Бен Ференц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бен Ференц
англ. Benjamin Berell Ferencz
Ім'я при народженні нім. Benjamin Berell Ferencz
Народився 11 березня 1920(1920-03-11)[2][3]
Чолт, Сатмар, Угорське королівство[4]
Помер 7 квітня 2023(2023-04-07)[1] (103 роки)
Бойнтон-Біч, Палм-Біч, Флорида, США
Країна  США
 Угорське королівство
Діяльність правник, адвокат, викладач університету
Галузь право[5], воєнний злочин[5], lectorshipd[5] і міжнародне кримінальне право[5]
Alma mater Сіті Коледж (1940)[6] і Гарвардська школа права (1943)[6]
Знання мов англійська[7][5]
Заклад Університет Пейсd[6]
Учасник Друга світова війна
Військове звання сержант
Нагороди
IMDb ID 2290541
Сайт benferencz.org
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ференц.

Бенджамін Берелл Ференц (11 березня 1920(1920-03-11), Чолт, Сатмар, Угорське королівство — 7 квітня 2023(2023-04-07), Бойнтон-Біч, Флорида) — американський юрист, слідчий нацистських воєнних злочинів після Другої світової війни та головний обвинувач[8] армії Сполучених Штатів Америки на процесі у справі про айнзацгрупи, одному з 12 наступних Нюрнберзьких процесів, які влада США проводила в Нюрнберзі, Німеччина. Пізніше він став прихильником міжнародного верховенства права та заснування Міжнародного кримінального суду. З 1985 по 1996 рік він був ад'юнкт-професором міжнародного права в Університеті Пейс.

Вважав, що московський диктатор Путін через російське вторгнення в Україну має бути «за ґратами» за свої військові злочини.[9]

Біографія[ред. | ред. код]

Молодість та навчання[ред. | ред. код]

Ференц народився 11 березня 1920 року[10][11][12] в Чолті, повіт Сатмар, Угорське королівство, розташованому поблизу історичного регіону Трансильванія (сьогодні частина Шомкута-Маре, Румунія). Через кілька місяців Трансильванія була передана Румунії згідно з Тріанонським договором (1920), у результаті Першої світової війни. Коли Ференчу було десять місяців, його родина емігрувала до США, що, за його власними словами, уникнути переслідувань угорських євреїв з боку Румунії після того, як Румунія отримала офіційний контроль над Трансильванією та Східною Угорщиною.[13]

Сім'я оселилася в Нью-Йорку, де вони жили в Нижньому Іст-Сайді на Мангеттені.[14]

Ференц вивчав питання запобігання злочинності в Сіт-коледжі Нью-Йорка, і його результат іспиту з кримінального права приніс йому стипендію в Гарвардській школі права. У Гарварді він навчався у Роско Паунда[15], а також проводив дослідження для Шелдона Глюка, який у той час писав книгу про військові злочини. Ференц закінчив Гарвардську школу права 1943 року[16]. Після навчання приєднався до армії США. Будучи солдатом в армії він виконував обов'язки друкарки в Кемп-Девісі в Північній Кароліні. На той час він не вмів користуватися друкарською машинкою і не вмів стріляти зі зброї. Його службові обов'язки також полягали в прибиранні туалетів, миття каструль і підлоги. У 1944 році Бен Ференц служив у 115-му артилерійському зенітно-ракетному батальйоні ПВО.[14]

У 1945 році його перевели до штабу Третьої армії генерала Джорджа Паттона, де він був призначений до команди, якій було доручено створити відділ воєнних злочинів і збирати докази таких злочинів. У цій ролі його відправили до концентраційних таборів, звільнених армією США.[14]

Прокурор Нюрнберзького процесу[ред. | ред. код]

Бенджамін Ференц, 27 років

На Різдво 1945 року[15] Ференца з честю звільненили з армії в званні сержанта. Він повернувся до Нью-Йорка, але лише через кілька тижнів був найнятий для участі обвинувачем (і тепер отримав звання полковника як частину своєї згоди на від'їзд) у подальшому Нюрнберзькому процесі в юридичній групі Телфорда Тейлора. Тейлор призначив його головним прокурором у справі айнзацгрупи — першій справі Ференца.[14] Усі 22 чоловіки, що перебували під судом, були засуджені; 13 з них були засуджені до смертної кари, чотири з них були приведені у виконання. Крім Східної Німеччини, це були останні страти, здійснені на території Німеччини та у федеративній республіці.

У 2005 році в інтерв'ю для The Washington Post він розповів про деякі свої дії під час перебування в Німеччині, показавши, наскільки різними були військові правові норми того часу:

Той, хто не був там, ніколи не міг зрозуміти, наскільки нереальною була ситуація... Одного разу я бачив, як ДП [переміщені особи] побили есесівця, а потім прив’язали його до сталевої каталки крематорію. Вони засунули його в піч, увімкнули жар і винесли назад. Побили його ще раз і засунули його в піч, поки він не згорів живцем. Я нічого не зробив, щоб це зупинити. Припускаю, що я міг помахати зброєю або вистрілити в повітря, але я не був схильний це робити. Це робить мене співучасником убивства?[17]

Знаєте, як я отримав свідчення свідків? Я пішов у село, де, скажімо, американський пілот стрибнув з парашутом і був забитий до смерті, і поставив би всіх до стіни. Тоді я б сказав: «Хто бреше, буде розстріляний на місці». Мені ніколи не спало на думку, що показання, отримані під тиском, будуть недійсними [17]

Ференц залишився в Німеччині після Нюрнберзького процесу разом зі своєю дружиною Гертрудою[14], з якою він одружився в Нью-Йорку[18] 31 березня 1946 року[11]. Разом з Куртом Меєм та іншими він брав участь у створенні програм репарації та реабілітації жертв переслідувань з боку нацистів, а також брав участь у переговорах, які привели до підписання Угоди про репарації між Ізраїлем та Західною Німеччиною 10 вересня 1952 року[19] і першого німецького закону про реституцію 1953 р.[14] У 1956 році сім'я — на той час у них було четверо дітей — повернулася до США, де Ференц почав приватну юридичну практику[18] як партнер Телфорда Тейлора.[20] Юридично супроводжуючи позови єврейських примусових робітників проти концерну «Флік» (предмет судового процесу у справі Flick), Ференц помітив «цікавий феномен історії та психології, що дуже часто злочинець починає бачити себе жертвою».[21]

Роль у формуванні Міжнародного кримінального суду[ред. | ред. код]

Переживання після Другої світової війни справили на Ференца вирішальне враження.[18] Через 13 років під впливом подій війни у В'єтнамі Ференц залишив приватну юридичну практику і відтепер працював над формуванням Міжнародного кримінального суду, який мав би служити найвищою світовою інстанцією з питань злочинів проти людства та влєнниих злочинів.[18]

Він також видав кілька книг на цю тему. Уже у своїй першій книзі, опублікованій у 1975 році, під назвою «Визначення міжнародної агресії — пошук миру у всьому світі» він виступав за створення такого міжнародного суду.[16] З 1985 по 1996 рік Ференц також працював ад'юнкт-професором міжнародного права в Університеті Пейс у Вайт-Плейнс, Нью-Йорк.

Міжнародний кримінальний суд був створений 1 липня 2002 року, коли набув чинності Римський статут Міжнародного кримінального суду. За адміністрації Джорджа Буша США підписали договір, але не ратифікували. Адміністрація Джорджа Буша уклала велику кількість двосторонніх угод з іншими державами, які виключали б громадян США від притягнення до МКС.[22][13]

Ференц неодноразово виступав проти цієї процедури та пропонував США без застережень приєднатися до МКС, оскільки це була давно встановлена норма права, згідно з якою «закон має однаково застосовуватися до всіх», також у міжнародному контексті.[18] У цьому ключі він запропонував в інтерв'ю, даному 25 серпня 2006 року, що слід судити не тільки Саддама Хусейна, а й Джорджа Буша-молодшого, тому що війну в Іраку США розпочали без дозволу Ради Безпеки ООН.[18] Він також запропонував судити Буша в Міжнародному кримінальному суді за «269 звинувачень у військових злочинах», пов'язаних з війною в Іраку.[23]

У 2013 році Ференц знову заявив, що «використання збройної сили для досягнення політичної мети має бути засуджено як міжнародний і національний злочин».[24]

У 2018 році Ференц написав у передмові до книги про майбутнє міжнародного правосуддя, що «розв'язування війни саме по собі є найвищим міжнародним злочином проти людства і його слід стримувати універсальним покаранням, де б і коли б не було затримано злочинців».[25]

Пізніші роки[ред. | ред. код]

У 2009 році Ференц був нагороджений премією Еразма разом з Антоніо Кассезе; нагорода присуджується окремими особам або установам, які зробили помітний внесок у європейську культуру, суспільство чи соціальну науку.

3 травня 2011 року, через два дні після повідомлення про смерть Осами бен Ладена, The New York Times опублікувала лист Ференца, який стверджував, що «незаконна та необґрунтована страта — навіть підозрюваних у масових вбивствах — підриває демократію». Також того року він виступив із заключним словом на судовому процесі над Томасом Лубангою Дійло в Уганді.[26]

16 березня 2012 року в іншому листі до редактора The New York Times Ференц назвав вирок Міжнародним кримінальним судом Томасу Лубангу «віхою в еволюції міжнародного кримінального права».[27]

У квітні 2017 року муніципалітет Гааги оголосив про присвоєння пішохідній доріжці біля Палацу миру імені Бенджаміна Ференца («Шлях Бенджаміна Ференца»), назвавши його «одним із діячів міжнародного правосуддя». Заступник мера міста Саскія Бруїнс (міжнародні справи) поїхала до Вашингтона, щоб символічно вручити Ференцу дорожній знак.[28]

У 2018 році був знятий документальний фільм про його життя Ференца «Переслідування зла» режисера Баррі Авріка, який був доступний на Netflix.[29] Того ж року Ференц дав інтерв'ю для документального фільму Майкла Мура 2018 року «Фаренгейт 11/9».[30]

20 червня 2019 року художник і скульптор Яаков Геллер вшанував Ференца — подарувавши йому бюст, який він створив, на згадку про його надзвичайне життя, присвячене запобіганню геноциду.[31]

16 січня 2020 року газета The New York Times надрукувала лист Ференца, в якому засуджувалося вбивство іранського генерала Касема Сулеймані, ім'я якого в листі не було названо, як «аморальна дія [і] явне порушення національного та міжнародного права».[32] Через два місяці він став столітнім.[33] Через шість місяців, 7 вересня, відбулася світова прем'єра документального фільму «Дві голови краще, ніж одна: виготовлення погруддя Бена Ференца»[34] з Ференцем і скульптором Яковом Геллером у головних ролях, знятий Еріком Клайн Продакшнз і режисером — Еріком Клайном.[35]

22 червня 2021 року Бен Ференц став першим лауреатом премії миру імені Паля[36] в Ліхтенштейні.[37]

У березні 2022 року під час одинадцятої надзвичайної спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН прозвучав аудіозапис Бена Ференца, а пізніше він дав інтерв'ю The World Tonight на BBC Radio 4 про російське вторгнення в Україну[38]. Він також зазначив, що Володимир Путін має бути «за ґратами» за свої воєнні злочини.[9][39] і пожалівся, що у нього «розбите серце» через звірства в Україні[40].

7 квітня 2022 року губернатор Флориди Рон Де-Сантіс нагородив Ференца Губернаторською медаллю Свободи[41] на церемонії, що відбулася у Флоридському Атлантичному університеті.[42][43].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Ференц одружився зі своєю дівчиною-підлітком Гертрудою Фрід[14] у Нью-Йорку[18] у 1946 році[11]. Вони прожили в шлюбі понад 70 років, «без сварок»[44] до її смерті в 2019 році[45]. У них було четверо дітей.[46]

Він останній із живих прокурорів, які брали участь у Нюрнберзькому процесі.[47]

Вибрана бібліографія[ред. | ред. код]

  • Ferencz, B.: «The 'Immoral' Killing of the Iranian General», New York Times Letter to Editor, January 16, 2020.
  • Ferencz, B.: «Kriegsverbrechen, Restitution, Prävention. [Архівовано 6 березня 2022 у Wayback Machine.] Aus dem Vorlass von Benjamin B. Ferencz [Архівовано 6 березня 2022 у Wayback Machine.]», ed. by Constantin Goschler, Marcus Böick, Julia Reus, Göttingen 2019 (collection of documents, open access).
  • Ferencz, B.: Mémoires de Ben, procureur à Nuremberg et avocat de la paix mondiale, (an autobiography), Michalon, Paris, 2012.
  • Ferencz, B.: New Legal Foundations for Global Survival: Security Through the Security Council, Oceana 1994; ISBN 0-379-21207-2.
  • Ferencz, B.: Keyes, K. Jr.: Planethood: The Key to Your Future, Vision Books 1988. Reprint 1991; ISBN 0-915972-21-2.
  • Ferencz, B.: A Common Sense Guide to World Peace, Oceana 1985.
  • Ferencz, B.: Enforcing International Law: A Way to World Peace, Oceana 1983.
  • Ferencz, B.: Less Than Slaves: Jewish Forced Labor and the Quest for Compensation, Harvard 1979. Reprint 2002, Indiana University Press & USHMM; ISBN 0-253-21530-7.
  • Ferencz, B.: An International Criminal Court: A Step Toward World Peace, Oceana 1980. ISBN 0-379-20389-8.
  • Ferencz, B.: Defining International Aggression: The Search for World Peace, Oceana 1975. ISBN 0-379-00271-X.

Лекції[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

  • Військові злочини, скоєні Сполученими Штатами
  • Міжнародний кримінальний суд і вторгнення в Ірак у 2003 році
  • Оглядова конференція Статуту Міжнародного кримінального суду
  • США та Міжнародний кримінальний суд
  • Список мирних активістів

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Benjamin B. Ferencz, Last Surviving Nuremberg Prosecuter, Dies at 103
  2. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  3. ↑ SNAC — 2010.
  4. ↑ https://www.deutsche-biographie.de/gnd11646545X.html
  5. ↑ а б в г д Czech National Authority Database
  6. ↑ а б в The New York Times / J. Kahn — Manhattan, NYC: New York Times Company, A. G. Sulzberger, 1851. — ISSN 0362-4331; 1553-8095; 1542-667X
  7. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. ↑ Jazz Tangcay (22 січня 2020). 'Prosecuting Evil' Director Barry Avrich on the Race to Complete Nuremburg Trial Doc. Variety. Архів оригіналу за 3 грудня 2019. Процитовано 2 грудня 2019.
  9. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 6 березня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  10. ↑ Gale Reference Team: Biography — Ferencz, Benjamin B(erell) (1920-):, Thomson Gale, April 6, 2006.
  11. ↑ а б в Logli, Ch.:Benjamin Ferencz. Архів оригіналу за 13 січня 2006. Процитовано 12 грудня 2006., Nuclear Age Peace Foundation, 1999? URL last accessed 2006-12-12.
  12. ↑ Ferencz, B.: Photos [Архівовано 6 квітня 2017 у Wayback Machine.]. One of the captions reads «On March 11, 2003, his 83rd birthday, …» URL last accessed 2006-12-13.
  13. ↑ а б Benjamin B. Ferencz, A Prosecutor's Personal Account: From Nuremberg to Rome, September 23, 1998. Архів оригіналу за 2 лютого 2007. Процитовано 13 грудня 2006.
  14. ↑ а б в г д е ж USHMM: «Chief prosecutor Benjamin Ferencz presents his case at the Einsatzgruppen Trial» [Архівовано 6 березня 2022 у Wayback Machine.], encyclopedia.ushmm.org; accessed November 23, 2021.
  15. ↑ а б The Legal History Project: Interview with Benjamin Ferencz [Архівовано 12 лютого 2021 у Wayback Machine.], May 2006. URL last accessed 2006-12-12.
  16. ↑ а б Ferencz, B.: (Auto-)Biography [Шаблон:Webarchive:помилка: Перевірте аргументи |url= value. Порожньо.]. URL last accessed 2006-12-12.
  17. ↑ а б Matthew Brzezinski, Giving Hitler Hell Washington Post Sunday, July 24, 2005; Page W08
  18. ↑ а б в г д е ж Harvard Law School: Benjamin Ferencz [Шаблон:Webarchive:помилка: Перевірте аргументи |url= value. Порожньо.] : Speaker's biography from the Pursuing Human Dignity: The Legacies of Nuremberg for International Law, Human Rights & Education [Шаблон:Webarchive:помилка: Перевірте аргументи |url= value. Порожньо.] conference, November 2005. URL last accessed 2006-12-12.
  19. ↑ USHMM: Chancellor Konrad Adenauer signs the reparations agreement between the Federal Republic of Germany and Israel [Шаблон:Webarchive:помилка: Перевірте аргументи |url= value. Порожньо.], USHMM photograph #11019. URL last accessed 2006-12-13.
  20. ↑ Ferencz, B.: Telford Taylor: Pioneer of International Criminal Law [Шаблон:Webarchive:помилка: Перевірте аргументи |url= value. Порожньо.], Columbia Journal of Transnational Law 37(3), pp. 661 – 664; 1999. URL last accessed 2006-12-13.
  21. ↑ Priemel, Kim C. (2012). Tales of Totalitarianism. Conflicting Narratives in the Industrialist Cases at Nuremberg. У Priemel, Kim C.; Stiller, Alexa (ред.). Reassessing the Nuremberg Military Tribunals: Transitional Justice, Trial Narratives, and Historiography (англ.). Berghahn Books. с. 161—193. ISBN 978-0-85745-532-1.
  22. ↑ Coalition for the International Criminal Court: 2006. Status of US Bilateral Immunity Acts. 2006. URL last accessed 2006-12-12.
  23. ↑ Haas, Michael (2008). George W. Bush, War Criminal?: The Bush Administration's Liability for 269 War Crimes. Greenwood Publishing Group. ISBN 978-0-313-36499-0.
  24. ↑ Benjamin Ferencz. Quellen zur Geschichte der Menschenrechte. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 21 грудня 2016.
  25. ↑ Albert, Jean (2018). L'avenir de la justice pénale internationale. Bruylant. с. 398. ISBN 9782802753452.
  26. ↑ «The improbable story of the man who won history's ‘biggest murder trial’ at Nuremberg» [Архівовано 3 травня 2022 у Wayback Machine.]. The Washington Post, By Karen Heller August 31, 2016.
  27. ↑ Letter to NY Times re: Crimes Against Humanity [Архівовано 20 липня 2018 у Wayback Machine.] 2012-03-16
  28. ↑ Haag, Den. Peace Palace path named for Nazi war crimes prosecutor. www.denhaag.nl. Архів оригіналу за 27 квітня 2017. Процитовано 26 квітня 2017.
  29. ↑ Kenigsberg, Ben (21 лютого 2019). 'Prosecuting Evil' Review: At 98, His Passion for Justice Hasn't Dimmed. The New York Times. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 6 березня 2022.
  30. ↑ Review: In 'Fahrenheit 11/9', Michael Moore asks the heartland to deliver us from Trump. Americamagazine.org. 25 вересня 2018. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 6 березня 2022.
  31. ↑ Pamela, Weinroth (24 червня 2019). South Palm Beach County Social Scene. Boca Raton Tribune. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 6 березня 2022.
  32. ↑ Ferencz, Benjamin (16 січня 2020). 'Immoral' Killing of Iranian. The New York Times. Архів оригіналу за 17 січня 2020. Процитовано 17 січня 2020.
  33. ↑ Benjamin Ferencz: The last surviving Nuremberg prosecutor [Архівовано 24 травня 2020 у Wayback Machine.], aljazeera.com; accessed November 23, 2021.
  34. ↑ Two Heads Are Better Than One: Making of the Ben Ferencz Bust. IMDB. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 6 березня 2022.
  35. ↑ Two Heads Are Better Than One World Premiere. YiddushFest.org. 7 вересня 2020. Архів оригіналу за 30 вересня 2020. Процитовано 19 вересня 2020.
  36. ↑ а б Pahl Peace Prize Foundation. Архів оригіналу за 17 квітня 2022. Процитовано 8 листопада 2021.
  37. ↑ Ferencz: "Der Weltfrieden darf nicht unser Ziel bleiben, sondern muss Realität werden" - Liechtenstein. Liechtensteiner Volksblatt (de-DE) . Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
  38. ↑ 04/03/2022. The World Tonight. 4 березня 2022. На 37:38 хвилині. BBC Radio 4. Процитовано 4 березня 2022.
  39. ↑ Last surviving Nuremberg Trials prosecutor says Putin should be 'behind bars'. Daily Mirror. 4 березня 2022.
  40. ↑ 'I am heartbroken': Last surviving Nuremberg prosecutor on war in Ukraine - CNN Video, процитовано 16 липня 2022
  41. ↑ а б 2021 Florida Statutes Title IV Chapter 14 Section 35. The Florida Senate. Архів оригіналу за 9 квітня 2022. Процитовано 16 липня 2022.
  42. ↑ Governor DeSantis Awards the Governor's Medal of Freedom to Benjamin Ferencz, the Last Surviving Nuremberg Prosecutor. flgov.com. 8 квітня 2022. Архів оригіналу за 9 квітня 2022. Процитовано 16 липня 2022.
  43. ↑ Holland, Courtney (7 квітня 2022). DeSantis awards Nuremberg trials prosecutor with Florida Medal of Freedom. WTSP. Архів оригіналу за 9 квітня 2022. Процитовано 16 липня 2022.
  44. ↑ Criminal: Episode 177: Palace of Justice on Apple Podcasts. Apple Podcasts (амер.). Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 20 листопада 2021.
  45. ↑ Finkelstein, Daniel. Parting Words: Nine Lessons for a Remarkable Life by Benjamin Ferencz review — what you know when you're 100. Архів оригіналу за 26 грудня 2020. Процитовано 6 березня 2022.
  46. ↑ Biography. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 6 березня 2022.
  47. ↑ BBC World Service radio report, aired on October 5, 2021, using recordings of interview from 2017.
  48. ↑ Past Winners. Jewish Book Council (англ.). Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 21 січня 2020.
  49. ↑ Recht statt Krieg: Uni Köln ehrt Benjamin Ferencz. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 6 березня 2022.

Посилання[ред. | ред. код]

Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бен_Ференц&oldid=42586785