Вулкан Головніна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулкан Головніна
рос. Головнина, яп. 泊山
Вид на вулкан з орбіти Міжнародної космічної станції.
Вид на вулкан з орбіти Міжнародної космічної станції.
Вид на вулкан з орбіти Міжнародної космічної станції.
43°50′35″ пн. ш. 145°30′20″ сх. д. / 43.84306° пн. ш. 145.50556° сх. д. / 43.84306; 145.50556Координати: 43°50′35″ пн. ш. 145°30′20″ сх. д. / 43.84306° пн. ш. 145.50556° сх. д. / 43.84306; 145.50556
Тип кальдера
Країна Японія Японія/Росія Росія
Місце знаходження Курильські острови, Кунашир
Гори Велика Курильська гряда
Висота 542 м
Останнє виверження 1998 року
Ідентифікатори і зовнішні посилання
2125516
290010
Вулкан Головніна. Карта розташування: Японія
Вулкан Головніна
Вулкан Головніна

Мапа
CMNS: Вулкан Головніна у Вікісховищі

Вулка́н Головніна́ (рос. Головнина, яп. 泊山 Томарі-яма) — активний вулкан розташований у південій частині острова Кунаширу Великої Курильської гряди, найпівденніший вулкан Курильських островів. Названий на честь російського дослідника острова Василя Головніна, який на острові у 1811 році потрапив до японського полону.

Згідно позиції Японії вулкан є виключно японським та входить до складу округу Немуро префектури Хоккайдо. Росія вважає вулкан своїм, що знаходиться в Южно-Курильському міському окрузі Сахалінської області.

Характеристика[ред. | ред. код]

Утворився на дні моря, потім почав викидати багато пемзи, при чому виріс великий конус. Завдяки новим виверженням відбулась руйнація і на місці вулканічної гори утворилась вулканічна улоговина. Вона заповнилась водами озера, які знайшли вихід з кальдери до океану — річка Озерна. Останнє виверження було в 1998 році, попереднє — у 1848 році[1].

Кальдера діаметром 4,7 км оточена гребенем висотою до 541 м. На її дні 4 невеликих вулканічних куполи та 2 вибухових кратери, водному з яких знаходиться озеро Кипляче. В південно-східній частині кальдери знаходиться озеро Гаряче з максимальною глибиною 62 м. Озеро розташоване на висоті 130 м і займає площу 3 км². В місцях виходу прісних струмків зустрічаються невеликі риби. В озері також мешкають дрібні ракоподібні та інші представники фауни, які пристосувались до кислої води. В кальдері добре проявляється сучасна поствулканічна діяльність — гарячі джерела, грязеві котли та парогазові струмені. В хімічному складі переважають вуглекислий газ, сірчистий газ, сірководень та хлористий водень. Проходячи через воду гази розчиняються, що зумовлює хлоридно-сульфатний склад вод озер та гарячих джерел. Відбувається постійне випадання сірки та її сполук з металами з води — на поверхні озера Киплячого плаває чорна сульфідно-сірчиста піна, берег вкритий жовтувато-чорним піском, а дно — сульфідно-сірчистим мулом. Відкладення сірки проходить і в результаті окиснення сірководню в приповерхневих умовах, утворюючи шари жовтих кристалів у фумарольних виходах.

Вид на вулкан з півострова Ноцуке (Хоккайдо).
Рельєфна карта.
Кальдера вулкана. Праворуч велике озеро Гаряче, ліворуч невелике озеро Кипляче. Здалека півострів Сіретоко острова Хоккайдо

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]