Франкфурт Мойсей Ізраїльович
Франкфурт Мойсей Ізраїльович | |
---|---|
Професор Мойсей Франкфурт (сидить у центрі) зі співробітниками кафедри. Донецьк, 1967 рік | |
Народився |
1908 Сатанів |
Помер | невідомо |
Діяльність | лікар |
Alma mater | Київський медичний інститут |
Науковий ступінь | Доктор медичних наук |
Науковий керівник | Микола Стражеско |
Відомі учні | Яків Оберемченко |
Партія | КПРС |
Нагороди |
Мойсе́й Ізра́їльович Фра́нкфурт (* 1908, містечко Сатанів, нині смт Городоцького району Хмельницької області — † ?) — український нефролог, фундатор нефрології в Донбасі. Доктор медичних наук (1962). Професор (1963).
Біографія[ред. | ред. код]
Народився у Сатанові [1]. Молодший брат доктора медичних наук Олександра Франкфурта. Учень академіка Миколи Стражеска. 1962 року захистив докторську дисертацію «Дифузний нефрит у клініці та експерименті» [2]. 1963 року надано звання професора. Був членом КПРС (від 1944 року).
До війни працював лікарем у Вінниці, був асистентом на кафедрі терапії Вінницького медичного інституту (нині Вінницький національний медичний університет імені Миколи Пирогова). Професор Юрій Мостовий, розповідаючи про роботу кафедри терапії у 1936—1941 роках, зазначає: «Кафедра базувалася в обласній лікарні ім. М. І. Пирогова. Завідував кафедрою професор Борис Соломонович Шкляр. Це був період становлення і одночасно період творчого злету кафедри. Асистентами працювали досвідчені практичні лікарі, чиї прізвища добре знали в місті — В. Е. Галавський, В. М. Кутілек, М. М. Лагун, М. І. Франкфурт, Б. Л. Френкель, С. П. Шинкар. Всі як один ерудити, що зналися не тільки в медицині, але й в літературі, мистецтві, музиці. Саме вони з молодим, енергійним професором стають ініціаторами проведення обласних, міських, районних лікарняних конференцій. Вони організовують велетенську просвітню роботу серед населення, вони згуртовують навколо себе медичну громадськість міста» [3].
1932 року закінчив Київський медичний інститут (нині Національний медичний університет імені Олександра Богомольця) і працював у ньому до 1951 року асистентом, доцентом. Харитон Берман згадував: «Навчаючись у Київському медичному інституті, я перебував у дружніх відносинах з доцентом цього інституту Мойсеєм Франкфуртом, попри те, що він був старший за мене на багато років. Нас з ним об'єднувала любов до рідної мови їдиш. Ми завжди, коли дозволяли обставини, могли годинами розмовляти на їдиш про єврейську культуру й літературу. У молодості професор Мойсей Франкфурт був затятим прихильником поалей-ціоністів. Він був особисто знайомий з Бером Бороховим і був його великим шанувальником. До 1963 року, коли могила його ще перебувала на Лук'янівському кладовищі Києва, ми з Франкфуртом в місяці елул приходили і клали камінчик на могилу великого єврейського вождя, світлої особистості Бера Борохова» [4].
Від 1951 року працював у Донецькому медичному інституті (нині Донецький національний медичний університет імені Максима Горького). Завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб у 1951—1976 роках. Розробив навчальні програми з пропедевтики внутрішніх хвороб для студентів педіатричного і медико-профілактичного (санітарно-гігієнічного) факультетів. Автор чотирьох навчальних посібників, організатор біохімічної кафедральної лабораторії. Читав курс «Діагностика та терапія внутрішніх хвороб».
Серед учнів — доктор медичних наук Яків Оберемченко, який очолював кафедру пропедевтики внутрішніх хвороб після свого вчителя (у 1976—1991 роках).
Обирався заступником голови Донецького обласного терапевтичного товариства, головою Донецького обласного кардіоревматологічного комітету.
Нагороди[ред. | ред. код]
Нагороджено орденами Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни першого та другого ступеня, Червоної Зірки, медаллю «За бойові заслуги».
Праці[ред. | ред. код]
Автор понад 40 друкованих праць, зокрема монографій «Ліпоїдний нефроз» (Київ, 1947; під редакцією та з передмовою академіка Миколи Стражеска) і «Морфологія дифузного нефриту» (Донецьк, 1958), розділів у Радянській медичній енциклопедії «Азотемія» та «Протеїнемія».
Основна праця:
- Франкфурт М. И. Морфология диффузного нефрита. — Сталино, 1958.
У цій монографії учений не тільки детально описав морфологію дифузного нефриту, але й провів клініко-анатомічний аналіз захворювання на різних етапах його розвитку.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Степенко О. Д. Сатанів // Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. — К., 1971. — С. 209.
- ↑ Франкфурт М. И. Диффузный нефрит в клинике и эксперименте. Автореф. дисс. докт. — Харьков, 1962.
- ↑ Вінницький національний медичний університет імені Миколи Пирогова. Історія створення кафедри[недоступне посилання]
- ↑ Берман Харитон. Светлая личность Бера Борохова. Последние дни его жизни в Киеве. К 85-летию со дня смерти // Народ мой. — 2002. — № 21 (290). — 14 ноября. Архів оригіналу за 18 травня 2005. Процитовано 17 березня 2010.
Література[ред. | ред. код]
- Франкфурт Мойсей Ізраїльович // Учені вузів Української РСР: Довідник. — К.: Видавництво Київського університету, 1968. — С. 445.
Посилання[ред. | ред. код]
- Донецький національний медичний університет імені Максима Горького. Кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб
- Тарас Никула. Українська нефрологія: науковий поступ упродовж сторіч
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Народились 1908
- Випускники Київського медичного інституту
- Члени КПРС
- Кавалери ордена Вітчизняної війни I ступеня
- Кавалери ордена Вітчизняної війни II ступеня
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Кавалери ордена Червоної Зірки
- Нагороджені медаллю «За бойові заслуги»
- Нефрологи
- Українські медики
- Кавалери ордена Вітчизняної війни
- Уродженці Сатанова
- Науковці Вінницького медичного університету
- Науковці Донецька