Центральноазійська південна пустеля
 Каракуми, краєвид у центрі екорегіону
| |
| Екозона | Палеарктика |
|---|---|
| Біом | Пустелі і склерофітні чагарники |
| Країни | Узбекистан, Казахстан, Туркменістан |
 Територія екорегіону (жовтий)
| |
Центральноазійська південна пустеля (ідентифікатор WWF: PA1312) — це посушливий, але екологічно активний екорегіон, розташований між східним узбережжям Каспійського моря та степами біля підніжжя гір Центральної Азії. Більша частина Туркменістану та східного Узбекистану розташована в цьому екорегіоні. Зими в ньому м'якші, ніж у холодній пустелі на півночі (екорегіон Північно-Центральноазійська пустеля), і велика кількість ендемічних видів пристосувалася до проживання в особливому кліматі та ґрунті регіону. Як і піщані пустелі в цілому, регіон вирізняється великою кількістю ендемічних видів рептилій і комах.[1][2]
Розташування та опис[ред. | ред. код]
Екорегіон охоплює посушливу територію від Каспійського моря на заході майже до Паміро-Алайських гір на сході. Цей регіон займає більшу частину Туркменістану та східну половину Узбекистану. охоплює прибережні рівнини Каспійського моря, плоскогір'я Красноводськ[ru] та Устюрт на північному заході Туркменістану, пустелю Каракуми («Чорний пісок») у центральному Туркменістані, пустелю Кизилкум («Червоний пісок») у східному Узбекистані та частину Південного Казахстану між річками Сирдар'я та Амудар'я. Екорегіон розділений навпіл тонким екорегіоном Центральноазійських прибережних рідколісь в долині річки Амудар'я.
Клімат[ред. | ред. код]
Клімат у навколишньому регіоні — клімат холодної пустелі (класифікація кліматів Кеппена (BWk)). Цей клімат характеризується спекотними пустельними умовами влітку, але прохолоднішими, ніж у кліматі спекотної пустелі. Зими холодні і сухі. Принаймні один місяць середнє значення температури нижче 0 °C (32 °F). Опадів 125—170 мм/рік, невеликі взимку і навесні.[1][3][4]
Флора і фауна[ред. | ред. код]
Тип і якість ґрунту є одними з головних факторів, що впливають на кількість видів рослин в екорегіоні. На піщаних ділянках зазвичай трапляються білий саксаул (Haloxylon persicum) і зайсанський саксаул (Haloxylon ammodendron), які є низькорослими витривалими деревами, стійкими до посухи та бідних ґрунтів. Вони мають розгалужену кореневу систему, щоб утримуватися в піску. На тонких піщаних і суглинистих ґрунтах зростає багато видів полинових і соленосних кураїв (Salsola). Солончакові ґрунти підтримують солестійкі сукулентні напівчагарники, такі як Halostachys, Halocnemum strobilaceum та Suaeda.[1]
Звичайні ссавці включають вухатого їжачка (Hemiechinus auritus), довгоголкового їжака (Paraechinus hypomelas) і зайця-толая (Lepus tolai). Також поширені піщанкові і десять видів тушканчиків.[1]
Захист[ред. | ред. код]
Значні природоохоронні території в екорегіоні включають:
- Капланкірський заповідник, на відрогах Капланеїру на плато Устюрт на північному заході екорегіону. (Площа: 2,822 км)
- Репетецький заповідник у східній частині пустелі Каракуми, створений для вивчення екологічного відновлення пустелі. Тут представлені пустельні варани (Desert monitor) і вразливий зобоподібний джейран (Gazella subgutturosa). (Площа: 346 км)
- Державний природний заповідник Бадхиз у південній частині пустелі Каракуми, відомий популяціями копитних тварин, у тому числі кулана (Equus hemionus), що перебуває під загрозою зникнення. (Площа: 877 км)
Список літератури[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Central Asia: Central Turkmenistan stretching into Uzbekistan and Kazakhstan (англ.). World Wildlife Federation (WWF). Процитовано 28 грудня 2019.
- ↑ Map of Ecoregions 2017 (англ.). Resolve, using WWF data. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ Kottek, M., J. Grieser, C. Beck, B. Rudolf, and F. Rubel, 2006. World Map of Koppen-Geiger Climate Classification Updated (PDF) (англ.). Gebrüder Borntraeger 2006. Процитовано 14 вересня 2019.
- ↑ Dataset - Koppen climate classifications (англ.). World Bank. Процитовано 14 вересня 2019.
| ||||||||||||||
