Шатський Микола Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шатський Микола Сергійович
Народився 16 (28) серпня 1895
Москва, Російська імперія[1]
Помер 1 серпня 1960(1960-08-01)[1] (64 роки)
Москва, СРСР[1]
Поховання Введенське кладовище
Країна  СРСР
Діяльність геолог, інженер, викладач університету
Alma mater МДУ
Московська гірнича академіяd
Галузь геологія[2], тектонічний процесd[2], Історична геологія[2], проспекція[2], стратиграфія[2], палеонтологія[2] і тектоніка
Заклад Геологічний інститут РАНd
Вчене звання академік АН СРСР[d]
Науковий керівник Архангельський Андрій Дмитрович
Членство Академія наук СРСР
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Сталінська премія 2 ступеня Ленінська премія

Микола Сергійович Шатський (16 (28) серпня 1895, Москва — 1 серпня 1960(1960-08-01), Москва) — радянський геолог — тектоніст. Академік АН СРСР (1953), лауреат Ленінської премії (1958), директор ГІН АН СРСР (із 1956).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 16 (28) серпня 1895 року в місті Москва у сім'ї бухгалтера Сергія Миколайовича Шатського та Антоніни Миколаївни (у дів. Слободська)[3].

У 1910 році закінчив 10-ту Московську гімназію.

У 1913—1918 і 1921—1922 — навчався на Природничому відділенні Фізико-математичного факультету Імператорського Московського університету, за планом занять геологія.

1919—1921 — служив у Червоній армії прапорщиком в артилерії. Військовий геолог військово-будівельної частини під час штабу Південного фронту. Командир мостового саперного взводу.

У 1929 закінчив екстерном геологорозвідувальний факультет Московської гірничої академії за спеціальністю «гірський інженер»[4].

Наукова робота[ред. | ред. код]

1918—1930 — асистент та викладач (із 1922 року) кафедри загальної геології геологорозвідувального факультету МДУ.

1922—1924 — геолог особливої Комісії з вивчення КМА при Президії ВРНГ.

1923—1936 — редактор журналу Бюлетень МТВП, відділ геологічний. З 1925 року — відповідальний редактор.

1924—1929 — зберігач Геологічного музею Московської гірничої академії (МГА).

1926—1960 — викладач (професор із 1930 р.), завідувач кафедри історичної геології МГА/МГРІ.

1934 року йому присуджено ступінь кандидата геолого-мінералогічних наук без захисту дисертації.

1934—1955 — старший науковий співробітник, із 1935 завідувач відділу тектоніки Інституту геологічних наук АН СРСР.

У 1943 році йому було надано звання член-кореспондент АН СРСР.

У 1956—1960 роках був директором Геологічного інституту АН СРСР (ГІН).

Займався вивченням історії геології, будовою земної кори, тектонікою стародавніх плит.

Став одним з основоположників методу тектонічного аналізу та вчення про геологічні формації.

Сформулював принцип успадкованості розвитку геологічних структур у часі, запровадив поняття рифейської групи у стратиграфії докембрія, термін «байкальська складчастість» тощо.

Вивчав геологію вугленосних та нафтоносних басейнів, фосфоритів, марганцевих руд тощо. Із 1930-х років вивчав геологію Криворізького залізорудного басейну. Почав складати монографію «Закономірності розміщення корисних копалин».

У 1953 році склав «Тектонічну карту CCCP та суміжних країн» у різних масштабах, які отримали широке визнання за кордоном. У тому ж році йому було надано звання Академік AН CРCP. У 1958 році на Брюссельській міжнародній виставці карти були відзначені Гран-прі та стали основою для складання «Міжнародної тектонічної карти Європи» (1964).

Родина[ред. | ред. код]

Дочка: Наталія. Сини: Сергій, Вадим (нар. 18 жовтня 1927, Москва) — геолог. У 1952 закінчив МГРІ, з 1962 в ГІН АН СРСР.

Внесок у науку[ред. | ред. код]

Основоположник геотектонічної школи ІГН АН СРСР. Установив загальні закономірності у будові платформ, розробив порівняльно-тектонічний метод їх аналізу та метод аналізу фацій та потужностей осадових утворень.

Виділив рифей і байкальську складчастість, Увів багато понять у геотектоніці, серед них: авлакоген, антекліза, плакосинкліналь, плакантикліналь.

Керував упорядкуванням геологічної карти Євразії (1954, 1956) та тектонічних карт СРСР (1952, 1956) та Європи (1962).[5]

Автор оригінальних теорій у геотектоніці:

  • Теорія насунутих покривів — пояснення структурних форм третинних відкладень Північного Кавказу (розкритикована в 1930-х роках).
  • Теорія тектонічних брекчій — для південно-східного занурення Кавказу.
  • Закон вписаних кутів на платформах — для Донецького басейну (1937).

Нагороди[ред. | ред. код]

Членство в організаціях[ред. | ред. код]

На знак визначних заслуг М. С. Шатський був обраний членом Лондонського, Угорського та Чехословацького Геологічних товариств.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Імена академіків на будівлі ГІН у Москві

Бібліографія[ред. | ред. код]

Автор понад 150 наукових праць[6], серед них:

  • Шатский Н. С. О геологических исследованиях в северо-западной части 58-го листа 10-вёрстной карты Европейской части СССР // Известия Геологического ком. 1920. Т. 39. № 2. С. 102—105; То же // Отчёт о состоянии и деятельности Геологического комитета в 1919 г. Петроград.: Геологический ком., 1923. С. 102—105.
  • Шатский Н. С. Балыклейский грабен и дизъюнктивные дислокации Южного Поволжья // Вестник Мос. горной академии. 1922. Т. 1. № 1. С. 13-43.
  • Шатский Н. С., Иванов А. Х., Синицын В. М. [Ред.] Геологическая карта Евразии. Масштаб 1:6 000 000. М.: ГУГК при СМ СССР, 1954. 6 л.
  • Шатский Н. С. [Ред.] Тектоническая карта СССР и сопредельных стран. Масштаб 1:5 000 000. М.: Госгеолиздат, 1956. 9 л.
  • Шатский Н. С. [Ред.] Закономерности размещения полезных ископаемых: В 5 т. М.: Изд-во АН СССР, 1958—1962: Т. 1. 1958. 532 с.; Т. 2. 1959. 504 с.; Т. 4. М.: Госгортехиздат, 1960. 254 с.; Т. 5. Изд-во АН СССР, 1962. 631 с.
  • Шатский Н. С. [Ред.] Тектоническая карта Арктики. Масштаб 1:10 000 000 / Сост. Ю. М. Пущаровский. М.: ГУГК, 1963. 1 л.
  • Богданов А. А., Муратов М. В. Шатский Н. С. [Ред.] Тектоника Европы: Объяснительная записка к Международной тектонической карте Европы масштаба 1:2 500 000. М.: Наука; Недра, 1964. 364 с.
  • Шатский Н. С. Избранные труды: В 4 т.: Т. 4. История и методология геологической науки. М.: Наука, 1965. 398 с.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Шатский Николай Сергеевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ а б в г д е Czech National Authority Database
  3. ↑ Шатский Н. С. Автобиография // Избранные труды. Т. 1. М.: Изд-во АН СССР, 1963. С. 5-12.
  4. ↑ Основные даты жизни и деятельности академика Н. С. Шатского // Николай Сергеевич Шатский. (1895—1960). М.: Наука, 1991. С. 3-5. (Материалы к биобиблиографии учёных СССР. Серия геол. наук; Вып. 41).
  5. ↑ Н. С. Шатский в БРЭ.
  6. ↑ Библиография Н. С. Шатского в Информационной системе «История геологии и горного дела» ГИН РАН.

Література[ред. | ред. код]

  • Полякова Н. Б. Микола Сергійович Шатський. (1895—1960). М.: Наука, 1991. 68 з. (Матеріали до біобібліографії вчених СРСР. Серія геол. наук; Вип. 41).
  • Яншин А. Л. Микола Сергійович Шатський. (1895—1960) // Портрети геологів. М: Наука, 1986. С. 7-44. (Науково-біографічна серія)
  • Яншин А. Л. До 100-річчя від дня народження Миколи Сергійовича Шатського // Стратиграфія. Геологічна кореляція 1995. Т. 3. № 6. С. 13-15.
  •  Шатський Миколай Сергійович // Енциклопедія Криворіжжя: [укр.]: у 2 т. / Скл. В. Ф. Бухтіяров. — Кривий Ріг: Явва, 2005. — Т. 2. Л—Я. — С. 736. — 816 с. — 2500 екз. — ISBN 966-96328-2-X (т. 2. Л—Я).

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шатський_Микола_Сергійович&oldid=39927711