Антоній Мінькевич
| Антоній Мінькевич | |
|---|---|
| Antoni Mińkiewicz | |
 | |
| Міністр продовольства | |
| 23 жовтня 1918 — 30 вересня 1919 (з перервою) | |
| Попередник | посаду запроваджено |
| Наступник | Теодор Собанський (в. о.) |
| Головний комісар Цивільного управління земель Волині та Подільського фронту | |
| Попередник | посаду запроваджено |
| Наступник | посаду скасовано |
|
| |
| Народився |
16 вересня 1881 Личівка, Волинська губернія, Російська імперія |
| Помер |
після 12.07.1920 |
| Відомий як | політик, інженер |
| Країна | Республіка Польща |
| Нагороди |
 |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Антоній Мінькевич, іноді Мінкевич (пол. Antoni Mińkiewicz, іноді Minkiewicz; 16 вересня 1881, Личівка — після 12 липня 1920) — польський гірничий інженер, громадський діяч, міністр.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився у зем'янській родині. Випускник 1-ї житомирської гімназії. Вступив у Київський університет святого Володимира, з якого був виключений за участь у польських молодіжних організаціях та участь у патріотичній маніфестації. Потім навчався в Гірничій академії в Леобені.
Працював гірничим інженером на шахті «Юзеф» у Старому Олькуші. Бувши головою рятувального комітету в Олькуші, доклав зусиль, зокрема, до створення 1916 року польської гімназії імені короля Казимира Великого, відділення Польського туристичного товариства та двотижневика «Літопис Олькуського повіту».
У проміжку з 23 жовтня 1918 по 4 листопада 1918 року і від 17 листопада 1918 по 30 вересня 1919 року був міністром продовольства в урядах Юзефа Свежинського, Єнджея Морачевського та Ігнація Яна Падеревського.
Із січня 1920 року був головним комісаром Цивільного управління земель Волині і Подільського фронту. 12 липня 1920 року повертався поїздом із Проскурова у Кременець після перемовин про можливість утворення польсько-української федерації. Потяг атакували червоноармійці, після чого Мінькевич пропав безвісти[1], ймовірно, потрапивши у полон або загинувши[2]
29 грудня 1921 року нагороджений Командорським хрестом ордена Відродження Польщі.[3]
Із 1989 року обраний покровителем Олькуського краєзнавчого музею Польського туристично-краєзнавчого товариства.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Landau L. Internetowy Polski Słownik Biograficzny: Antoni Mińkiewicz (Minkiewicz) [Архівовано 27 липня 2018 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Zasłużeni na 100-lecie. Antoni Minkiewicz — człowiek czynu [Архівовано 27 липня 2018 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Order Odrodzenia Polski. Trzechlecie pierwszej kapituły 1921–1924 [Архівовано 31 жовтня 2021 у Wayback Machine.]. — miejsce = Warszawa: Prezydium Rady Ministrów, 1926. — s. 19.(пол.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Kto był kim w II Rzeczypospolitej / pod red. prof. Jacka. M. Majchrowskiego. — Warszawa 1994. — wyd. I. — s. 56. (пол.)