Озокерит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Бориславіт)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Озокерит.
Озокерит, знімок United States Geological Survey
Озокеритова руда, експонат музею історії Трускавця

Озокерит (від грец. ózo — пахну і грец. kerós — віск, англ. ozokerite, mineral wax, нім. Bergwachs n, Erdwachs n, Ozokerit m; інші назви: леп, гірський[1] (чи земляний) віск, земна жвиця[1], земне сало[1]) — природний вуглеводень з групи нафтидів (бітумів), схожий за зовнішнім виглядом на бджолиний віск.

Синоніми: мінерал гудроновий, гірський віск[джерело?].

Історія

[ред. | ред. код]

Викопний віск, який використовується для лікування як також для виробництва свічок, згадував професор Краківської академії (тепер Ягеллонський університет) Марцина з Ужендува (1500–1573; Польща) у своїй праці «Herbarz polski, to jest o przyrodzeniu ziół i drzew rozmaitych i innych rzeczy do lekarstw należących księgi dwoje» (1595 р.).

Дещо пізніше підручник мінералогії та геології «Rzeczy koralnych osobliwe zdatniejszych szukanie, poznanie i zażycie» відомого вченого, доктора філософії та вільних мистецтв Я. К. Клюк (1739–1796) публікувався у Варшаві в 1781–1782 рр. У книзі представлені місця з густою нафтою, способи її видобутку. Автор виділив олію, олію-сирець, дьоготь, жир, бальзам і густі види олії (єврейська олія, гагатек, бурштин, натуральний викопний дьоготь).

Вперше термін озокерит запропонував німецький мінералог Ернст Фрідріх Глокер у 1833.

Найраніша офіційна згадка про озокерит український відома з початку XIX ст. Озокеритові копальні були в Бориславі, Трускавці, Дзвинячі, Старуні та інших містах. Поклади багатого озокеритом мінералу наприкінці 19 століття оцінювалися в 30 млн тонн. Бориславський рудник активно розвідувався: у 1850-1900-х роках працювало до 1,5-5 тис. копалень на рік, де видобували 2-10 тонн чистого озокериту. Видобуток озокериту проводився вручну. Перший хімічний аналіз озокериту здійснив відомий французький хімік Філіпп Вальтер у Парижі в 1840[2][3][4].

В кінці XVIII — на початку XIX століть озокерит використовувався місцевим населенням Прикарпаття для освітлення приміщень[1]. Попит на нього зростав, збільшувався і видобуток. Центром видобутку став район міста Борислава і сіл Дзвиняч та Старуня[1].

Одна з львівських газет у 1868 році розповідала[1]:

«Кожний копав, як хотів і як міг. Яма біля ями, шурф біля шурфу. Бориславська улоговина виглядала як продірявлене решето… Мільйони відер у безперервному русі. 3 світанку до темної ночі весь простір покритий закопченими робітниками, які подібні на підземних духів, що видобувають заклятий скарб».

3 часом «озокеритна лихоманка» у зв'язку з налагодженням виробництва парафіну поступово затухає. Лише в кінці XIX століття, коли розпочали прокладання трансатлантичних кабельних телефонно-телеграфних ліній, попит на озокерит підвищився[1]. На початку XX ст. у Галичині діяло 20–25 видобувних та 2–3 переробних підприємства

На початку XXI ст. у Бориславі працює озокеритний завод.

Загальний опис

[ред. | ред. код]

За своїм хімічним складом озокерит є неоднорідною сумішшю різних аліфатичних і ароматичних вуглеводнів з невеликою кількістю спиртів, ефірів, порфіринів та мікроелементів.

У середньому озокерит складається з 15% водню і 85% вуглецю, має густину 0,94-0,96 г/см3 і плавиться при 58-98 °C, дуже рідко при вищих температурах.

  • 1) Мінеральна речовина, природна суміш твердих вуглеводнів парафінового ряду (CnH2n+2) з рідкими нафтовими маслами і смолистими речовинами. Дуже велику роль у ньому відіграють церезини (від С37Н76 до С53Н108).

Мінерал групи нафтових бітумів, білого, жовтого, бурого, чорного і зеленуватого кольору. Злам раковистий. Елементний склад (%): С — 84 — 86; Н — 13,5 — 15. Являє собою парафінистий осад, який випадає з нафти при її охолодженні в результаті підіймання на поверхню по тріщинах. Утворює жильні заповнення порожнин. Консистенція від м'якої, пластичної до твердої, сипкої. Густина 0,85-0,97(1,0). Плавиться звичайно при температурі 50 — 85 (100) °C, іноді вищій.

Виділяють такі різновиди озокериту:

  1. бада (озокерит)
  2. волокнистий
  3. кемдебанс
  4. бориславіт (*Бориславіт (рос. бориславит, англ. boryslawite, нім. Boryslawit) — твердий крихкий різновид озокериту.
  5. Геленіт (англ. helenite, нім. Helenit m) — вид озокериту золотисто-жовтого кольору; за назвою шахти «Гелена», Борислав, Україна.)
  6. рудний.
  7. гумбед,
  8. нафтогіль,
  9. цитрозикит,
  10. нафтадил
  11. Урпетит
  12. Хризматин тощо.
  • 2) Продукт природної перегонки нафти, що складається із вуглецю (84 %) і водню (16 %); має зеленувато-коричневе, чорно-буре забарвлення; легко топиться і горить, виділяючи специфічний запах.

Хімічний склад

[ред. | ред. код]

Озокерит являє собою природну суміш алканів. В деяких з них є азотні, кисневі, та сірчисті сполуки.

Фізичні властивості

[ред. | ред. код]

Озокерит має високу теплоємність та низьку теплопровідність. Складається з домішок різних вуглеводнів, що містять за вагою 7-85 % вуглецю та 3-14 % водню. Питома вага в межах від −85 до −95, точка кипіння від 58-100°C.

Колір озокериту світло-жовтий, бурий, або чорний, консистенція від твердого до в'язкого, інколи як олія. Найтвердіший — бориславіт.

Має запах гасу, добре розчиняється у бензині, гасі, нафті, скипидарі, погано — у спирті, нерозчинний у воді.

Промислові родовища озокериту

[ред. | ред. код]

Озокерит залягає у вигляді жил та пластових тіл. Озокеритові жили досягають товщини 3,0 м.

Найбільше родовище озокериту в Україні знаходиться у глинах Прикарпатського нафтового району (Львівська область, Борислав), в Туркменістані — на півострові Челекен, Узбекистані — Фергана, США — в штаті Юта, є в пісковиках Румунії.

Озокерит в Україні

[ред. | ред. код]

Промислові родовища озокериту — Бориславське, Трускавецьке, Дзвиняцьке та Старунське, знаходяться в Передкарпатті на території Львівської та Івано-Франківської областей. Промисловий видобуток вівся у Бориславі на Галичині, у Дзвинячі та Старуні і в інших місцевостях Прикарпаття.

Державним балансом запасів враховуються три родовища озокериту: Бориславське у Львівській області, Дзвіняцьке і Старунське — в Івано-Франківській області, сумарні балансові запаси яких на 01.01.98 р. за категорією А+В+С становлять 191 993 т, забалансові — 127 846 т.

Поклади озокериту приурочені до воротищенської світи неогену та поляницької олігоцену і представлені покладами пластового і жильного типу. Основні промислові запаси озокериту зосереджені в найбільшому у світі Бориславському родовищі. Розробляється АТ «Бориславський озокерит» Міністерства промполітики України, який випускає озокерит — сирець, що використовується для виробництва озокериту медичного, воско-озокеритових сплавів, канатних мастил та іншого.

Запаси Дзвиняцького родовища затверджені ВКЗ в 1951 р. У зв‘язку зі значною глибиною залягання покладу озокериту (понад 150 м) та низькою якістю сировини (озокерит належить до III — IV сорту), експлуатація родовища нині недоцільна.

Запаси Старунського родовища підраховані по категоріях В+С1 в 1953 р., не затверджені ДКЗ. В зв‘язку зі складними гідрогеологічними умовами та низькою якістю сировини (II — III сорт), розробка родовища на теперішній час нерентабельна. Потреба України в озокеритовій продукції, на теперішній час, повністю задовольняється за рахунок сировини Бориславського родовища.

Застосування

[ред. | ред. код]

Озокерит використовується в радіо- і електротехніці як електроізоляційний матеріал, в хімічній промисловості при виробництві лаків, в медицині для виготовлення вазеліну, мазей, кремів та ін., а також для теплолікування (озокеритолікування).

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж Карпати очима допитливих. / С. М. Стойко, Ю. П. Єрмоленко. — Львів: Каменяр, 1976. — 96 с. — С.?
  2. Walter, Ph. (1840). Note sur une cire fossile de la Galicie  : Annales de chimie et de physique. Paris. T. 75. (In French)
  3. P. Walter Note sur une cire fosille de la Gallicie Ann Chemie Phys, 75 (1840)
  4. Origin of Carpathian ozokerite deposits: determined from biomarkers and aromatic hydrocarbons distributions. Krzysztof J.Jurek Adam Kowalski

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]