V838 Єдинорога
V838 Єдинорога (V838 Mon) — рідкісна змінна зоря в сузір'ї Єдинорога, що перебуває на відстані близько 20 000 світлових років (6 кпк) від Сонця. Зоря пережила серйозний спалах на початку 2002 року. Спочатку передбачалося, що це був спалах нової, але пізніше така гіпотеза була спростована. Причина спалаху досі незрозуміла, але було висунуто кілька гіпотез, наприклад, що вибух пов'язаний з процесами вмирання зірки та поглинання супутника або планет[1]. Температура поверхні V838 Єдинорога — 3270 кельвінів, радіус — 380 радіусів Сонця, світність — у 15 000 разів більша за світність Сонця. Оцінки маси коливаються від 5 до 10 мас Сонця[2].
Викид речовини[ред. | ред. код]
6 січня 2002 року в сузір'ї Єдинорога було помічено невідому зорю, яка збільшувала свою яскравість[3]. Початкова крива блиску нагадувала нову: спалах, що відбувається, коли на поверхні білого карлика накопичується достатньо газоподібного водню із зорі-супутника. Тому вона була позначена як «Nova Monocerotis 2002». Видима зоряна величина досягла максимуму (6,75) 6 лютого 2002 року, після чого, як і очікувалося, почала швидко тьмяніти. Однак на початку березня яскравість зорі знову збільшилася, особливо в інфрачервоному діапазоні. Ще одне збільшення яскравості в інфрачервоному діапазоні сталося на початку квітня. У 2003 році видима зоряна величина зменшилася до 15,6, і зоря тоді виглядала як червоний надгігант, а не блакитний гігант головної послідовності. Крива блиску, зумовлена викидом речовини, не була схожа на інші викиди[4]. У 2009 році зоря була приблизно в 15 000 разів яскравіше за Сонце[5], за відсутності міжзоряного поглинання, її видима зоряна величина могла б становити 8,5[6].
Збільшення яскравості викликано швидким розширенням зовнішніх шарів зорі. Спостереження за допомогою інструмента Паломарский интерферометр[en] показали, що радіус зорі на той момент становив 1570 ± 400 радіусів Сонця, підтверджуючи таким чином більш ранні обчислення[7]. До 2014 року радіус зменшився до 750 ± 200 сонячних (трохи менше радіуса Бетельгейзе)[8]. Однак поточні оцінки відстані й радіусу приблизно на 25 % нижчі, ніж передбачалося в цих роботах[яких?][9].
Світлова луна[ред. | ред. код]
Під час спалаху було зафіксовано світлову луну — внаслідок відбиття світла спалаху від хмар газу та пилу виникла ілюзія, що швидкість світла нібито перевищувала світлову. Так, за кілька місяців туманність збільшила свій видимий розмір із 4 до 7 світлових років[10]. Розширення цієї луни тривало до 2010 року[11].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Загрузить анимацию (713 Кб). Архів оригіналу за 7 березня 2007. Процитовано 7 січня 2009.
- ↑ Tylenda, R.; Soker, N.; Szczerba, R. On the progenitor of V838 Monocerotis // Astronomy and Astrophysics. — 2005. — Vol. 441, no. 3 (10). — P. 1099—1109. — arXiv:astro-ph/0412183. — Bibcode:. — DOI:. Процитовано 2006-08-10.
- ↑ Brown, N. J. IAU Circular No. 7785. — 2002. — Число 10. — 1. — Bibcode:.
- ↑ Bond, Howard E.; Henden, Arne; Levay, Zoltan G.; Panagia, Nino; Sparks, William B.; Starrfield, Sumner; Wagner, R. Mark; Corradi, R. L. M.; Munari, U. An energetic stellar outburst accompanied by circumstellar light echoes // Nature : journal. — 2003. — Vol. 422, no. 6930, (3). — P. 405—408. — arXiv:astro-ph/0303513. — Bibcode:. — DOI:. — PMID 12660776 .
- ↑ Tylenda, R.; Kamiński, T.; Schmidt, M.; Kurtev, R.; Tomov, T. High-resolution optical spectroscopy of V838 Monocerotis in 2009 // Astronomy and Astrophysics : journal. — 2011. — Vol. 532 (12 May). — P. A138. — arXiv:1103.1763. — Bibcode:. — DOI:.
- ↑ 4,83 − 2,5×log(15000) + 5×log(6500/10) ≈ 8,5
- ↑ Lane, B. F.; Retter, A.; Thompson, R. R.; Eisner, J. A. Interferometric Observations of V838 Monocerotis // The Astrophysical Journal. — The American Astronomical Society, 2005. — Vol. 622, no. 2 (4). — P. L137–L140. — arXiv:astro-ph/0502293. — Bibcode:. — DOI:.
- ↑ Chesneau, Olivier; Millour, Florentin; De Marco, Orsola; Bright, S. N.; Spang, Alain; Banerjee, D. P. K.; Ashok, N. M.; Kaminski, T.; Wisniewski, John P.; Meilland, Anthony; Lagadec, Eric. V838 Monocerotis: the central star and its environment a decade after outburst // Astronomy : journal. — 2014. — Vol. 569 (12 May). — P. L3. — arXiv:1407.5966. — Bibcode:. — DOI:.
- ↑ Sparks, W. B.; Bond, H. E.; Cracraft, M.; Levay, Z.; Crause, L. A.; Dopita, M. A.; Henden, A. A.; Munari, U.; Panagia, N.; Starrfield, S. G.; Sugerman, B. E.; Wagner, R. M.; l. White, R. V838 Monocerotis: A Geometric Distance from Hubble Space Telescope Polarimetric Imaging of Its Light Echo // The Astronomical Journal : journal. — IOP Publishing, 2008. — Vol. 135, no. 2 (12 May). — P. 605—617. — arXiv:0711.1495. — Bibcode:. — DOI:.
- ↑ Britt, Robert Roy; Bond, Howard (27 березня 2003). Hubble Chronicles Mysterious Ouburst with 'Eye-Popping' Pictures. Space.com. Архів оригіналу за 10 квітня 2003.(англ.)
- ↑ Hubble watches light echo from mysterious erupting star. European Space Agency. 26 березня 2007. Архів оригіналу за 6 травня 2012. Процитовано 11 серпня 2010.(англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
- «Коли таємне стає явним — феномен світлової луни» // Журнал Міранда, Астронет
- «Гамма-сплески допомагають вивчати нашу власну Галактику (слідами GRB 031203)» // Журнал Міранда, Астронет
- Злиття двох зірок прийняли за спалах надновий SN 2009ip // Щоправда. Ру