Textus Receptus
Textus Receptus (загальноприйнятий текст) — тип грецького тексту Нового Заповіту, представлений у друкованих виданнях XVI — XVII століття і заснований на пізніх рукописах візантійського типу тексту, з невеликими різночитаннями Кесарійського типу тексту, Вульгати та західного типу тексту. Він не є класичним візантійським текстом і часом помилково іменується «текстом більшості». На основі Textus Receptus були зроблені європейські переклади Нового Заповіту XVI–XIX ст.
Історія[ред. | ред. код]
Першою друкованою книгою була Вульгата, так звана Біблія Гутенберга (1452—1456).
Першим друкованим виданням грецького Нового Заповіту був V том «Комплютенської багатомовної Біблії» (Поліглотти), виданий 10 січня 1514 року, але випущений у продаж в 1522 році. Тому першим опублікованим грецьким Новим Заповітом виявилося видання, підготовлене Еразмом Роттердамським (1469—1536). Видання було закінчене 1 березня 1516 в Базелі. Більшу частину новозавітних текстів Еразм узяв з двох рукописів, знайдених ним у монастирській бібліотеці в Базелі: Євангелія — з однієї, Дії апостолів і Послання — з іншої, обидві рукописи датуються XII століттям. Еразм не мав повного тексту Об'явлення Івана Богослова: бракувало шести останніх віршів, крім того було декілька лакун всередині рукопису. Вірші, що були відсутні в грецьких рукописах, Еразм переклав з латинської Вульгати. При упорядкуванні цього видання було використано такі манускрипти (за нумерацією Грегора-Аланда): 1, 1rK, 2e, 2ap, 4ap, 7, 817.[1]; у другому виданні (1519) Еразм додатково використовував мінускул 3.
Відомий паризький видавець і друкар Робер Етьєн (фр. Robert Estienne, лат. Stephanus — Стефан, 1503—1559) випустив чотири видання Нового Заповіту (1546, 1549, 1550 та 1551). Етьєн використовував текст Еразма, порівнявши його з текстом, виданим в Алкала, і 15 рукописами. Теодор де Без (Theodore de Bese) (1519—1605), друг і послідовник Кальвіна, який жив в Женеві, використовував 3-тє видання Стефана.
У 1624 році брати Бонавентура і Авраам Ельзевіри, друкарі з Лейдена, випустили видання Нового Заповіту грецькою мовою, текст якого був запозичений з видання Бези 1565 року. В передмові до другого видання (1633) було сказано:
|
Таким чином, випадкова фраза, закріпила за Textus Receptus назву загальноприйнятого, стандартного тексту[2].
Примітки[ред. | ред. код]
Див. також[ред. | ред. код]
- Категорії рукописів Нового Заповіту
- Александрійський тип тексту
- Кесарійський тип тексту
- Західний тип тексту
- Візантійський тип тексту
Література[ред. | ред. код]
- T. Robertson, An Introduction to the Textual Criticism of the New Testament, Nashville: Broadman, 1925.
- K. Aland, B. Aland, Der Text des Neuen Testaments, Duetsche Bibelgesellschaft, Stuttgart 1989.
- Bruce M. Metzger, The Text of the New Testament: Its Transmission, Corruption, and Restoration, Oxford University Press, New York, Oxford 1980.
Посилання[ред. | ред. код]
- Encyclopedia of Textual Criticism [Архівовано 13 травня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)
- W.W. Combs, Erasmus and the textus receptus, DBSJ 1 (Spring 1996): 35-53. (англ.)
- M. Arhelger, Die Textgrundlage des Neues Testaments, 2006 [Архівовано 15 листопада 2011 у Wayback Machine.] (нім.)
- Различия между Textus Receptus и текстом большинства [Архівовано 6 травня 2020 у Wayback Machine.] Bible Research (англ.)
- «King James Only Movement» (англ.)
- Textus receptus and the KJV (англ.)
|