Фемінізм четвертої хвилі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міжнародний жіночий день, Лондон, 2017
Частина серії
Фемінізм
Портал Проєкт Стиль

Фемінізм четвертої хвилі ― ревізія феміністичного руху, розпочата приблизно у 2012 році, що характеризується використанням Інтернет-інструментів[1], інтерсекційністю[2], фокусом на привілеях та включенням чоловіків у рух. Четверта хвиля прагне досягти гендерної рівності, зосередившись на гендерних нормах та маргіналізації жінок у суспільстві.

Британська журналістка Кіра Кокрейн та британська феміністська науковиця Пруденс Бассі-Чемберлен описують четверту хвилю як зосередження уваги на справедливості для жінок, особливо на протидії сексуальним домаганням (включаючи домагання на вулиці), насильству проти жінок, дискримінації та переслідуванню на робочому місці, бодішеймінгу, сексистським образам у медіа, мізогінії в Інтернеті та культурі зґвалтування. Рух підтримує інтерсекційність, активність у соцмережах та подання петицій через Інтернет.[3] [4] [5]

Фемінізм четвертої хвилі прагне рівної оплати за рівну працю і доводить, що рівні можливості, яких прагнуть дівчата та жінки, повинні поширюватися і на хлопчиків та чоловіків для подолання гендерних стереотипів (наприклад, щодо емоцій та почуттів).[6] Важливими засобами є використання ЗМІ та соціальних медіа для співпраці, мобілізації та протидії зловживанню владою у справі розширення прав і можливостей жінок та встановленні справедливості проти сексуальних нападів і домагань.[7]

Історія та визначення[ред. | ред. код]

Деякі феміністки стверджують, що у 1980-х консерватори, такі як Маргарет Тетчер та Рональд Рейган, кидали виклик досягненням феміністок.[8] У той же час феміністки в Північній Америці, Латинській Америці та Європі досягли певних цілей, включаючи створення державних інституцій, що відкрито пропагували права жінок або участь жінок у владі; однак ці інститути також послабили феміністичні рухи, дозволивши державі взяти на себе реалізацію феміністичних цілей.[9]

Європейський та латиноамериканський фемінізм четвертої хвилі розпочався у 1990-х, коли ліпстік-фемінізм та фемінізм споживачок підходив до кінця і фемактивістки відкидали квір-теорію, яку підтримували американські вчені.[10] [11] [12] [13] [14] [15] Фемінізм четвертої хвилі розвивався повільно, але глобально через медіа та Інтернет.[16] Хвиля виникла з нового покоління жінок, які в основному не були проінформовані про попередні хвилі фемінізму. Фемінізм четвертої хвилі, як і хвилі до нього, не мав єдиної ідеології, сутності чи колективу. [17] Йшлося про те, щоб об’єднатись у групи для спільної роботи над досягненням мети ― припинення насильства проти жінок.[18]

Рух в Іспанії веде коріння до вбивства Ани Орантес; 17 грудня 1997[17] [10] її чоловік спалив її у своєму будинку в Гранаді за публічні виступи на Canal Sur, де вона розповідала про його насильство.[19] [20] Ранній іспанський фемінізм четвертої хвилі використовував телебачення та газети як основну соціальну мережу. Смерть Орантес вивела тему насильства проти жінок з приватного життя сім'ї та привернула національну увагу.[21] [22] В результаті RTVE змінила політику щодо того, як станція повідомляла про насильство проти жінок та сексуальне насильство. Жарти про те, як жінки б'ють хлопців та чоловіків, також вже не були прийнятними на іспанському телебаченні. Журналісти та журналістки з El Mundo, El País та Infolibre були одними з перших учасників іспанської четвертої хвилі. Пізніше вони розповідали про проблеми оплати праці в Іспанії та скляну стелю, а також пропагували активізм у віртуальних просторах.[23]

Оскільки фемінізм четвертої хвилі Латинської Америки охоплює одночасно різні рухи, багато з яких конфронтують між собою, прийнято посилатись на латиноамериканські фемінізми у множині.[24] Як реакція на квір-фемінізм та постмодерний фемінізм[12] [25] [26] [13], виникла течія TERF-активісток, що розмежовують боротьбу за права жінок та біологічних чоловіків, відкидають теорії Джудіт Батлер, переосмислюючи ЛГБТ як феміністичний рух, через повернення до фокусу на права жінок.[27]

Починається цей рух в Латинській Америці, Аргентині та Польщі. [26] Частина цього загального бажання діяти з’явилася на Всесвітній конференції щодо жінок 1995 р. у Пекіні.[28]

Соціальні мережі мали посилюючий ефект, коли фемінізм четвертої хвилі почав рости.[19] [29] 2018 став роком, коли фемінізм четвертої хвилі розпочався в Іспанії, Аргентині та Бразилії, коли жінки вийшли на вулиці.[20] [30] Жіночі протести вперше поставили під сумнів легітимність судової влади Іспанії, тоді як у попередні хвилі основна увага приділялася політичному керівництву та нормативним актам законодавчої влади. Хвиля в Іспанії зіткнулась з великим викликом, включаючи появу Vox, ультраправої політичної партії, яка отримала місця в Андалусії. Партія виступала проти фемінізму і хотіла його придушити. В Аргентині пік стався навколо проблеми з абортами.[31]

В англосаксонському феміністичному контексті журналістка Пітія Пій у 2005 році аргументувала існування четвертої хвилі, яка зосередилася на соціальній справедливості та громадянських правах.[32] Дженніфер Баумгарднер датує початок четвертої хвилі 2008 роком.[33] Twitter, найпопулярніша соцмережа серед вікової групи від 18 до 29 років, створена в 2006 році,[34] зробив фемінізм більш доступним і породив «гештеґ фемінізм».[35]

У 2013 році кандидатка в губернатори від Демократичної партії Венді Девіс влаштувала в Техасі 13-годинну акцію, намагаючись не допустити прийняття законопроєкту про боротьбу з абортами. Жінки продемонстрували підтримку, зібравшись навколо Техаського Капітолія, а неприсутні фізично використовували хештег #StandWithWendy.[36] 

Кампанія HeForShe виникла в результаті вірусної промови амбасадорки ООН Емми Вотсон у 2014 році та її подальшої активності.[37] Кілька інших інцидентів активізували рух, зокрема зґвалтування в Делі (Індія, 2012), звинувачення Джиммі Савіле (Велика Британія, 2012), справи про сексуальне насильство Білла Косбі (США, 2014), вбивства на Ісла-Вісті (США, 2014), судовий процес над Цзянь Гомеші (Канада, 2016), звинувачення Гарві Вайнштайна (США, 2017), а також подальший рух MeToo та ефект Вайнштайна, Вестмінстерські сексуальні скандали (у світі та Великій Британії, 2017), справа про зґвалтування в Ла Манаді в Іспанії (2018).[38] [39]

Привілеї[ред. | ред. код]

Дискусія навколо теми привілеїв є поширеною серед феміністок четвертої хвилі, які стверджують, що члени традиційно домінуючих соціальних груп повинні визнати свої соціальні привілеї та використовувати їх для розширення прав і можливостей людей з маргіналізованих груп.[40]

Феміністки третьої хвилі почали впроваджувати поняття чоловічих привілеїв у своїх працях у 1990-х, феміністки четвертої продовжують обговорювати це в наукових колах та соцмережах.[41] Американка Пеггі Макінтош була однією з перших феміністок, яка описала явище привілеїв у 1988 році.[42] Феміністки четвертої хвилі вжили заходів щодо зменшення та боротьби з цим явищем, підвищуючи обізнаність про привілейовані та непривілейовані групи.[43]

Лондонська авторка Ніккі ван дер Гааг обговорює згубні наслідки виховання хлопчиків із привілеями: «Тенденція до надання пільг хлопчикам [...] не вчить хлопців відповідальності».[41] Професорка нейрології в чиказькій медичній школі Ліз Еліот зазначає, що будь-які незначні відмінності у вихованні дитини можуть призвести до великих відмінностей особистості з часом, що призведе до посилення гендерних стереотипів.[44] Феміністки четвертої хвилі почали пропонувати рішення для уникнення цих проблем, наприклад, гендерно нейтральне виховання.

Феміністки четвертої хвилі стверджують, що гендерні ролі тиснуть також і на чоловіків, щоб вони були годувальниками, а жінок зобов'язують до ролі домогосподарки. Такий тиск на соціальну відповідність призводить до дискримінації за статтю на робочому місці та в суспільстві.[45] За даними Pew Research, більшість жінок, які працюють на робочих місцях, де переважають чоловіки, бачать сексуальні домагання проблемою в їх галузі.[46]

Інтерсекційність[ред. | ред. код]

Інтерсекційність[2] та система влади сприяють соціальному розшаруванню традиційно маргіналізованих груп, таких як жінки кольору. Феміністки четвертої хвилі виступають за більшу представленість їх у політиці та бізнесі й стверджують, що суспільство було б справедливішим, якби політика та практика враховували потреби всіх людей.

Канадська історикиня мистецтв Рут Філліпс стверджує, що фемінізм четвертої хвилі входить у ширший порядок денний фінансових, політичних та екологічних проблем і визнаний ключовим фактором зменшення бідності, поліпшення здоров'я жінок та досягнення економічного зростання.[7]

Британська професорка маркетингу та досліджень споживання Поліна Макларан[47] стверджує, що, хоча знаменитості перебувають в авангарді фемінізму четвертої хвилі, відкритий доступ до інформації дозволив руху привернути більше уваги до економічної нерівності, з якою стикаються жінки.[40]

Британська історикиня Аманда Вікері стверджує, що фемінізм четвертої хвилі маргіналізує жінок кольору, які борються за інклюзивність, нехтуючи таким чином конкретною несправедливістю, з якою вони стикаються.[48]

Такі теоретики, як Джейкоб Бачер з Університету Бейкера, [49] протестували проти стереотипів навколо нібито неконтрольованого сексуального бажання чоловіків та сексуальної об'єктивації жінок. Він заявляє, що геї, зокрема, стигматизовані, оскільки вони виходять за рамки типових стандартів мужності.[50]

Використання соціальних медіа[ред. | ред. код]

Попередні хвилі фемінізму стикалися з такими перешкодами, як жорсткі соціально-політичні структури та відсутність доступних комунікаційних каналів.[51] Феміністки четвертої хвилі використовують цифрові медіа як платформу для комунікації та поширення перспектив.[52] [53] [3]

Кіра Кокрейн стверджувала, що фемінізм четвертої хвилі «визначається технологією» і характеризується, зокрема, використанням Facebook, Twitter, Instagram, YouTube, Tumblr та таких блогів, як Feministing, для кидання виклику мізогінії.[3] [54] [55]

Активізація в соціальних медіа може проявлятися як дописи в Twitter[56], або в таких кампаніях, як MeToo [57], #YesAllWomen, #bringbackourgirls, #NotYourAsianSidekick та #SolidarityIsForWhiteWomen.[58] Girlgaze, започаткована Amanda de Cadenet ― це багатостороння онлайн-платформа, яка безпосередньо пов’язує підприємства, компанії та бренди з жінками,[59] пропагуючи потребу у розмаїтті, включенні та представництві у творчій галузі. Тайм назвав групу активістів і активісток, відомих у русі #MeToo, яку охрестили «переривачками тиші», Людьми року 2017 року.[60] [61] [62]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки [ред. | ред. код]

  1. ↑ Grady, Constance (20 березня 2018). The waves of feminism, and why people keep fighting over them, explained. Vox (англ.). Процитовано 27 червня 2020.
  2. ↑ а б Munro, Ealasaid (September 2013). Feminism: A Fourth Wave?. Political Insight. 4 (2): 22—25. doi:10.1111/2041-9066.12021. Republished as Munro, Ealasaid (5 вересня 2013). Feminism: A fourth wave?. The Political Studies Association. Архів оригіналу за 2 December 2018. Процитовано 1 грудня 2018. / Feminism: A fourth wave? | The Political Studies Association (PSA). Feminism: A fourth wave? | The Political Studies Association (PSA) (англ.). Процитовано 27 червня 2020.
  3. ↑ а б в Cochrane, Kira (10 грудня 2013). The Fourth Wave of Feminism: Meet the Rebel Women. The Guardian. Архів оригіналу за 14 March 2016. Процитовано 14 грудня 2016.
  4. ↑ Abrahams, Jessica (14 серпня 2017). Everything you wanted to know about fourth wave feminism—but were afraid to ask. Prospect. Архів оригіналу за 17 November 2017. Процитовано 17 листопада 2017.
  5. ↑ Martin, Courtney E.; Valenti, Vanessa (15 квітня 2013). #FemFuture: Online Revolution (PDF). Barnard Centre for Research on Women. Архів оригіналу (PDF) за 26 May 2016. Процитовано 8 листопада 2015.
  6. ↑ Chamberlain, Prudence (2017), Introduction, The Feminist Fourth Wave, Springer International Publishing, с. 1—19, doi:10.1007/978-3-319-53682-8_1, ISBN 9783319536811
  7. ↑ а б Phillips, Ruth; Cree, Viviene E. (21 лютого 2014). What does the 'Fourth Wave' Mean for Teaching Feminism in Twenty-First Century Social Work? (PDF). Social Work Education. 33 (7): 930—43.
  8. ↑ La cuarta ola feminista ha llegado y esto es lo que debes saber. Código Nuevo (ісп.). 5 березня 2018. Архів оригіналу за 25 April 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
  9. ↑ Vega Ugalde, Silvia (2013). Comentarios al Dossier: "Nuevas voces feministas en América Latina: ¿continuidades, rupturas, resistencias?". Iconos. Revista de ciencias sociales (англ.) (46): 103—109. doi:10.17141/iconos.46.2013.58. ISSN 1390-1249. Архів оригіналу за 26 квітня 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
  10. ↑ а б Urzaiz, Begoña Gómez (21 грудня 2017). Ana de Miguel: "Considerar que dar las campanadas medio desnuda es un acto feminista es un error garrafal". S Moda EL PAÍS (es-ES) . Архів оригіналу за 25 April 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
  11. ↑ webdeveloper. Estudio sobre la recuperación integral de las mujeres víctimas de violencia de género en Cantabria. Dirección General de Igualdad y Mujer (es-ES) . Архів оригіналу за 25 April 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
  12. ↑ а б Somos la Cuarta Ola; el feminismo estratégico. Kamchatka (ісп.). Архів оригіналу за 26 April 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
  13. ↑ а б Cuaderno, El (29 жовтня 2018). Entrevista a Beatriz Gimeno. El Cuaderno (es-ES) . Архів оригіналу за 26 April 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
  14. ↑ ¿Qué significa que somos la Cuarta Ola feminista?. Las Gafas Violetas (ісп.). 7 березня 2019. Архів оригіналу за 26 April 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
  15. ↑ García, Kike (11 липня 2013). El nuevo-nuevo-feminismo, totalmente desorientado sobre si está bien o mal hacer felaciones. El Mundo Today (es-ES) . Архів оригіналу за 26 April 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
  16. ↑ Digital, Estrella. La cuarta ola del movimiento feminista. Estrella Digital (es-ES) . Архів оригіналу за 25 April 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
  17. ↑ а б Aragón, El Periódico de. Pepa Bueno: 'Estamos en una cuarta ola imparable de feminismo'. El Periódico de Aragón (ісп.). Архів оригіналу за 25 April 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
  18. ↑ Yolanda Besteiro defiende un 8-M que se sienta "en cada uno de los rincones del planeta", también en los pueblos. Lanza Digital (es-ES) . 9 березня 2019. Архів оригіналу за 26 April 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
  19. ↑ а б Albalat, Miriam Ruiz Castro / J. G. (6 листопада 2018). Juicio a 'la Manada', segunda parte. elperiodico (ісп.). Архів оригіналу за 25 April 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
  20. ↑ а б Lo que Vox no te cuenta sobre la Ley contra la violencia de género. Cuartopoder (ісп.). 9 січня 2019. Архів оригіналу за 25 April 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
  21. ↑ ConcienciaCultural. Nuria Coronado, periodista y activista de género: "Sin feminismo, no hay democracia" | Conciencia Cultural (ісп.). Архів оригіналу за 25 April 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
  22. ↑ FEMINISMO AL PODER. Qué Leer (ісп.). 8 березня 2019. Архів оригіналу за 25 April 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
  23. ↑ Matiushkov Badia, Tatiana; Martínez García, Luisa del Carmen (2018). Las narrativas de Twitter sobre violencia machista. Архів оригіналу за 25 April 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
  24. ↑ Rivera Berruz, Stephanie (2018), Zalta, Edward N. (ред.), Latin American Feminism, The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Winter 2018), Metaphysics Research Lab, Stanford University, архів оригіналу за 3 May 2019, процитовано 3 травня 2019
  25. ↑ Igualdad. El sujeto político feminista en la 4ª ola. eldiario.es (ісп.). Архів оригіналу за 26 April 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
  26. ↑ а б Cinzia Arruzza: "Las mujeres son las que están enfrentando el ascenso de la extrema derecha en todo el mundo". Infobae (es-ES) . Архів оригіналу за 26 April 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
  27. ↑ Espluga, Eudald (12 січня 2018). Un movimiento, muchos feminismos: mapa de ideas para orientarse en las trincheras. PlayGround (ісп.). Архів оригіналу за 26 April 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
  28. ↑ Czwarta Fala Feminizmu. Nowa Orgia Myśli (pl-PL) . 12 лютого 2018. Архів оригіналу за 22 March 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
  29. ↑ Hidalgo, Mamen (6 листопада 2018). Las feministas reivindican la Cuarta Ola del movimiento y estos son sus motivos. elperiodico (ісп.). Архів оригіналу за 26 April 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
  30. ↑ 40 años de igualdad en la Constitución: "Nos creímos que seríamos iguales, pero no valía solo con eso". abc (ісп.). 6 грудня 2018. Архів оригіналу за 26 April 2019. Процитовано 26 квітня 2019.
  31. ↑ Clarín.com. La cuarta ola feminista: mujeres al poder, pañuelos verdes y la lucha por el fin del patriarcado. www.clarin.com (ісп.). Архів оригіналу за 22 November 2018. Процитовано 26 квітня 2019.
  32. ↑ Peay, Pythia (2005). Feminism's Fourth Wave. Utne Reader. № 128. Topeka, Kansas: Ogden Publications. с. 59—60. Архів оригіналу за 8 вересня 2016. Процитовано 7 жовтня 2017.
  33. ↑ Baumgardner, 2011, с. 250.
  34. ↑ Brodzky, Brandon (18 листопада 2014). Social Media User Statistics & Age Demographics for 2014. LinkedIn Pulse. Процитовано 16 березня 2016.
  35. ↑ Bennett, 2014.
  36. ↑ Chittal, Nisha (26 березня 2015). How Social Media is Changing the Feminist Movement. MSNBC. Архів оригіналу за 19 April 2016. Процитовано 21 квітня 2016.
  37. ↑ Hopkins, Susan (April 2018). UN celebrity 'It' girls as public relations-ised humanitarianism. International Communication Gazette. 80 (3): 273—292. doi:10.1177/1748048517727223. ISSN 1748-0485.
  38. ↑ For Cosby, Ghomeshi, #MeToo and fourth wave, see Matheson, Kelsey (17 October 2017). "You Said #MeToo. Now What Are We Going To Do About It?" [Архівовано 17 листопада 2017 у Wayback Machine.], The Huffington Post.
  39. ↑ For Savile and fourth wave, see Chamberlain, 2017
  40. ↑ а б Maclaran, Pauline (13 жовтня 2015). Feminism's fourth wave: a research agenda for marketing and consumer research. Journal of Marketing Management. 31 (15–16): 1732—1738. doi:10.1080/0267257X.2015.1076497. ISSN 0267-257X.
  41. ↑ а б van der Gaag, Nikki (2014). Feminism and Men. London: Zed Books. ISBN 9781780329130. OCLC 886112252.
  42. ↑ Mcintosh, Peggy (July 1989). White Privilege: Unpacking the Invisible Knapsack (PDF). Peace and Freedom Magazine. Архів оригіналу (PDF) за 2 April 2019. Процитовано 20 березня 2019.
  43. ↑ Case, Kim A. (2012). Systems of privilege: intersections, awareness, and applications. Wiley-Blackwell. OCLC 799010636.
  44. ↑ Eliot, Lise (2010). Pink brain, blue brain: how small differences grow into troublesome gaps—and what we can do about it. Boston: Mariner Books. ISBN 9780547391557. OCLC 837684360.
  45. ↑ Ganesh, Sarlaksha; Ganesh, Mangadu Paramasivam (27 травня 2014). Effects of masculinity–femininity on quality of work life. Gender in Management. 29 (4): 229—253. doi:10.1108/gm-07-2013-0085. ISSN 1754-2413.
  46. ↑ Gender discrimination more common for women in mostly male workplaces. Pew Research Center. Архів оригіналу за 2 April 2019. Процитовано 2 квітня 2019.
  47. ↑ Maclaran, Pauline (2015). Feminism's fourth wave: a research agenda for marketing and consumer research. Journal of Marketing Management. 31 (15–16): 1732—1738. doi:10.1080/0267257X.2015.1076497.
  48. ↑ Vickery, Amanda Elizabeth (2018). After the March, What? Rethinking How We Teach the Feminist Movement. Social Studies Research & Practice. 13 (3): 402—411. doi:10.1108/SSRP-05-2018-0020.
  49. ↑ Bucher, Jacob; Manasse, Michelle; Milton, Jeffrey (2015). Soliciting strain: examining both sides of street prostitution through General Strain Theory. Journal of Crime and Justice. 38 (4): 435—453. doi:10.1080/0735648X.2014.949823.
  50. ↑ Bucher, Jacob (2014). 'But He Can't Be Gay': The Relationship between Masculinity and Homophobia in Father–Son Relationships. Journal of Men's Studies. 22 (3): 222—237. doi:10.3149/jms.2203.222.
  51. ↑ Schuller, Kyla (2018). The Biopolitics of Feeling: Race, Sex, and Science in the Nineteenth Century. Duke University Press. ISBN 9780822372356. OCLC 1050035724.
  52. ↑ Baer, Hester (2 січня 2016). Redoing feminism: digital activism, body politics, and neoliberalism. Feminist Media Studies (англ.). 16 (1): 17—34. doi:10.1080/14680777.2015.1093070. ISSN 1468-0777.
  53. ↑ Evans, Elizabeth; Chamberlain, Prudence (July 2015). Critical Waves: Exploring Feminist Identity, Discourse and Praxis in Western Feminism (PDF). Social Movement Studies. 14 (4): 396—409. doi:10.1080/14742837.2014.964199.
  54. ↑ Solomon, Deborah (13 листопада 2009). The Blogger and Author on the Life of Women Online. The New York Times. Архів оригіналу за 16 July 2016. Процитовано 16 березня 2016.
  55. ↑ Zerbisias, Antonia (16 вересня 2015). Feminism's Fourth Wave is the Shitlist. NOW Toronto. Архів оригіналу за 16 October 2015. Процитовано 21 квітня 2016.
  56. ↑ Parry, Diana C. (2018), Fourth wave feminism, Feminisms in Leisure Studies, Routledge, с. 1—12, doi:10.4324/9781315108476-1, ISBN 9781315108476
  57. ↑ For Cosby, Ghomeshi, #MeToo and fourth wave, see Matheson, Kelsey (17 October 2017). "You Said #MeToo. Now What Are We Going To Do About It?" [Архівовано 17 листопада 2017 у Wayback Machine.], The Huffington Post.
  58. ↑ Dixon, Kitsy (August 2014). Feminist Online Identity: Analyzing the Presence of Hashtag Feminism. Journal of Arts and Humanities. 3 (7): 34—40. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 2 квітня 2019 — через OneSearch.
  59. ↑ girlgaze.com. Girlgaze.
  60. ↑ Zacharek, Stephanie; Dockterman Eliana; and Sweetland Edwards, Haley (6 December 2017).
  61. ↑ Redden, Molly, and agencies (6 December 2017).
  62. ↑ For page three, see Thorpe, Vanessa (27 July 2013).
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фемінізм_четвертої_хвилі&oldid=42317361