Туранський Дем'ян Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Туранський Дем'ян Олексійович
Прапор
Прапор
21-й Глухівський сотник
1740 — 1760
Попередник: Маньківський Матвій (1738 р.)
Спадкоємець: Уманець Петро (1760-1761 рр.)
 
Народження: 1697(1697)
Смерть: до 1771
Країна: Гетьманщина
Рід: Туранські
Батько: Туранський Олексій Михайлович (? — 1716)
Мати: Туранська Марія Лаврентіївна (1635—1695)
Діти: донька ? (бл. 1729 — ?), Марія (бл. 1730 — ?), Анастасія (бл. 1738 — ?), Микола (1740 — ?)

Туранський Дем'ян Олексійович (1697 — раніше 1771) — представник глухівської старшинської династії Туранських, Глухівський городовий отаман (1732—1740 рр.), Глухівський сотник у 1740—1760 роках, значний військовий товариш, бунчуковий товариш.

Навчання[ред. | ред. код]

В 1716 році закінчив Києво-Могилянську академію.[1]

Служба[ред. | ред. код]

З 1718 році почав службу значним військовим товаришем. Був у Дербентському поході на Каспій у 1721 році та брав участь у будівництві Ладоги. На будівництві Ладозького каналу з 10 тисяч козаків, загинула третина, а в Дербентському поході — з 6790 козаків загинуло 5183 особи або 76 %.[2]

Потім до 1732 року служив бунчуковим товаришем. Присягав у Глухові разом з гетьманом і генеральною старшиною.[3]

Глухівський період[ред. | ред. код]

В 1732 році Дем'яна Туранського обирають Глухівським городовим отаманом. На цій посаді він працює безперервно до 1740 році.

Потім двадцять років (з 1740 по 1760 рр.) обіймає уряд глухівського сотника.

Родина[ред. | ред. код]

Його батько Туранський Олексій Михайлович (? — 1716) обіймав посаду глухівського сотника у 1699—1709 роках.

Дем'ян Олексійович був тричі одружений. В 1729 році на рідній племінниці Савич Меланії Василівні (бл. 1711—1735). У них народились дві доньки. В 1729 році — Дем'янівна Грива та в 1730 р. — Марія Кониська. Однак в 1735 році його перша дружина помирає.

Цього ж року він одружується на Уляні Кандибівні (бл. 1720 — ?). У другому шлюбу було двоє дітей — Анастасія Дараган (1738 — ?) та Микола (1740 — ?).[4]

Однак, через 13 років він бере третій шлюб з вдовою Шишкевича — донькою священика Ганною Прохорівною Миткевич.[5]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. [Кривошея В. В., Кривошея І. І., Кривошея О. В. Неурядова старшина Гетьманщини. — К.: «Стилос», 2009. — С. 379].
  2. http://infopedia.su/1x1a72.html [Архівовано 20 лютого 2017 у Wayback Machine.] Боротьба за відновлення козацької державності на поч. 18 ст.]
  3. Кривошея Ірина Іванівна. Присяга російським царям XVII—XVIII ст. як джерело історії неурядової старшини Гетьманщини / І. І. Кривошея. — С.17-26.
  4. http://uk.rodovid.org/wk/777196 Родовід[недоступне посилання з травня 2019]
  5. Кривошея В. В., Кривошея І. І., Кривошея О. В. Неурядова старшина Гетьманщини. — К.: «Стилос», 2009. — С. 379.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Кривошея В. В., Кривошея І. І., Кривошея О. В. Неурядова старшина Гетьманщини / В. В. Кривошея, І. І. Кривошея, О. В. Кривошея.– К.: «Стилос», 2009. — 604 с.
  2. Модзалевський Вадим Львович. Малоросійській родословникъ. — Т. Второй: Е. — К. — К.:Типографія Т-ва Г. Л. Фронцкевича і Ко, 1910. — 720 с.