Туранський Дем'ян Олексійович
Туранський Дем'ян Олексійович | |||
| |||
---|---|---|---|
1740 — 1760 | |||
Попередник: | Маньківський Матвій (1738 р.) | ||
Спадкоємець: | Уманець Петро (1760-1761 рр.) | ||
Народження: | 1697 | ||
Смерть: | до 1771 | ||
Країна: | Гетьманщина | ||
Рід: | Туранські | ||
Батько: | Туранський Олексій Михайлович (? — 1716) | ||
Мати: | Туранська Марія Лаврентіївна (1635—1695) | ||
Діти: | донька ? (бл. 1729 — ?), Марія (бл. 1730 — ?), Анастасія (бл. 1738 — ?), Микола (1740 — ?) |
Туранський Дем'ян Олексійович (1697 — раніше 1771) — представник глухівської старшинської династії Туранських, Глухівський городовий отаман (1732—1740 рр.), Глухівський сотник у 1740—1760 роках, значний військовий товариш, бунчуковий товариш.
Навчання[ред. | ред. код]
В 1716 році закінчив Києво-Могилянську академію.[1]
Служба[ред. | ред. код]
З 1718 році почав службу значним військовим товаришем. Був у Дербентському поході на Каспій у 1721 році та брав участь у будівництві Ладоги. На будівництві Ладозького каналу з 10 тисяч козаків, загинула третина, а в Дербентському поході — з 6790 козаків загинуло 5183 особи або 76 %.[2]
Потім до 1732 року служив бунчуковим товаришем. Присягав у Глухові разом з гетьманом і генеральною старшиною.[3]
Глухівський період[ред. | ред. код]
В 1732 році Дем'яна Туранського обирають Глухівським городовим отаманом. На цій посаді він працює безперервно до 1740 році.
Потім двадцять років (з 1740 по 1760 рр.) обіймає уряд глухівського сотника.
Родина[ред. | ред. код]
Його батько Туранський Олексій Михайлович (? — 1716) обіймав посаду глухівського сотника у 1699—1709 роках.
Дем'ян Олексійович був тричі одружений. В 1729 році на рідній племінниці Савич Меланії Василівні (бл. 1711—1735). У них народились дві доньки. В 1729 році — Дем'янівна Грива та в 1730 р. — Марія Кониська. Однак в 1735 році його перша дружина помирає.
Цього ж року він одружується на Уляні Кандибівні (бл. 1720 — ?). У другому шлюбу було двоє дітей — Анастасія Дараган (1738 — ?) та Микола (1740 — ?).[4]
Однак, через 13 років він бере третій шлюб з вдовою Шишкевича — донькою священика Ганною Прохорівною Миткевич.[5]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ [Кривошея В. В., Кривошея І. І., Кривошея О. В. Неурядова старшина Гетьманщини. — К.: «Стилос», 2009. — С. 379].
- ↑ http://infopedia.su/1x1a72.html [Архівовано 20 лютого 2017 у Wayback Machine.] Боротьба за відновлення козацької державності на поч. 18 ст.]
- ↑ Кривошея Ірина Іванівна. Присяга російським царям XVII—XVIII ст. як джерело історії неурядової старшини Гетьманщини / І. І. Кривошея. — С.17-26.
- ↑ http://uk.rodovid.org/wk/777196 Родовід[недоступне посилання з травня 2019]
- ↑ Кривошея В. В., Кривошея І. І., Кривошея О. В. Неурядова старшина Гетьманщини. — К.: «Стилос», 2009. — С. 379.
Джерела[ред. | ред. код]
- Кривошея В. В., Кривошея І. І., Кривошея О. В. Неурядова старшина Гетьманщини / В. В. Кривошея, І. І. Кривошея, О. В. Кривошея.– К.: «Стилос», 2009. — 604 с.
- Модзалевський Вадим Львович. Малоросійській родословникъ. — Т. Второй: Е. — К. — К.:Типографія Т-ва Г. Л. Фронцкевича і Ко, 1910. — 720 с.
|