Боронь Олександр Вікторович
| Боронь Олександр Вікторович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
15 листопада 1979 (44 роки) Новоград-Волинський, Житомирська область, Українська РСР, СРСР |
| Alma mater | Філологічний факультет Київського університету[d] |
| Науковий ступінь | доктор філологічних наук |
Олександр Вікторович Боронь (нар. 15 листопада 1979, Новоград-Волинський Житомирської області) — український шевченкознавець. Доктор філологічних наук (2018). Завідувач відділу шевченкознавства (з 2015 р.), заступник директора з наукової роботи (з 2022 р.) Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Член Наукового товариства ім. Шевченка (2015). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки 2017 року (у складі авторського колективу) — за шеститомну «Шевченківську енциклопедію»[1].
Життєпис[ред. | ред. код]
1997 року здобув середню освіту у Новоград-Волинській міській гімназії імені Лесі Українки (1997), закінчивши її із золотою медаллю. Вступив на філологічний факультет (нині — Інститут філології) Київського національного університету імені Тараса Шевченка і 2002 року закінчив його з відзнакою.
Навчався в аспірантурі Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2002–2005), працював викладачем на кафедрі історії української літератури і шевченкознавства (2004–2005). Захистив дисертацію і здобув науковий ступінь кандидата філологічних наук (2005).
Від 2001 року був експертом із преси проекту «Український Монітор для вільних медіа» (коаліція асоціація «Спільний простір» та комітет «Рівність можливостей»). У 2003—2004 роках — керівник пресової групи проекту «Український Монітор — за свідомий вибір», у 2004—2006 роках — координатор проектів громадянського суспільства громадської організації «Фонд „Європа ХХІ“».
2005 року Олександра Бороня зараховано на посаду наукового співробітника, 2008 року — старшого наукового співробітника відділу шевченкознавства Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка Національної академії наук України. З 2015 року О. Боронь — завідувач згаданого відділу. Того самого року отримав вчене звання старшого наукового співробітника. Протягом 2006—2009 років поєднував наукову діяльність із роботою на посаді головного консультанта Головної служби інформаційної політики Секретаріату Президента України. У 2011—2014 роках — заступник керівника науково-видавничого проекту «Шевченківська енциклопедія» в шести томах (член редколегії — відповідальний секретар видання).
У лютому 2018 року захистив докторську дисертацію (монографію «Спадщина Кобзаря Дармограя: джерела, типологія та інтертекст Шевченкових повістей», 2017) за спеціальностями 10.01.01 «Українська література», 10.01.05 «Порівняльне літературознавство»[2].
З 2022 року — заступник директора з наукової роботи в Інституті.
Наукова діяльність[ред. | ред. код]
Автор монографій:
- «Поетика простору в творчості Тараса Шевченка» (2005);
- «Повісті Тараса Шевченка і західноєвропейські літератури: Рецепція та інтертекстуальні зв'язки» (К.: Критика, 2014; 2-ге стереотипне вид. — 2015);
- «Спадщина Кобзаря Дармограя: джерела, типологія та інтертекст Шевченкових повістей» (К.: Критика, 2017[3]).
збірок статей:
- «Поет і його проза: генеза, семантика і рецепція Шевченкової творчости» (К.: Критика, 2015);
- «Ніже тії коми… Студії над Шевченковою творчістю» (К.: Критика, 2022);
- «Ані титли… Нові студії над Шевченковою біографією і творчістю» (К.: Критика, 2024).
Співавтор колективних монографій «Інтеграція позитиву в творчості Шевченка (аспекти символу, аксіології, онтології, міфу, психології і стилю)» (2002) та «Теми і мотиви поезії Тараса Шевченка» (К.: Наукова думка, 2008).
Співупорядник (разом із В. Бородіним та М. Павлюком) видання «Спогади про Тараса Шевченка» (К.: Дніпро, 2010, 2011), упорядник збірки статей Ф. Ващука «Шевченкознавчі праці» (2011). Співупорядник (разом із М. Назаренком) видань: «Тарас Шевченко в критиці» — том І. Прижиттєва критика (1839—1861) (К.: Критика, 2013), том ІІ. Посмертна критика (1861) (К.: Критика, 2016); «Тарас Шевченко у спогадах» — том І (кн. 1—2) (К.: Критика, 2023).
Загалом у доробку Олександра Бороня понад 250 публікацій, зокрема понад 170 наукових статей і рецензій.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №138/2018 — Офіційне інтернет-представництво Президента України. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 27 травня 2018. Процитовано 21 травня 2018.
- ↑ Спеціалізована рада. www.ilnan.gov.ua (uk-ua) . Архів оригіналу за 26 травня 2018. Процитовано 25 травня 2018.
- ↑ Спадщина Кобзаря Дармограя: джерела, типологія та інтертекст Шевченкових повістей | КРИТИКА. krytyka.com. Архів оригіналу за 23 жовтня 2018. Процитовано 23 вересня 2017.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Н. Чамата Боронь Олександр Вікторович // Шевченківська енциклопедія: В 6 т. — К.: НАН України, Інститут літератури імені Тараса Шевченка, 2012. — Т. 1: А–В. — С. 494.
- Боронь Олександр Вікторович // Новоград-Волинський. Персоналії. — Житомир: Полісся, 2016. — С. 47.
Посилання[ред. | ред. код]
- Відділ шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України [Архівовано 27 травня 2018 у Wayback Machine.]
- Шевченко — явище незбагненне / інтерв'ю [Архівовано 26 вересня 2015 у Wayback Machine.]
- Олександр Боронь: «Від Шевченка шляхи двох літератур, української та російської, остаточно розійшлися» / інтерв'ю [Архівовано 12 квітня 2018 у Wayback Machine.]