Матчі Групи 1 чемпіонату світу з футболу 1970 відбувалися з 31 травня по 11 червня 1970 року на стадіоні Ацтека в Мехіко. Учасниками змагання в групі були господарі турніру збірна Мексика та команди СРСР, Бельгії і Сальвадору. Переможцями групи стали радянські і мексиканські футболісти, які набрали однакову кількість очок.
Асболютний новачок фінальних частин чемпіонатів світу, збірна Сальвадору, посіла останнє місце, програвши усі три матчі і не забивши жодного гола при дев'яти пропущених.
- ↑ а б Збірні СРСР та Мексики набрали однакову кількість очок і мали однакову різницю забитих і пропущених голів, тому їх місця у підсумковій таблиці були визначені жеребкуванням.
Час матчів наведений за місцевим часом (UTC−6)
Перший матч турніру, якому передувала офіційна церомонія відкриття чемпіонату світу, не виправдав сподівань ані вболівальників збірної-господаря, що очікували на перемогу своєї команди, ані нейтральних вболівальників, яким не вдалося побачити бодай один забитий гол. Команди, що вважалися фаворитами групи, в очній зустрічі намагалися насамперед акуратно відіграти в захисті, тож до небезпечних моментів можна віднести лише декілька епізодів за участі лідера мексиканських атак Сальгадо, які забитими м'ячами утім не увінчалися.
Радянський футболіст Анатолій Пузач, що вийшов на поле поперерві, увійшов до історії чемпіонатів світу як перший гравець, що вийшов на заміну у грі цього турніру, адже на попередніх світових першостях можливості проведення замін не передбачалося[1].
Гра проходила за домінування європейської команди, яка могла забити значно більше, ніж три голи. Один лише Поль ван Гімст втратив декілька перспективних нагод для взяття воріт суперників. Натомість бомбардирські якості продемонстрував півзахисник бельгійців Вілфрід ван Мур, який на 12-ій хвилині забив ударом з 30-ти метрів, а на початку другого тайму вдало замкнув простріл від Земмелінга. За порушення правил на тому ж Земмелінгу на 76-ій хвилині було призначено пенальті, який реалізував Рауль Ламбер, встановивши остаточний рахунок зустрічі[1].
Перший небезпечний момент у грі створили бельгійці, коли Вілфрід ван Мур ударом головою не зумів переграти радянського голкіпера Кавазашвілі, а на добиванні влучив у поперечину. Згодом ініціативу перехопили радянські футболісти, які вийшли уперед вже на 14-ій хвилині завдяки дальньому удару від Анатолія Бишовця. На початку другого тайму Кахі Асатіані влучним ударом завершив сольний прохід, подвоївши перевагу збірної СРСР, а на 63-ій хвилині мети досяг ще один дальній удар від Бишовця. На 76-ій хвилині четвертий гол радянської збірної у падінні головою провів Віталій Хмельницький, остаточно перекресливши надії бельгійців на бодай нічию у цій грі. Останнім вдалося лише забити гол престижу, коли за чотири хвилини до завершення гри відзначився Рауль Ламбер[1].
У грі двох представників КОНКАКАФ сальвадорці утримували нульову нічию до останньої хвилини першого тайму, на якій неоднозначне рішення арбітра гри призвело до першого взяття їх воріт. Суддя зипунив гру, призначивши штрафний удар на користь збірної Мексики в ситуації, в якій сальвадорські гравці очікували призначення ауту або ж штрафного на свою користь і не зреагували на дії мексиканських гравців, що швидко розіграли стандартне положення і вибігли на їх ворота. Після навісу від Аарона Падільї Енріке Борха не зумів вразити порожні ворота, однак його підстрахував Хав'єр Вальдівія. Попри протести збірної Сальвадору щодо такого розіграшу, а також щодо очевидного положення поза грою, в якому перебували мексиканські футболісти у завершальній фазі атаки, арбітр м'яч зарахував.
На самому початку другої половини гри той же Вальдівія удруге вразив ворота деморалізованих суперників, а згодом голи від Фрагосо і Басагурена довели рахунок до розгромного[1].
Як і у своїх попередніх іграх Сальвадор побудував гру від оборони і вперше на турнірі відстояли перший тайм «на нуль». Однак вже у дебюті другої половини гри Анатолій Бишовець відгукнувся на розрізну передачу від Серебрянікова і відкрив рахунок матчу. А на 74-ій хвилині гри той же Бишовець став автором другого гола, реалізувавши передачу від ще одного свого партнера по київському «Динамо» Володимира Мунтяна, який перед тим обіграв трьох оборонців суперника. По ходу матчу відмінну нагоду забити перший гол Сальвадора в іграх фінальних частин чемпіонатів світу не реалізував Піпо Родрігес, і його команда завершила турнір з нулем забитих голів при дев'яти пропущених[1].
Перед своєю останньою грою групового етапу обидві команди зберігали шанси на вихід до стадії плей-оф, для чого бельгійцям необхідно було вигравати, а їх суперникам було достатньо і нічиєї. В результаті перемогу здобула команда-господар турніру, збірна Мексики, завдяки єдиному голу, забитому після чергового неоднозначного рішення на їх користь від арбітра. Цього разу вже на 14-ій хвилині матчу у ворота бельгійців було призначено пенальті після падіння у їх карному майданчику Хав'єра Вальдівії. Європейські футболісти протягом декількох хвилин намагалися довести аргентинському рефері, що їх захисник вибив м'яч з-під ніг мексиканця без порушення правил, проте безрезультатно. Врешті-решт результативний удар з 11 метрів у виконанні Густаво Пеньї відбувся на 16-ій хвилині, проте у протокол був занесений за часом фіксації порушення правил.
Після забитого м'яча мексиканська команда почала грати на втримання рахунку, а бельгійцям, кожне володіння м'ячем яких супроводжувалося свистом з трибун, комбінаційна гра не вдавалася. В результаті більше голів забито не було, і збірна Мексика, що була учасником шести з восьми попередніх чемпіонатів світу, уперше в історії оформила вихід до стадії плей-оф світової першості[1].
СРСР
Мексика
Бельгія
Сальвадор
