Турхан-султан
Турхан Хатідже-султан осман. ترخان خديجه سلطان, трансліт. Turhan Hatice Sultan | ||
Портрет Еміни-султан, головної дружини Ібрагіма I. Пьєтро-ді-Джоді II, до 1660 року. | ||
| ||
---|---|---|
18 серпня 1648 — 5 липня 1683 | ||
Співправитель: | Кесем-султан (18 серпня 1648 — 2 вересня 1651) | |
Монарх: | Мехмед IV | |
Попередник: | Кесем-султан | |
Наступник: | Саліха Ділашуб-султан | |
| ||
3 вересня 1651 — 1656 | ||
Попередник: | Кесем-султан | |
Наступник: | посада скасована | |
Народження: |
прибл. 1627/1628 Рутенія | |
Смерть: |
5 липня 1683 Едірне, Османська імперія | |
Поховання: | Нова мечеть | |
Країна: | Османська імперія | |
Релігія: | християнство → іслам суннітського толку | |
Шлюб: | Ібрагім I | |
Діти: |
сини: Мехмед IV, шехзаде Ахмед дочки: Гевхерхан-султан, Бейхан-султан, Атіке-султан | |
Турха́н Хатідже́-султа́н (осман. ترخان خديجه سلطان, трансліт. Turhan Hatice Sultan; прибл. 1627/1628 — 5 липня 1683) — наложниця османського султана Ібрагіма І з титулом хасекі, мати султана Мехмеда IV, валіде-султан і регент Османської імперії в перші роки правління сина; остання представниця періоду жіночого султанату.
Біографія[ред. | ред. код]
Походження[ред. | ред. код]
Турхан Хатідже-султан народилася приблизно в 1627[1][2] або 1628 році[3], за однією з версій була руського походження[1][4][5][6][7]. За словами сучасного українського історика Тараса Чухліба, вона «народилася в Україні»[8]. За версією французького купця Жана-Батиста Таверньє, який відвідав Константинополь в 1668 році, Мехмед IV був «сином Ібрагіма та кавказької (черкеської) жінки»[9][1]. Турецький історик і письменник Решат Екрем Кочу[en] в романі «Кесем Султан» виклав версію походження Турхан, за якою вона була дівчиною з українського села, викраденою татарами[9][1]. Турецький історик Ахмет Рефік Алтинай[en] описував її як «руську дівчину»[9]. Під час одного з набігів кримців була схоплена в полон і продана у рабство. Приблизно в 12[10]-14[11] років Турхан була доставлена до палацу Топкапи як подарунок кримського хана матері султана Ібрагіма I, Кесем-султан[10][4]. Ентоні Алдерсон зазначає, що у Турхан був брат Юсуф-ага, який помер у січні 1689, але невідомо коли і як він потрапив до Константинополю[12]. Сакаоглу писав, що вона була високого зросту, ніжною, блакитноокою та мала білий колір шкіри[13].
Хасекі і вдова султана[ред. | ред. код]
Кесем вважала, що дівчинку чекає непогане майбутнє в гаремі й віддала її на виховання до палацу своєї молодшої дочки Атіке-султан[14][15]. У палаці Атіке дівчинка отримала відповідну освіту і незабаром повернулася в Топкапи, де стала наложницею султана. Відрізнялася красою і розумом, тому світловолоса блакитноока Турхан швидко завоювала серце Ібрагіма[16] і отримала статус хасекі[17][1].
2 січня 1642 року Турхан Хатідже народила свого старшого сина, майбутнього султана Мехмеда IV[18]. Також у неї з Ібрагімом було дві дочки — Гевхерхан-султан та Атіке-султан[2]. Незабаром після народження другого сина, Ахмеда, який помер у дитинстві, Турхан утратила свій уплив на султана[16].
Психічний стан Ібрагіма, який і став результатом критичного становища османської держави, стрімко погіршувався і до 1648 року всі придворні угруповання, включаючи мати султана, прийшли до переконання про необхідність його якнайшвидшого повалення[19].
8 серпня 1648 султан був повалений і через кілька днів убитий[20]. На чолі величезної країни виявився шестирічний син Турхан, Мехмед. Зі сходженням на престол Мехмеда вона повинна була отримати титул валіде та інші належні привілеї, проте через вік — Турхан на той момент було трохи більше двадцяти років — і недосвідченість була відсторонена від влади Кесем-султан, яка до того моменту встигла побувати валіде-регентом двічі[21][22].
Амбітна Турхан відмовилася здаватися без бою. За три роки, що Кесем була при владі, встигла знайти чимало прихильників, серед яких виявилися глава чорних євнухів і великий візир; проте на стороні Кесем залишалися яничари. Незважаючи на те, що Кесем ефективно справлялася з обов'язками валіде-регента, в народі починалися хвилювання через великий вплив яничар на політику країни[23].
На початку 1651 року Турхан стало відомо про те, що яничари за згодою Кесем-султан планують отруїти Мехмеда IV і посадити на трон іншого її онука, шехзаде Сулеймана, мати якого Саліха Ділашуб-султан здавалася їй більш поступливою. Ці плани були передані Турхан Мелек-хатун, однією з служниць старшої валіде, яка виявилася подвійним агентом.
У ніч на 2 вересня 1651 року Кесем була задушена в своїх покоях прихильниками Турхан, хоча достовірно невідомо, чи було вбивство сплановано і здійснено за прямим наказом матері Мехмеда IV[24][6][23].
Валіде-регент[ред. | ред. код]
Зі смертю своєї головної конкурентки, Турхан отримала титул валіде і стала регентом, а на перші ролі при дворі висунулися її прихильники, головним з яких був Сулейман-ага, старший чорний євнух. Насамперед, Турхан, підтримувана палацовими євнухами, відсторонила від влади всіх візирів — ставлеників яничар. Великий візир Сиявуш-паша перейшов на її бік[6][24], посаду шейх-уль-ісламу зайняв Абусаід-ефенді, також прихильник матері султана. Ватажки яничар, на чолі з Кара Чавуш Мустафа-агою, котрі керували змовою проти султана Мехмеда IV і його матері, були призначені губернаторами у віддалені провінції і незабаром убиті, за наказом султана, а їхні величезні статки конфіскували. Новим великим візиром незабаром був призначений літній і безвольний Гюрджю Мехмед-паша[tr][25].
Турхан, володіючи всією повнотою влади, разом з тим, не усунула від влади над країною сина: разом з Мехмедом їй вдалося створити ефективний управлінський тандем, який дозволив молодому султану набратися необхідного досвіду ще до повноліття. За такий розумний поділ влади Мехмед любив і глибоко шанував матір все своє життя. Через свою недосвідченість, вона покладалася на інших членів уряду, в першу чергу, на великого візира, який консультував її з політичних питань[26].
У цілому успішне правління Турхан було затьмарене трьома проблемами: плачевний стан флоту, війна з венеційцями на Криті і фінансова криза, викликана великими витратами на ведення цієї війни. Щоб подолати кризу, Турхан призначила на пост великого візира Тархунджу Ахмеда-пашу[tr], який провів в країні низку реформ, пов'язаних, насамперед, з жорсткою економією[27][28]. Реформи виявилися непопулярними в народі, великі візири, змінюючись один за іншим, були нездатні керувати величезною імперією і валіде стала втрачати владу. 1 березня 1656 року розпочався новий заколот яничар. Через два дні ватажки заколотників були прийняті султаном Мехмедом і зажадали від нього страти 31 придворного сановника, включаючи валіде-султан і головного чорного євнуха. Переляканий султан, ридаючи, попросив пощадити лише його матір. Яничари погодилися на це і незабаром тіла головного чорного і головного білого євнухів були скинуті з палацової стіни прямо в зібраний біля палацу натовп. У ході заколоту була убита і няня султана Мелек-хатун, звинувачена в зраді Кесем-султан. Терор щодо прихильників Турхан тривав кілька наступних тижнів. На пост великого візира яничари повернули Сиявуша-пашу, який через місяць помер[29]. Анархія тривала майже два місяці, після чого радникам султана вдалося посіяти розбрат між яничарами і османською кавалерією. Незабаром командувач яничар був страчений, а самі вони вгамувалися[30]. 15 вересня 1656 року на пост великого візира був призначений Кепрюлю Мехмед-паша, який отримав ширші повноваження, ніж у його попередників. Це призначення поклало край правлінню жінок і ознаменувало початок епохи династії Кепрюлю[31][32]. За твердженням історика Мустафи Наїми, саме прихильники Турхан запропонували їй кандидатуру Кепрюлю Мехмеда-паші на посаду великого візира[33].
Благодійність[ред. | ред. код]
Так як справами держави став займатися великий візир Кепрюлю Мехмед-паша[32], Турхан активно зайнялася будівництвом. Перший свій проект валіде розпочала в 1658 році: у відповідь на венеційську блокаду Дарданелл в 1655 році, яка унеможливила доставку деяких товарів (у тому числі і продуктів) у Стамбул[34], Турхан замовила будівництво двох фортець біля входу в протоку — проект, задуманий ще Кесем-султан. Фортеці, одна на європейській стороні, друга — на азійській, були добудовані в 1661 році і збереглися до наших днів[35]. Цей проект поставив Турхан Хатідже на ту ж ступінь, що і Мехмеда Завойовника, і інших султанів, які побудували фортеці в тому ж самому районі[36].
Найбільшого визнання валіде домоглася, добудувавши в Стамбулі Нову Мечеть Валіде. Вона має цікаву історію будівництва: перший камінь мечеті в Еміньоню був закладений ще Сафіє-султан, прапрабабусею султана Мехмеда IV, в 1597 році; для будівництва Сафіє вибрала ту частину міста, де проживало найменше мусульман, і хотіла цим зробити «невірних» мусульманами[37][38]. Однак, в 1603 році, смерть султана Мехмеда III, сина Сафіє, зупинила будівництво мечеті, яке було відновлено тільки через більш як півстоліття. У 1660 році площа, де вона була недобудованою, постраждала від пожежі[39]. Пожежа привернула увагу Турхан і до самої мечеті, будівництво якої, за її наказом, було завершено в 1665 році. Окрім неї в комплекс також увійшли монарший павільйон, початкова школа, громадський фонтан, ринок прянощів і великий мавзолей Турхан-султан[40][38]. Комплекс отримав славу першої імперської мечеті, побудованої жінкою[40].
Турхан стала останньою представницею Султанату жінок — валіде-регентом при малолітньому синові[41]. Вона активно займалася благодійністю і в народі була відома, як покровителька бідних. Турхан Хатідже-султан померла 5 липня[42] 1682[2] або 1683[42] року в Едірне[1] і була похована у власному тюрбе в «Новій мечеті Валіде», де пізніше був похований її син та інші нащадки[43].
Образ у мистецтві[ред. | ред. код]
У літературі[ред. | ред. код]
- роман «Хатідже Турхан» (Олександра Шутко, 2017)[44]
Кіно[ред. | ред. код]
- фільм «Махпейкер» (2010 р.) — Башак Парлак[45]
- телесеріал «Величне століття: Нова володарка» (2016—2017 р.) — Ханде Догандемір
Див. також[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- Фінкель, Керолайн. Історія Османської імперії: Видіння Османа. — М. : АСТ; Астрель, 2012. — 829 с. — ISBN 978-5-17-043651-4.
- Adıvar, Halide Edib; Hasan, Mushirul. East Faces West: Impressions of a Turkish Writer in India. — Academy of Third World Studies, Jamia Millia Islamia, 2009. — С. 227. — 264 p. — ISBN 8189833510, 9788189833510.
- Alderson, Anthony Dolphin. The Structure of the Ottoman Dynasty. — Oxf. : Clarendon Press, 1956. — 182 p.
- Baer, Marc David. Honored by the Glory of Islam: Conversion and Conquest in Ottoman Europe. — USA : Oxford University Press, 2011. — 344 p. — ISBN 0199797838.
- Barzilai-Lumbroso, Ruth. Turkish Men, Ottoman Women: Popular Turkish Historians and the Writing of Ottoman Women's History. — ProQuest, 2008. — P. 206—214. — ISBN 0549483551.
Архівовано березень 6, 2016 на сайті Wayback Machine.
- Thys-Şenocak, Lucienne. Ottoman Women Builders: The Architectural Patronage of Hadice Turhan Sultan. — Aldershot : Ashgate, 2006. — 326 p. — ISBN 0754633101. — ISBN 9780754633105.
- Süreyya Mehmed Bey. Sicill-i Osmani / ed. Nuri Akbayar. — Is. : Tarih Vakfi Yurt Yayınlar, 1996. — Т. 1. — ISBN 975-333-049-5. — ISBN 975-333-038-3.
- Carsten, F. L. The New Cambridge Modern History. — Cambr. : CUP Archive, 1961. — Т. V. The Ascendancy of France, 1648—88. — P. 505—506. — ISBN 0521045444. — ISBN 9780521045445.
- Cooke, Miriam; Göknar, Erdağ M.; Parker, Grant Richard. [1] — Chapel Hill : University of North Carolina Press, 2008. — P. 214 — 399. — ISBN 0807831832. — ISBN 9780807831830.
- Sakaoğlu N. Famous Ottoman Women. — Avea, 2007. — 328 с. — ISBN 978-975-7104-77-3.
- Sakaoğlu, Necdet. Bu mülkün kadın sultanları: Vâlide sultanlar, hâtunlar, hasekiler, kadınefendiler, sultanefendiler. — Oğlak Yayıncılık, 2008. — С. 245—249. — 574 p. — ISBN 9753296231. — ISBN 9789753296236.
- Karaca, Filiz. Turhan Sultan // Islam Ansiklopedisi. — İslâm Araştırmaları Merkezi, 2012. — Vol. 41. — С. 423—425.
- Peirce, Leslie P. The Imperial Harem: Women and Sovereignty in the Ottoman Empire. — Oxford : Oxford University Press, 1993. — 374 p. — ISBN 0195086775, 9780195086775.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е Sakaoğlu, 2008, с. 245.
- ↑ а б в Alderson, 1956, table XXXVII.
- ↑ Adıvar, Hasan, 2009, с. 227.
- ↑ а б Baer, 2011, с. 35.
- ↑ Cooke, Göknar, Parker, 2008, с. 214.
- ↑ а б в Carsten, 1961, с. 505.
- ↑ Karaca, 2012.
- ↑ Т. В. Чухліб. Хатідже Турхан валіде-султан [Архівовано 2016-03-13 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 364. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- ↑ а б в Sakaoğlu, 2007, с. 142.
- ↑ а б Thys-Şenocak, Lucienne (3 вересня 2018). Divided Spaces, Contested Pasts. Routledge. ISBN 978-1-315-57775-3.
- ↑ Barzilai-Lumbroso, Ruth (1 липня 2009). Turkish Men and the History of Ottoman Women. Journal of Middle East Women's Studies. Т. 5, № 2. с. 53—82. doi:10.2979/mew.2009.5.2.53. ISSN 1552-5864. Процитовано 17 серпня 2023.
- ↑ Alderson, 1956, table XXXVII (прим. 6).
- ↑ Sakaoğlu, 2008, с. 337.
- ↑ Peirce, 1993, с. 236.
- ↑ Thys-Şenocak, 2006, с. 18.
- ↑ а б Barzilai-Lumbroso, 2008, с. 206.
- ↑ Adıvar, Halide Edip. Encyclopaedia of Islam, THREE. Процитовано 17 серпня 2023.
- ↑ Thys-Şenocak, 2006, с. 25.
- ↑ Керолайн Фінкель, 2012, с. 322.
- ↑ Thys-Şenocak, 2006, с. 26.
- ↑ Керолайн Фінкель, 2012, с. 325.
- ↑ Peirce, 1993, с. 250.
- ↑ а б Peirce, 1993, с. 252.
- ↑ а б Керолайн Фінкель, 2012, с. 333.
- ↑ Керолайн Фінкель, 2012, с. 335—336.
- ↑ Peirce, 1993.
- ↑ Керолайн Фінкель, 2012, с. 337—338.
- ↑ Carsten, 1961, с. 505—506.
- ↑ Керолайн Фінкель, 2012, с. 343—344.
- ↑ Керолайн Фінкель, 2012, с. 345.
- ↑ Керолайн Фінкель, 2012, с. 347.
- ↑ а б Peirce, 1993, с. 255—256.
- ↑ Керолайн Фінкель, 2012, с. 349.
- ↑ Carsten, 1961, с. 506.
- ↑ Керолайн Фінкель, 2012, с. 362—363.
- ↑ Thys-Şenocak, 2006.
- ↑ Thys-Şenocak, 2006, с. 186.
- ↑ а б Керолайн Фінкель, 2012, с. 383.
- ↑ Thys-Şenocak, 2006, с. 195—196.
- ↑ а б Peirce, 1993, с. 206.
- ↑ Peirce, 1993, с. 258.
- ↑ а б Süreyya, 1 Cild, 1996.
- ↑ Peirce, 1993, с. 207.
- ↑ Шутко Олександра Євгеніївна. Хатідже Турхан : Історичний роман : кн. 1 : Ковилі вітри не страшні. — Тернопіль : Богдан, 2017. — 416 с. — ISBN 978-966-10-4800-2. Архівовано з джерела 5 квітня 2017
- ↑ Mahpeyker - Kösem Sultan (2010) на сайті IMDb (англ.)