Дослідницький центр ван кедісі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Повністю біла, з різним кольором очей, короткошерстна «Ван Кедісі»

Дослідницький центр ван кедісі — дослідницький центр з розведення породи котів, повністю білих, з різним кольором очей породи ван кедісі (ванської кішки), яка була виведена на базі Ванського Університету.

Історія створення

[ред. | ред. код]

У Туреччині кішкою породи Турецький ван вважається повністю біла кішка з різним кольором очей, як короткошерстна, так і напівдовгошерстна, яких називають «ван кедісі», що перекладається як «кішка з Вана». В останні роки 20-го століття на базі Ванського Університету був створений Дослідницький центр ван кедісі («Дім ванської кішки»), в якому здійснюється розведення і дослідження повністю білих кішок цієї породи з різним кольором очей. За даними 2006 року, в Центрі нараховувалося близько 100 кішок різного віку . Центр відкритий для відвідування туристами (вартість вхідного квитка складає 1 турецьку ліру)[1] .

Про ван кедісі, що перебувають у Центрі

[ред. | ред. код]

Ван кедісі, згідно з описом Центру, характеризується як кішка з унікальними особливостями: довгою білою шовковистою шерстю, подовженим корпусом, ходою тигра, довгим пухнастим лисячим хвостом, різним кольором очей, також вона розумна, спритна, доброзичлива, любляча та віддана господарю[2]. Згідно з тим же описом, ван кедісі — кішка невеликого розміру з масою тіла дорослих особин котів близько 3600 г і кішок 2900 г[3].

Умови утримання ван кедісі в Центрі

[ред. | ред. код]
Повністю біла ван кедісі в Дослідницькому центрі ван кедісі

Однак умови утримання кішок в Центрі є не зовсім задовільними, а програма розведення засвідчила свою неефективність, що призвело до значного скорочення кількості кішок у Центрі. Звісно ж, основною проблемою є недостатність фінансування, оскільки розведення будь-яких повністю білих домашніх тварин, включаючи кішок, без в'язок з небілими призводить в більшості випадків до народження нежиттєздатного потомства і спричиняє різні генетичні розлади. До того ж, нащадки від в'язки повністю білих і небілих кішок складають значну кількість, і таких кошенят, які, звісно ж, не є чистокровними «ван кедісі», також необхідно утримувати. Крім того, не всі повністю білі «ван кедісі» мають різний колір очей, а значить, вони не вважаються в Туреччині представниками даної породи. Разом з тим, урядова програма, коли особам, які взяли в дім ван кедісі, виплачувалося щомісячно близько 200 доларів США в національній грошовій одиниці, була припинена, що також вплинуло на зменшення кількості кішок. Незважаючи на те, що сама ідея створення центру розведення домашньої кішки є позитивною, спільне утримання великих груп домашніх кішок у великих вольєрах і без постійного спілкування з люблячим господарем є досить проблематичним і навряд чи сприяє вихованню тварин, здатних жити під одним дахом з людиною .

Дослідження, що проводяться в Центрі

[ред. | ред. код]

На факультеті ветеринарії Ванського університету був проведений ряд досліджень ван кедісі. В результаті дослідження груп крові 85 повністю білих кішок цієї породи з популяцій на території Туреччини було встановлено, що 40 % мали кров групи А, а 60 % — групи В (для порівняння було наведено дані повністю білих анкара кедісі з популяцій на території Туреччини: з 28 кішок типу ангорських 53,6 % мали кров групи А, а 46,4 % — кров групи В). Групи крові АВ у досліджених кішок не було виявлено. При переливанні крові і в розведенні кішок слід визначати групи крові і враховувати, яка група крові у тієї чи іншої кішки, так як можливі ускладнення через несумісність. До прикладу, кішкам, які мають одну групу крові, не можна переливати кров іншої групи крові, а також зводити кішок різних груп крові[4]. Іншими дослідженнями були охоплені найрізноманітніші кішки з популяцій, що живуть на території Туреччини. Загальна кількість тварин склала 301, з яких 220 мали кров групи А, 74 кров групи В, а 7 мали групу крові АВ, при тому, що в східній частині Туреччини кількість кішок, які мають групу В, менше, ніж в західній Туреччині[5]. Тобто, згідно з даними цих двох досліджень, серед ван кедісі походженням зі східної Анатолії велику частину складають кішки з групою крові (В) і є більш поширеною серед популяцій кішок із західної Туреччини. Водночас серед анкара кедісі походженням із західної Туреччини більшу частину складають кішки з групою крові (А), і їхня популяція менш поширена серед популяцій кішок із західної Туреччини.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. На основании данных из «Путеводителя по Вану» («Van City Guide»), изданному в Анкаре в 2005 г.
  2. Başa Dön (2010). Van Kedisi (тур.). Yüzüncü Yıl Üniversitesi. Архів оригіналу за 12 жовтня 2010. Процитовано 18 жовтня 2010.
  3. Başa Dön (2010). Van Kedisi (тур.). Yüzüncü Yıl Üniversitesi. Архів оригіналу за 12 жовтня 2010. Процитовано 18 жовтня 2010.
  4. S. Arikan, S. Y. Duru, M. Gurkan, Z. T. Agaoglu, U. Giger (28 JUL 2003). Blood Type A and B Frequencies in Turkish Van and Angora Cats in Turkey (англ.). Journal of Veterinary Medicine Series A, 50. Архів оригіналу за 4 липня 2012. Процитовано 13 жовтня 2010.
  5. Arikan, Ş., Gurkan, M., Ozaytekin, E., Dodurka, T. and Giger, U (16 JAN 2006). Frequencies of blood type A, B and AB in non-pedigree domestic cats in Turkey (англ.). Journal of Small Animal Practice. Архів оригіналу за 4 липня 2012. Процитовано 13 жовтня 2010.