Японська пролетарська ліга кіно
Японська пролетарська ліга кіно, Союз японського пролетарського кіномистецтва (яп. 日本プロレタリア映画同盟, нихон пурорэтариа эйга до:мэй) — об'єднання кінематографістів Японії, відоме як Prokino, активно діяло наприкінці 1920-х — початку 1930-х років в Японії.
Історія[ред. | ред. код]
Японська пролетарська ліга кіно була заснована у 1929 році лівими кінокритиками Акірою Івасакі та Гендзю Саса[en][1]. На початку своєї діяльності Ліга організовувала зйомку 16-мм камерою травневих демонстрацій і страйків[2]. Активно займалася популяризацією пролетарського мистецтва в Японії, передусім випускаючи записи демонстрацій та фільми про життя працівників і демонструючи їх на заходах. Також випускала свої журнали.
Більшість фільмів були документальними кінохроніками, але також випускалися фантастичні фільми і мультфільми.
Першим фільмом ліги вважається хроніка Токійської першотравневій демонстрації 1927 року, знятий на малу 9,5-мм[en] плівку. Також відомі фільм про міський страйк залізничників та фільм про траурну процесію похоронів убитого лідера лівої робітничо-селянської партії[en] Сендзі Ямамото[ja][3].
Об'єднання «Прокіно» користувалося підтримкою прогресивної інтелігенції, студентів і кінематографістів.[2]. В період свого розквіту союз «Прокіно», бувши організацією з виробництва і демонстрації пролетарських фільмів, мав свої відділення в Токіо, Кіото, Осаці, Коті, Ямагаті і Канадзаві. Окрім того, у ряді міст були підготовчі комітети з організації відділень «Прокіно». Союз Прокіно, з центром у Токіо, об'єднував понад двохсот осіб та мав навіть свою лабораторію з проявлення та монтажу фільмів[3].
Діяльність ліги підтримували такі видатні діячі японського кінематографу як Дайсуке Іто, Кендзі Мідзогуте, Сігехару Накано[en], Томоєсі Мураяма[en], Кехіко Усіхара, Кого Нода[en], Такідзі Кобаясі, Соїті Оя[ja], Фуюхіко Кітагава[en], Токіхіко Окада, Мацуо Кісі[en], Кійосі Мікі, Деммей Судзукі[en], Теппей Катаока і Сігеєсі Судзукі[en].
Організація зрештою у 1934 році була розпущена поліцією у зв'язку з прийняттям Закону про збереження миру, багато колишніх членів стали видатними діячами японського кінематографу.
Після Другої світової війни була зроблена спроба викреслити «Прокіно» з історії документалістики, проте, в 1960-х роках вивчення ліги отримало новий імпульс, а Сінсаку Намікі (яп. 並木晋作, намікі сінсаку) написав книгу про історію організації «Історія ПРОКІНО» (яп. プロキノ全史, пурокіно дзенсі).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Кинословарь, т.2, 1970, с. 1033.
- ↑ а б Тадао Сато, 1988.
- ↑ а б Акіра Івасакі, 1966.
Література[ред. | ред. код]
- Сато Тадао. Кино Японии: Пер. с англ./ Послесл. И. Ю. Генс. — М. : Радуга, 1988. — 223 с. — 25000 прим. — ISBN 5–05–002303–3, 0-87011-507-3.(рос.)
- А. Ивасаки. История японского кино. — М. : Прогресс, 1966. — 321 с.(рос.)
- Prewar Proletarian Film Movements Collection, Центр вивчення Японії Мічиганського університету (англ.)
- Інтерв'ю [Архівовано 14 лютого 2017 у Wayback Machine.] учасників руху у рамках Yamagata International Documentary Film Festival[en], 8 вересня 1994 (англ.)
- И. Генс. Японская кинематография // Кинословарь. В 2 т / Гл. ред. С. Ю. Юткевич. — М. : «Советская энциклопедия», 1970. — Т. 2 : А—Л. — С. 1032—1040. — 3000 прим. (рос.)
|
