Зимін Микола Миколайович

Зимін Микола Миколайович
Народився	1895 Порхов, Псковська губернія, Російська імперія
Помер	10 вересня 1938(1938-09-10) Москва, СРСР ·вогнепальне поранення
Країна	Російська імперія  СРСР
Національність	росіянин
Діяльність	політик
Посада	депутат Верховної ради СРСР
Партія	КПРС
Нагороди

Микола Миколайович Зимін (нар. 1895(1895), місто Порхов Псковської губернії, тепер Псковської області, Російська Федерація — розстріляний 10 вересня 1938, місто Москва) — радянський партійний діяч, 1-й секретар Ярославського обласного комітету ВКП(б). Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання (1937—1938). Член Центральної Контрольної Комісії ЦК ВКП(б) (1930—1934). Член Комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) (1934—1938).

Біографія

Народився в родині вчителя. У 1913 році закінчив гімназію в місті Твері.

З 1913 по 1914 рік навчався на юридичному факультеті Московського університету.

У жовтні 1914 — лютому 1915 року — санітар санітарного загону російської армії на фронті. Учасник Першої світової війни.

З 1915 по 1916 рік навчався на юридичному факультеті Московського університету.

Член РСДРП(б) з жовтня 1915 року.

У 1915 — лютому 1917 року — член правління товариства студентів Московського університету з облаштування їдалень, завідувач їдальні.

У березні 1917 — 1919 року — агітатор-пропагандист, член Залізничного районного військово-революційного комітету міста Москви, начальник Червоної гвардії і військовий комісар Залізничного району Москви, організатор і секретар Залізничного міськрайкому РКП(б) міста Москви, товариш комісара, комісар Московського залізничного вузла.

У серпні — грудні 1919 року — у розпорядженні Революційної військової ради Південного фронту, особливоуповноважений Ради праці і оборони РРФСР з вивозу палива.

У грудні 1919 — 10 лютого 1920 року — заступник начальника транспортного відділу Всеросійської надзвичайної комісії (ВЧК) при РНК СРСР. 10 лютого — 21 листопада 1920 року — начальник транспортного відділу і член колегії ВЧК при РНК СРСР.

У січні — березні 1921 року — секретар Горського обласного комітету РКП(б) у Владикавказі.

У березні — липні 1921 року — повноважний представник Всеросійської надзвичайної комісії (ВЧК) з ліквідації бандитизму і повстанського руху в Саратові.

У серпні 1921 — жовтні 1923 року — начальник управління Народного комісаріату шляхів сполучення РРФСР.

У листопаді 1923 — лютому 1924 року — голова правління Московсько-Київсько-Воронезької залізниці у Москві.

У лютому 1924 — січні 1926 року — начальник Південно-Східної залізниці у Воронежі.

У січні — травні 1926 року — відповідальний інструктор Сибірського крайового комітету ВКП(б).

У травні 1926 — липні 1928 року — відповідальний секретар Іркутського окружного комітету ВКП(б).

У серпні 1928 — жовтні 1929 року — заступник завідувача організаційно-розподільного відділу ЦК ВКП(б). У жовтні 1929 — серпні 1930 року — 1-й заступник завідувача відділу культури і пропаганди ЦК ВКП(б).

У серпні 1930 — лютому 1931 року — голова Організаційного комітету Президії ВЦВК по Східно-Сибірському краю в Іркутську. У лютому 1931 — жовтні 1932 року — голова виконавчого комітету Східно-Сибірської крайової Ради в Іркутську.

У листопаді 1932 — липні 1933 року — секретар Північно-Кавказького крайового комітету ВКП(б) у місті Ростові-на-Дону.

У липні 1933 — лютому 1934 року — заступник начальника Політичного управління Народного комісаріату шляхів сполучення СРСР.

У лютому — травні 1934 року — заступник керівника транспортної групи Комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б).

У травні — 9 липня 1934 року — заступник завідувача транспортного відділу ЦК ВКП(б).

9 липня 1934 — березні 1935 року — завідувач транспортного відділу ЦК ВКП(б).

У березні 1935 — червні 1937 року — заступник народного комісара шляхів сполучення СРСР з політичної частини і начальник Політичного управління НКПС СРСР.

12 червня 1937 — 5 лютого 1938 року — 1-й секретар Ярославського обласного і міського комітетів ВКП(б). Входив до складу особливої трійки, створеної за наказом НКВС СРСР від 30 липня 1937 року, брав активну участь у сталінських репресіях.

11 лютого 1938 року заарештований органами НКВС. 7 вересня 1938 року Військова колегія Верховного суду СРСР засудила Зиміна до розстрілу за «участь в контрреволюційній організації і зв'язку з іноземною розвідкою». Розстріляний 10 вересня 1938 року на полігоні Комунарка біля Москви.

Реабілітований 19 травня 1956 року Військовою колегією Верховного суду СРСР за відсутністю складу злочину. Відновлений в КПРС рішенням КПК при ЦК КПРС 27 липня 1956 року.

Нагороди

• орден Леніна (4.04.1936)

Джерела

• Филиппов С. Территориальные руководители ВКП(б) в 1934—1939 гг. Справочник. — М. : РОССПЭН, 2016. (рос.)