Фрумушика-Нова
Цю статтю запропоновано швидко вилучити на підставі КШВ 34: явна реклама, піар або спам.
Якщо ця стаття відповідає критеріям швидкого вилучення, але Ви маєте намір невідкладно виправити недоліки цієї сторінки, хоча не Ви її створили, Ви можете просто прибрати це повідомлення зі сторінки і почати редагувати. Не прибирайте це повідомлення зі сторінок, які Ви самі створили! Якщо Ви не погоджуєтеся з доречністю швидкого вилучення цієї статті, додайте {{Hangon}} поверх цього повідомлення та негайно обґрунтуйте на сторінці обговорення, чому, на Вашу думку, її потрібно залишити. Це приверне увагу адміністраторів і дасть Вам змогу оскаржити номінацію на швидке вилучення. Зауважте, що цю статтю може бути вилучено в будь-який момент за умови беззаперечної відповідності критеріям швидкого вилучення або якщо пояснення буде визнано недостатнім.
До уваги адміністраторів: прохання ретельно перевірити посилання на цю статтю, історію сторінки (останнє редагування), журнал та останні зміни КШВ перед тим, як вилучити або залишити цю статтю. Останнє редагування зроблено користувачкою CamomillE (внесок, журнали) 5 червня 2024 року о 12:59 UTC (861 хвилину тому). |
Фрумушика-Нова - центр центр етнографічного і зеленого туризму, який у 2006 році почали облаштовувати на території колишнього однойменного села в Тарутинському районі Одеської області.
Історія[ред. | ред. код]
Село Фрумушика-Нова було знищене радянською владою 1946 року у зв'язку з облаштуванням військового полігону. Колись на цій території жили молдавани, німці та люди інших національностей. Проте це і кілька сусідніх сіл зрівняли з землею, а людей виселили.
У 2006 році одесит Олександр Паларієв взяв в оренду частину території полігону і почав будувати тут етно-село. Він намагався зробити такі ж будинки, які знищили, а назвав поселення так само, як одне з тих, що були тут колись. Ніни у селі є будинки, які відтворюють побут і традиції болгар, молдаван, німців, гагаузів, євреїв та українців. Експонати для наповнення будинків — орнаменти, рушники, килими, доріжки та інше — люди звозили з усієї Бессарабії, щоб зберегти пам’ять своїх предків[1], а частину з них власники скуповували у населення.
Саме у Фрумушиці-Новій народився батько і дідусь Олександра. Спочатку там була тільки овеча ферма, яка нині налічує вже 8500 тварин. Вона є одним із найбільших в Європі вівчарських комплексів, де розводять овець каракульської породи.
Пізніше в етно-селищі зʼявилося ціле поселення з готелем, етнографічним музеєм просто неба, міні-зоопарком, виноробнею з погребом, лавандовими полями і пасікою.[2] Також там розташовані музей радянських пам'ятників та найбільший у світі пам'ятник чабану, що увійшов до книги рекордів Гіннеса. Його висота становить майже 17 метрів, вага — 1080 тонн. Уздовж доріжок комплексу влаштовано виставку давньої сільськогосподарської техніки[3]. Є тут і картинна галерея. Власники комплексу іноді запрошують сюди на пленери художників — і початківців, і відомих. На полотнах відображені співробітники комплексу, можна побачити місцеві пейзажі та сценки з життя виноробів та вівчарів.
Центр розташований посеред бессарабського степу, за 200 кілометрів від Одеси, 10 кілометрів від Молдови.
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ Суспільне (30 квітня 2023). Гігантський вівчар, бюсти Леніна та кладовище літаків: як живе село-музей просто неба на Одещині. Суспільне.
- ↑ Фрумушика-Нова: як організувати відпочинок посеред степу. О, Море.Сity (укр.). Процитовано 30 квітня 2024.
- ↑ Фрумушика-Нова: як на Одещині живе відроджене село. Zemliak (укр.). 26 вересня 2023. Процитовано 30 квітня 2024.