Бусовисько
село Бусовисько | |||
---|---|---|---|
| |||
Країна | Україна | ||
Область | Львівська область | ||
Район | Самбірський | ||
Громада | Стрілківська сільська громада | ||
Код КАТОТТГ | UA46080170030082150 | ||
Основні дані | |||
Перша згадка | 1273 | ||
Населення | 949 | ||
Поштовий індекс | 82085 | ||
Географічні дані | |||
Географічні координати | 49°22′59″ пн. ш. 22°59′34″ сх. д. / 49.38306° пн. ш. 22.99278° сх. д.Координати: 49°22′59″ пн. ш. 22°59′34″ сх. д. / 49.38306° пн. ш. 22.99278° сх. д. | ||
Найближча залізнична станція | Бусовисько (зупинний пункт) | ||
Місцева влада | |||
Карта | |||
Мапа | |||
|
Бусòвисько — село в Україні, у Самбірському районі Львівської області. Найдавніше із сіл Стрілківської територіальної громади. Чисельність населення - 949 осіб (станом на 2021 р.).
Розташоване в Карпатах, на правому березі Дністра.
Перша згадка про поселення відноситься ще до XIII століття - 1273 рік.
Первісно Бусовисько називали Вовковичі.
Адміністративно воно належало до тогочасного міста Самбора.
Коли село змінювало свою назву, то спочатку було Пусовисько, потім Пересовисько, а згодом перейшло у Бусовисько.
Відомим село було ще з часів панування Австро-Угорщини своїми лікувальними рекреаціями. Мешканці Бусовиська вміли варити жентицю так, що вона виліковувала багато хвороб. На променад тогочасним селом ходило багато львівської еліти.
Існує легенда, що у місцевій церкві 1886 року повінчалися Іван Франко і Ольга Хоружинська.
У 1947 році в селі переховувався син легендарного генерала Тараса Чупринки Юрій Шухевич у батькового приятеля Михайла Цапа.
Важливу роль у культурному житті відігравала церква. Відомо, що юридичний дозвіл на земельні угіддя для храму був наданий Михайлом Копистинським, Перемиським єпископом у 1595 році.
В документаціях про село згадується монастир.
Сучасна церква збудована у 1780 році.
Це тризрубний триверхий храм бойківського типу. Напис на надпоріжнику західних дверей церкви повідомляє, що «По благодаті збудований божественний дім дня 30 квітня Р. Б. 1780».
У 1793 році церква отримала грамоту єпископа Максиміліана Рилла, підтверджену єпископом Антоном Ангеловичем з наданням відпусту на Преображення Господнє, перенесеним сюди по ліквідації катедрального собору в с. Спас.
Зі скасованого Спаського монастиря до Бусовиськ передали ікони та багато церковних речей. У храмі зберігся іконостас кінця 18 століття, ікона невідомого автора «Преображення Христа» (14 ст.) і «Поклін царів і східних мудреців Ісусові» (сер. 16 ст.). Відома ще одна Бусовиська ікона «Поклоніння волхвів» (сер. 16 ст.), яка знаходиться в Національному музеї у Львові.
Попередниця сучасної церкви згадується у 1695 році. Вона була також тризрубною, але з двома двозаломними верхами. Такою її описує акт візитації у 1766 році.
При вході на церковне подвір'я праворуч знаходиться дерев'яна дзвіниця. На згадку будівничі залишили різьблений напис на одвірку її дверей: «По благодаті збудована ця дзвіниця Р. Б. 1788».
Церкву ремонтували на початку XX століття. Дах з ґонти замінили бляхою.
В 1928 році громада села замовила проект нової мурованої церкви, архітектором був Євген Нагірний. Але втілити в життя цю ідею поки що не вдалося.
З 1960 по 1989 рр. церква Собору Пресвятої Богородиці стояла закритою.
З 90-х храм оберігається як сакральна пам'ятка архітектури національного значення.
Станом на липень 2019 діє парафія ПЦУ.
Мурована церква. Збудована в часи Незалежності України греко-католицькою громадою села Верхній Лужок.
Будівлю зведено у 1880 році за гроші громади села Бусовисько.
У плані складається з трьох основних приміщень: класу й житла вчителя, які розділені коридором.
«Школа стояла в центрі села, навпроти церкви. Споруджена на кошти громади в 1880 році. Від вулиці була відгороджена штахетами, за якими виднівся живопліт. Через фіртку входили на шкільне подвір’я. Направо від приміщення школи починався город, за яким виднівся сад. Зліва – «гімнастичне боїще» для забав дітей. Ближче до кута огорожі стояла криниця з дерев’яним зрубом. В глибині цієї частини подвір’я була господарська споруда. Сама школа – дерев’яна, покрита гонтом. На гребені даху вежа з дзвінком, який приводили в рух шнурком, що звисає в коридорі. Так скликали учнів. Головний вхід – з подвір’я, через оздоблений різьбленими дошками, ганок».[1]
У монографії про Старосамбірщину Софії Стешальської 1839 року (Зофії Стшетельської-Гринбергової, Zofia Strzetelska-Grynbergowa 1899 року[1]) зазначається, що школа в Бусовиськах є “найгарніша з всіх шкіл” і може бути зразком при будівництві таких споруд в інших селах.
Класна кімната – це велике прямокутне приміщення. Стіни в класі побілені, підлога зроблена з широких соснових дощок. При глухій стіні знаходиться підвищення – «градус». На ньому стоять : з одного боку стіл, з другого – чорна таблиця (класна дошка). Навпроти «градуса» вздовж кімнати – два ряди шкільних лав. На них лежать грифельні таблички з «рисіками». Учні 1-2 класів писали на грифельних дошках «рисіками»(загостреними грифельними паличками). 3 – олівцем у зошитах, і лише 4 – ручками(з металевим пером).
У творі Івана Франка «Грицева шкільна наука» описано «ослячу парту», яка теж є у класній кімнаті. За нею навчались несумлінні діти.
Вчитель жив у тому самому приміщенні – навпроти.
Вчителя винаймала сільська громада.[2]
Науковці Музею віднайшли її під час експедиції на Бойківщину в 1976 р., і вже за два роки перевезли до скансену.[1]
Спогади одного зі старожилів села, Панько Паньковича Короля (1897 р.), записані під час повторної експедиції 1979 р. науковим співробітником Я.О.Кравченком:
«Школу будували на кошти громади сільськими майстрами. Керував ними Йосиф Луць. А було то на початку 1880-тих років. Покрита школа була гонтом. Вежа з дзвінком називалась «сигнатурка». Зверху вежі був флюгер. Перед школою ріс живопліт, попід вікнами – грядки з квітами. Гімнастичне боїще – чистий пляц біля школи, де діти бавились. Я вчився в школі з 1904 по 1910 рр. В коридорі і в класі підлога була з півдерева «плениць». Піч мурована з каменю. Стіл вчителя стояв на «градусі», на якому також били учнів за непослух. На «градус» вело 3 сходинки. Лавки були довгі, на 8-10 учнів. 1-2 класи писали рисіками на чорних табличках в вузьких дерев’яних рамках. На стіні висіла мапа і портрет Франца-Йосипа. Вчили рахунків, польську і українську мови, закон Божий. В класі стояла шафа, де були зошити, чорнило, пера, олівці. Вчителька жила при школі, з другої сторони сіней».[1]
Наразі в селі проживає близько тисячі людей. Великими родинами Бусовиська вважаються селяни з прізвищем Герило, Кость, Лужецький, Луць, Українець, Щербан, Цап, Яворський, Яциник. Село поділене на такі собі квартали: Горішній Кінець, Горб, Середина і Стави (колись болотиста місцевість). Навколо розкинулись гори, які селяни називають Січки, Потічки, Тараси, Лази, Вішки, Русинова гора.
А за селом ще одна цікава диковинка — Спаський чи Соколів камінь, або Чортів. Кожен може розказати легенду про це дивовижне місце. Гору, де знаходиться пам'ятка називають За верхом, а поруч ближче до села є Головня.
Дерев'яна церква Собору Пресвятої Богородиці, побудована 1780 р.
Дзвіниця церкви Собору Пресвятої Богородиці (дер.) 1788 р.
- Лужецький Андрій Миколайович — український біохімік, генетик. Живе та працює в Німеччині.
- Щербан Роман Михайлович - український стендап комік, вчитель початкових класів, аніматор. Отримав статус жителя гірського населеного пункту.
- ↑ а б в г Школа зі с. Бусовисько Самбірського р-ну (1880 р.). Шевченківський Гай (укр.). Процитовано 22 березня 2024.
- ↑ ШКОЛА ЗІ С. БУСОВИСЬКО. Шевченківський Гай (амер.). 20 вересня 2019. Архів оригіналу за 30 липня 2021. Процитовано 30 липня 2021.
- der-cer.lviv.ua/busovysko — «ДЕРЕВ'ЯНІ ЦЕРКВИ ЛЬВІВЩИНИ»
- https://decentralization.gov.ua/newgromada/4244/composition [Архівовано 11 квітня 2021 у Wayback Machine.]
- https://strilky-gromada.gov.ua/ [Архівовано 5 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |