Швеція: пекло та рай
Швеція: пекло та рай | |
|---|---|
| італ. Svezia, inferno e paradiso | |
 | |
| Жанр | документальний фільм[1] |
| Режисер | Luigi Scattini |
| Сценарист | Lucio Marcuzzo, Luigi Scattini |
| У головних ролях |
Едмунд Пурдом і Енріко Марія Салерно[2] |
| Оператор | Claudio Raccad |
| Композитор | Piero Umiliani |
| Дистриб'ютор | Embassy Picturesd |
| Тривалість | 87 хв. |
| Мова | італійська |
| Країна |
.svg){kind=small} Італія |
| IMDb | ID 0063660 |
«Швеція: пекло та рай», італ. Svezia inferno e paradiso — документальний фільм 1968 року в жанрі мондо, знятий Луїджі Скаттіні[3] за мотивами однойменної книги Енріко Альтавілли[4], що вийшла у видавництві Ріццолі в 1967 році.
Сюжет[ред. | ред. код]
Документальний фільм присвячений аспектам сексуальності тогочасного шведського суспільства, включаючи проблеми (брак сексуальної освіти, загрози та психологічні травми, яких зазнавали дівчата тощо)[5]. Фільм складається з 9 епізодів, у тому числі на такі теми, як лесбійські нічні клуби, порнографічні фільми, подружнє життя та розбіжності, а також сексуальна освіта підлітків. У фільмі також розповідається про наркоманію, алкоголізм і самогубства у Швеції[4].
Фільм створив режисер Луїджі Скаттіні, який раніше зняв фільм Sexy Magico, натхненний однойменною книгою письменника Енріко Альтавілла, журналіста Corriere della Sera[4].
Коментар до фільму італійською мовою читає Енріко Марія Салерно, а в англійській версії — Едмунд Пурдом.
Випуск[ред. | ред. код]
Фільм вийшов в Італії у 1968 році із забороною на показ неповнолітнім, віком до 18 років через зміст[4].
Реакція[ред. | ред. код]
Критика відгукнулася про фільм негативно, проте його з ентузіазмом зустріла аудиторія в Італії, що дозволило фільму зібрати рекордну для того часу суму: майже півтора мільярда лір. Це також сприяло справжньому туристичному буму у Швецію[4].
Інциденти[ред. | ред. код]
Головних героїв було знято з обіцянкою, що фільм ніколи не вийде у Швеції, проте фільм таки потрапив до країни, оскільки шведські журналісти виявили англійську версію фільму в посольстві Швеції у Франції[4] і фільм показала шведська телекомпанія SVT2 28 грудня 1971 р.
Реакція на фільм у Швеції була надзвичайно негативною (через порушення приватності учасників фільму), і спричинила дипломатичний скандал з офіційним протестом, через який режисер не міг потрапити до Швеції протягом кількох років[4].
Саундтрек[ред. | ред. код]
Саундтрек написав композитор П'єро Уміліані; він вийшов у вигляді альбому у США та Канаді. Він містить відому пісню «Мана-мана»[4], яку надалі багато разів виконували інші виконавці, зокрема, в одному зі скетчів «Маппет-шоу», а також в одному з перших номерів комік-трупи «Маски» (1984)[6].
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Roberto Chiti, Roberto Poppi та Mario Pecorari, Dizionario del cinema italiano. I film, vol. 3, 2007, p. 531.
- Darin, Piero Umiliani, in Gino Moliterno (a cura di), The A to Z of Italian Cinema, Lanham, Maryland, Rowman and Littlefield, 2008, pp. 319—320.