Троїцька вежа (раніше — Богоявленська, Ризоположенська, Знаменська, Куретнарос.Тро́ицкая ба́шня, Богоявле́нская, Ризополо́женская, Зна́менская, Куре́тная) — центральна проїзна вежа північно-західного мура Московського Кремля, виходить до Олександрівського саду. Побудована в період з 1495 по 1499 рік за проектом італійського архітектора Алевіза Фрязіна Старого. Входила в єдину ланку оборони з Кутаф'єю вежею і Троїцьким мостом. У середні віки служила як «сімейний царський і патріарший виїзд»[2][3][4][5]. Найвища з кремлівських веж.
До кінця XVII століття вежа мала чотиригранну форму і плоску покрівлю. В 1685 році на нижній масив було надбудовано шатровий верх і додано білокам'яний декор. В 1585—1812 роках на вежі знаходилися годинники-куранти[6][7]. У період з 1868 по 1870 роках будівлю повністю розібрали і перебудували заново, всередині розмістили архів московського відділу Імператорського двору[8].
У XXI столітті Троїцька була єдиною населеною та опалюваною з усіх Кремлівських веж: в ній знаходяться репетиційна база, студія звукозапису та офісні приміщення Президентського оркестру Росії[en]. До реставрації в 2015 році в ній також розміщувався пульт управління електричними мережами Кремля. Кутаф'я вежа і Троїцька брама також використовуються для входу туристів і екскурсантів[9].
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Троїцька вежа
Бартенев С. П. Московский Кремль в старину и теперь. — Москва: Издание Министерства Императорского двора, 1912. — Т. 1. — С. 92—164. — 259 с.
Белоусова Т. М. Тайны подземной Москвы. — Москва: Московский рабочий, 1997. — 272 с. — ISBN 5-239-01908-8.
Воротникова И. А., Неделин В. М. Кремли, крепости и укрепленные монастыри русского государства XV—XVII веков. Крепости Центральной России. — Москва: БуксМАрт, 2013. — С. 141. — 887 с. — ISBN 978-5-906190-01-7.
Всеобщая история архитектуры в 12 т. Том VI: Архитектура России, Украины и Белоруссии XIV — перв. пол. XIX вв.. — Москва: Издательство литературы по строительству, 1962. — Т. VI. — С. 101. — 596 с. — 12 000 экз.
Годовой отчёт Братолюбивого общества снабжения в Москве неимущих квартирами. — Москва: Типо-литография А. П. Хайлова, 1892. — С. 116.
Гончарова А. А. Стены и башни Кремля. — Москва: Московский рабочий, 1980. — С. 17. — 96 с. — 50 000 экз.
Евдокимов Д. В. Кремль и Красная площадь. — Москва: ИТРК, 2003. — С. 83. — 272 с. — 3000 экз. — ISBN 5-88010-160-6.
Забелин И. Е. История города Москвы. — Москва: Столица, 1902. — С. 421. — 688 с. — 200 000 экз. — ISBN 5-7055-0001-7.
Земцов С. М. Архитекторы Москвы второй половины XV и первой половины XVI века // Зодчие Москвы XV—XIX вв. — Москва: Московский рабочий, 1981.
Колодный Л. Главный Кремль России. — Москва: Советская Россия, 1983. — С. 101—102. — 208 с. — 50 000 экз.
Косточкин В. В. Русское оборонное зодчество конца XIII — начала XVI веков. — Москва: Издательство Академии наук, 1962. — 286 с. — 1400 экз.
Либсон В. Я., Домшлак М. И., Аренкова Ю. И. и др. Кремль. Китай-город. Центральные площади // Памятники архитектуры Москвы. — Москва: Искусство, 1983. — С. 311. — 504 с. — 25 000 экз.
Москва: Архитектурный путеводитель / И. Л. Бусева-Давыдова, М. В. Нащокина, М. И. Астафьева-Длугач. — Москва: Стройиздат, 1997. — 512 с. — ISBN 5-274-01624-3.
Московский Кремль. Путеводитель. — М.: Московский рабочий, 1990. — 288 с. — 100 000 экз. — ISBN 5-239-00780-2.
Скворцов Н. А. Археология и топография Москвы. — Москва, 1913. — С. 118—122. — 493 с.
Снегирев В. Аристотель Фиораванти и перестройка Московского Кремля. — М.: изд.-во Всесоюзной Академии архитектуры, 1935. — 128 с. — 6000 экз.
Снегирев И. М. Памятники московской древности, с присовокуплением очерка монументальной истории Москвы и древних видов и планов древней столицы. — Москва: Август Семен, 1842—1845. — С. 118—341. — 523 с.
Фабрициус М. П. Кремль в Москве. Очерки и картины прошлого и настоящего. — Издание Т. И. Гаген, 1883. — С. 334. — 334 с.
Росія
Троїцька вежа у Вікісховищі
