Інститут астрономії імені Макса Планка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інститут астрономії
імені Макса Планка
нім. Max-Planck-Institut für Astronomie
Основні дані
Засновано 1967
Абревіатура MPIA
Приналежність Товариство імені Макса Планка
Сфера астрономія
Розташування Гайдельберг, Німеччина
Країна  Німеччина
Штаб-квартира Гайдельберг
Тип Інститут Макса Планкаd
Материнська
організація		 Товариство імені Макса Планка
Членство Informationsdienst Wissenschaftd[1]
Вебсторінка mpia.de/en
Мапа
Мапа
CMNS: Інститут астрономії імені Макса Планка у Вікісховищі

Інститут астрономії імені Макса Планка (нім. Max-Planck-Institut für Astronomie, MPIA) — науково-дослідний інститут у Німеччині у складі товариства Макса Планка. Розташований у Гайдельберзі на горі Кенігштуль, поруч з Обсерваторія Гайдельберг-Кенігштуль і Будинком Астрономії. Інститут проводить фундаментальні дослідження з астрономії, астрономічні спостереження, а також розробку та виготовлення спостережних приладів у власних майстернях. Теми наукових досліджень охоплюють галактики, екзопланети, зореутворення, космологію, міжзоряне середовище. В інституті працює близько 400 співробітників, з них близько 200 науковців. Близько 50 аспірантів навчаються в спільній з Гайдельберзьким університетом аспірантурі.

Історія[ред. | ред. код]

Обсерваторія Гайдельберг-Кенігштуль (ліворуч вгорі), Будинок астрономії (праворуч вгорі, у формі спіральної галактики) та Інститут астрономії імені Макса Планка (багатоповерховий будинок в центрі і будинок з куполами праворуч)

Інститут був заснований 1967 року. Директором-засновником інституту 1968 року став Ганс Ельзессер. У лютому 1969 року перша група з 5 співробітників почала працювати в будівлях сусідньої державної обсерваторії Кенігштуль[2]. Інститут, завершений у 1975 році, спочатку займався підготовкою та оцінкою астрономічних спостережень і розробкою нових методів вимірювання[3].

Між 1973 і 1984 роками спільно з іспанською владою інститут керував будівництвом обсерваторії Калар-Альто[en] в Іспанії. Ця найбільша обсерваторія на європейському континенті рівноправно використовувалася астрономами Німеччини й Іспанії до 2019 року. 23 травня 2019 року регіональний уряд Андалусії та MPG підписали угоду про передачу 50% акцій обсерваторії. Відтоді він перебуває у власності Іспанії[4].

З 2005 року MPIA експлуатує Великий бінокулярний телескоп разом з партнерами з Німеччини, Італії та США[3][5]. LBT стоїть на горі Грем висотою 3190 м поблизу Тусона, штат Арізона. Він має два основних дзеркала на кріпленні, кожне з діаметром 8,4 метра, що робить його найбільшим єдиним оптичним телескопом у світі, який складається з окремих головних дзеркал.

Директори[ред. | ред. код]

Дослідження[ред. | ред. код]

Основні теми наукових досліджень інституту:

Міжнародна дослідницька школа Макса Планка[ред. | ред. код]

MPIA бере участь у Міжнародній дослідницькій школі Макса Планка[en] з астрономії та космічної фізики (International Max Planck Research School for Astronomy and Cosmic Physics, IMPRS), яка працює з 2005 року. Партнерами інституту за IMPRS є Інститут ядерної фізики Макса Планка, Центр астрономії Гайдельберзького університету та Гейдельберзький інститут теоретичних досліджень. З 2007 року IMPRS є частиною Гейдельберзької аспірантури з фундаментальної фізики (Heidelberg Graduate School of Fundamental Physics, HGSFP)[10].

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ https://idw-online.de/de/institution1413
  2. ↑ Lemke, Dietrich. (2011). Im Himmel über Heidelberg : 40 Jahre Max-Planck-Institut für Astronomie in Heidelberg (1969-2009). Berlin: Archiv der Max-Planck-Gesellschaft. ISBN 9783927579255. OCLC 795320685.
  3. ↑ а б History of the Institute. www.mpia.de (англ.). Процитовано 26 липня 2022.
  4. ↑ Junta de Andalucía and the Max-Planck Institute make official the transfer of 50% of the Calar Alto Observatory. www.caha.es. Архів оригіналу за 17 липня 2019. Процитовано 8 серпня 2019.
  5. ↑ Ligori, Sebastiano; Lenzen, Rainer; Mandel, Holger; Grimm, Bernhard; Mall, Ulrich (29 вересня 2004). Garnett, James D.; Beletic, James W. (ред.). The MPIA detector system for the LBT instruments LUCIFER and LINC-NIRVANA. USA. с. 108. doi:10.1117/12.549571.
  6. ↑ а б в г д Eckart Henning, Marion Kazemi: Handbuch zur Institutsgeschichte der Kaiser-Wilhelm- /Max-Planck-Gesellschaft zur Förderung der Wissenschaften, 1911–2011. Daten und Quellen. In: 100 Jahre Kaiser-Wilhelm-/Max-Planck-Gesellschaft zur Förderung der Wissenschaften. Teil II/1. 1, Duncker & Humblot, Berlin, ISBN 978-3-428-13623-0, S. 109 ff. (Online).
  7. ↑ Dietrich Lemke: Im Himmel über Heidelberg. 40 Jahre Max-Planck-Institut für Astronomie in Heidelberg (1969–2009). In: Veröffentlichungen aus dem Archiv der Max-Planck-Gesellschaft. 21, Archiv der Max-Planck-Gesellschaft, Berlin, ISBN 978-3-927579-25-5.
  8. ↑ а б Klaus Jäger (15 травня 2024). Myriam Benisty neue Direktorin am MPIA. Max-Planck-Institut für Astronomie (нім.). Процитовано 15 травня 2024.
  9. ↑ Markus Nielbock, Klaus Jäger (5. Mai 2020). Laura Kreidberg neue dritte Direktorin am MPIA. Max-Planck-Institut für Astronomie. Процитовано 8. Mai 2020.
  10. ↑ Topcial Graduate Schools. HGSFP – Heidelberg Graduate School for Physics (англ.). Процитовано 16 серпня 2019.

Література[ред. | ред. код]

  • Dietrich Lemke: Im Himmel über Heidelberg. 40 Jahre Max-Planck-Institut für Astronomie in Heidelberg (1969–2009). Archiv der Max-Planck-Gesellschaft, Berlin 2011, ISBN 978-3-927579-25-5.
  • Max-Planck-Institut für Astronomie. In: Eckart Henning, Marion Kazemi: Handbuch zur Institutsgeschichte der Kaiser-Wilhelm- /Max-Planck-Gesellschaft zur Förderung der Wissenschaften, 1911–2011. Daten und Quellen. Berlin 2016, 2 Teilbände, Teilband 1: Institute und Forschungsstellen A–L. (PDF; 75 MB), Seite 109–126 (Chronologie des Instituts).

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Інститут_астрономії_імені_Макса_Планка&oldid=42712682