керченський металургійний комбінат.

У 1918 році завод був націоналізований.

У 1922 році завод ледь-ледь не був закритий[6]. Трест «Південсталь», якому підпорядковувався Таганрозький металургійний завод, у 1922 році вирішив, що відновлення заводу неможливо і він непридатний до подальшої роботи. Було розпочато демонтаж обладнання, і тільки втручання голови ВРНГ СРСР Ф. Е. Дзержинського врятувало завод від ліквідації.

У 1933 році був побудований і запущений трубопрокатний цех, оснащений пільгер-станами виробництва німецької компанії Mannesmann AG. Новий цех десятиліттями називали «маннесманновським».

Під час окупації у 1941 році, німецько-фашистські війська повністю зруйнували металургійний завод[7]. 30 серпня 1943 року Таганрог був звільнений. З перших днів визволення робочі приступили до відновлення заводу. У листопаді був введений в експлуатацію мартенівський цех № 1 з трьома печами, слідом за ним — бандажопрокатний цех.

У 1957 рокові на завод подали ставропольский газ. Мартеновські печі переведені на магнезито-хромітові зводи і систему паровипарювального охолодження. Збудовані заводський спортивний павільйон та медсанчастина. У 1970 році було закінчене будівництво семиповерхової прибудови головної контори заводоуправління.

У 1960 році було розпочато будівництво трубозварювального цеху № 3. Запуск його відбувся у 1962 році.

У трубозварювальному цеху № 4 в 1974 році поставлений світовий рекорд прокату труб — 1200 метрів за хвилину.

У 1975 році був відкритий новий Палац культури і техніки ім. В. І. Леніна, реконструйований за проектом архітектора Р. О. Петрова[8].

У 1983 році освоєно випуск обсадних труб по новому ГОСТу в трубопрокатному цеху № 1. У 1985 році закінчено будівництво ділянки бурильних труб з привареними замками в трубопрокатному цеху № 2. Бурильні труби виробництва Таганрозького металургійного заводу використовувалися при будівництві Кольської надглибокої свердловини.

У 1991 році був виведений з експлуатації листопрокатний цех. У 1995 році був зупинений і виведений з експлуатації бандажопрокатний цех.

30 березня 2002 року компанія Альфа-Еко, скупила 42 % акцій заводу, та за підтримки ОМОНу і судових приставів з Ростова-на-Дону, зробила спробу силового захоплення заводоуправління заводу[9][10][11]. Захопленню перешкодили близько тисячі працівників заводу, які прийшли до заводоуправління на захист свого підприємства за сигналом заводської сирени.

В 2002 році компанія «Рінако», що входить у холдинг МДМ, консолідувала 97 % акцій ВАТ «ТАГМЕТ»[12][13].

У березні 2003 року в Таганрозі керівниками регіональної влади, інвестиційної компанії «Рінако», Трубної металургійної компанії і Таганрозького металургійного заводу, що входив до неї, було підписано угоду про соціально-економічне співробітництво в 2003 році[14].

У 2006 році в мартенівському цеху введена в експлуатацію машина безперервного лиття заготовок (МБЛЗ).

У 2008 році в трубопрокатному цеху № 2 був запущений новітній трубопрокатний комплекс Premium Quality Finishing (PQF))[15] німецької фірми SMS Meer[de], що прийшов на зміну пільгер-станам. Цей комплекс став першим подібним комплексом у Росії.

У серпні 2013 року була запущена електросталеплавильна піч, запуск якої завершив на Таганрозькому металургійному заводі еру мартенівських печей[16][17].

З 15 червня 2015 року «ТАГМЕТ» стає Публічним акціонерним товариством «Таганрозький металургійний завод» (офіційне скорочена назва — ПАТ «ТАГМЕТ»).

Продукція заводу[ред. | ред. код]

Корпусу Таганрозького металургійного комбінату, вид з моря

Основна продукція заводу[ред. | ред. код]

  • Виробництво сталі
  • Труби сталеві безшовні гарячедеформовані
  • Бурильні труби з приварними замками
  • Насосно-компресорні труби
  • Обсадні труби і муфти до них
  • Труби для ремонту свердловин
  • Труби і профілі сталеві зварні
  • Труби сталеві водогазопровідні
  • Труби сталеві електрозварні прямошовні
  • Труби профільні та профілі
  • Різьбоущільнюючі мастила

Товари народного споживання[ред. | ред. код]

Виробництво продукції із кришталю[ред. | ред. код]

Ділянка по виготовленні кришталевих виробів була відкрита на заводі у 1973 році при трубозварювальному цеху № 3. При виробництві застосовуються різноманітні способи декорування: ручне алмазна огранка, матове гравірування, хімічне полірування. Продукція кришталевої ділянки була удостоєна ряду нагород: золоті і платинові медалі конкурсу «Всеросійська марка (III тисячоліття). Знак якості XXI століття», дипломи регіональних конкурсів «Кращі товари Дону», всеросійського конкурсу «Сто кращих товарів Росії», дипломи багатьох російських та міжнародних виставок.

В 2002 році при ділянці по виробництву кришталевих виробів була організована нова ділянка — сувенірна. Вона займалась виробництвом ексклюзивних замовлень. Одним з перших замовленнь на виготовлення був кришталевий герб Російської Федерації[19].

У січні 2010 року, під час візиту на ВАТ «ТАГМЕТ» президента РФ Д. А. Медведєва, йому була піднесена виготовлена місцевими майстрами кришталева ваза ручної роботи[18].

У 2012 році ділянку з виробництва кришталю було закрито у зв'язку з її нерентабельністю.

Чисельність співробітників[ред. | ред. код]

Рік 1913 1914 1915 1917 1930 1934 2011 2013 2014 2015 2016
Тенденція ▲ ▲ ▼ ▲ ▼ ▲ ▼ ▼ ▼ ▼ ▼
Кількість 4300 4937 3935 4799 3815 11210 10813 7500 7000 6500 6000

Директора заводу[ред. | ред. код]

  • 2016 — С. І. Білан[20][21]
  • 2011—2016 — Д. А. Лівшиц[22]
  • 2003 — 2011 — М. І. Фартушний
  • 2002 — 2003 — А. Г. Бровко
  • 2002 — 2003 — М. І. Мірськой (исполнительный директор)
  • 2002 — 2002 — О. О. Горшков (конфлікт з «Альфа-Еко»)
  • 1998 — 2002 — С. А. Бідаш
  • 1997 — 1998 — В. О. Шанілов
  • 1986 — 1997 — О. Ф. Шулежко
  • 1963 — 1986 — П. Ю. Осипенко
  • 1957 — 1963 — Є. І. Леонов
  • 1943 — 1957 — О. М. Астахов[23]
  • 1940 — 1941 — І. Ф. Белобров
  • 1938 — 1939 — М. К. Орлов
  • 1937 — 1938 — С. Й. Резніков
  • 1932 — 1936 — Б. Л. Колесніков
  • 1930 — 1932 — Ф. З. Лисенко
  • 1927 — 1930 — А. П. Григорьев
  • 1922 — 1927 — С. А. Беліков
  • 1922–1922 — Г. В. Шаблієвський
  • 1922–1922 — Я. С. Гугель
  • 1918 — 1918 — І. Д. Матюшин
  • 1900 — 1916 — А. А. Нев
  • 1896 — 1900 — Ю. Б. Герпеньї

Головні інженери заводу[ред. | ред. код]

  • 2017 — Д. А. Левченко
  • 2014 — 2017 — П. Ю. Горожанін (головний інженер)
  • 2003 — 2015 — В. В. Мульчін (технічний директор)
  • 1997 — 2003 — М. І. Фартушний
  • 1995 — 1997 — В. О. Шанілов
  • 1986 — 1995 — С. В. Калібатовський
  • 1981 — 1986 — О. Ф. Шулежко
  • 1963 — 1981 — В. М. Коробецький
  • 1963 — 1963 — О. І. Іванов
  • 1943 — 1963 — О. О. Коньков
  • 1939 — 1941 — А. О. Коньков
  • 1936 — 1938 — О. П. Скородумов
  • 1933 — 1936 — М. Г. Колесніков
  • 1932 — 1933 — О. П. Скородумов
  • 1930 — 1932 — Н. М. Тюбаєв
  • 1927 — 1929 — Н. І. Таликов
  • 1923 — 1926 — А. С. Точінський
  • 1922–1922 — Г. К. Осецімський
  • 1920–1922 — Є. Г. Крушель
  • 1918 — 1920 — Тупе
  • 1917—1918 — Г. К. Осецімський

Відомі співробітники заводу[ред. | ред. код]

Завод у кінематографі[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Собств. корр. Трубы бывают разные // Укррудпром. — 2005. — 17 июня.
  2. ↑ И дольше века льётся сталь / Под ред. Н. И. Фартушного. — Ростов-на-Дону: Принт-Сервис, 2006. — 288 с.
  3. ↑ Энциклопедия Таганрога. — Ростов-на-Дону: Ростиздат, 2003. — 512 с. — ISBN 5-7509-0662-0.
  4. ↑ Гаврюшкин О. П. Вдоль по Питерской (Хроника обывательской жизни). — Таганрог: БАННЭРплюс, 2000. — 436 с.
  5. ↑ Зайцев Е. В., Мухарева А. Н., Поярков Г. П. Памятные страницы. — Ростов н/Д: Ростовское книжное издательство, 1961. — С. 20.
  6. ↑ Киричек М. С. Музей под открытым небом. — Таганрог: ИП Стадников, 2010. — С. 75. — ISBN 978-5-9901455-3-5.
  7. ↑ Стальной щит Родины / Под ред. В. Г. Байсоголова. — М.: Металлургия, 1995. — 415 с.
  8. ↑ Киричек М. С. Дворец культуры и техники им. В. И. Ленина ООО КСК «Олимп» // Таганрог. Энциклопедия. — Таганрог: Антон, 2008. — С. 311. — ISBN 978-5-88040-064-5.
  9. ↑ Строителева Е.'Курсивное начертание Таганрогская осада // Известия. — 2002. — 31 марта.
  10. ↑ Дранкина Е. Слиятельные персоны // www.kommersant.ru. — 2004. — 9 авг.
  11. ↑ Новолодская С., Мария Рожкова М. Бидаш покинул «Тагмет» // Ведомости. — 2002. — 3 сент.
  12. ↑ Арабов П. Трубные заводы меняют управленцев // Коммерсантъ. — 2002. — 3 дек.
  13. ↑ Арабов П. «Тагмет» не сдался «Альфе» // Коммерсантъ. — 2002. — 17 апр.
  14. ↑ Кисин С. Ростовский губернатор снял напряженность // Коммерсантъ. — 2003. — 14 марта.
  15. ↑ Ковтун А. Они стали первыми // Наше время. — 2010. — 2 марта.
  16. ↑ Собств. корр. Президент принял участие в запуске электросталеплавильной печи на «Тагмете» // www.kremlin.ru. — 2013. — 22 авг.
  17. ↑ Собств. корр. Реквием старой печи [Архівовано 2015-04-26 у Wayback Machine.] // Эксперт Юг. — 2013. — 18 ноября. — № 45-46.
  18. ↑ а б Ковтун А. Радуга в хрустальных гранях[недоступне посилання з травня 2019] // Наше время. — 2010. — 5 февр.
  19. ↑ Макаренко В. Тагметовцы сделают хрустальный герб[недоступне посилання з травня 2019] // Город N. — 2002. — 26 июля.
  20. ↑ Собств. корр. Назначен новый Управляющий директор Таганрогского металлургического завода [Архівовано 2016-03-22 у Wayback Machine.] // Нефть России. — 2016. — 16 марта.
  21. ↑ Проницательный Г. В Таганроге на «Тагмете» сменили управляющего директора // www.ruffnews.ru. — 2016. — 16 марта.
  22. ↑ Морозова В. Управляющим ТАГМЕТа стал Дмитрий Лившиц // Деловой квартал. — 2011. — 23 ноября.
  23. ↑ Таганрог. Энциклопедия. — Таганрог: Антон, 2008. — 928 c. — ISBN 978-5-88040-064-5.
  24. ↑ Емельянов С. Н. Старовойт Фёдор Степанович // Таганрог. Энциклопедия. — Таганрог: Антон, 2008. — С. 650. — ISBN 978-5-88040-064-5.
  25. ↑ Собств. корр. Как «Вальцовка» снималась в кино // Вальцовка. — 2014. — 11 сент.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Таганрозький_металургійний_завод&oldid=41835523