Кодама (дух)
Кодама (木霊, 木魂 чи 木魅) — духи в японському фолькльорі, що живуть в деревах. Цим самим терміном називають дерево, в якому начебто живе Кодама. Деколи цим духам приписують повторні ехо в гірських долинах, у цьому випадку ехо теж можуть називати «кодамою».
Фольклор[ред. | ред. код]
Опис[ред. | ред. код]
.jpg)
Зазвичай Кодама проживали в гірських долинах у деяких видах дерев. Дерево з Кодамою зовнішньо не відрізняється від звичайного, але якщо хтось намагатиметься зрубати його, то буде проклятий. Знання про ці дерева передавались з покоління в покоління місцевими жителями, а саме дерево захищалось.[1]Якщо зрубати дерево з Кодамою, то можна стати проклятим чи нещасним і такі дерева часто позначались перев'язкою шіменава.[2]
Згадки в літературі[ред. | ред. код]
Вперше «деревний дух» згадується в хроніці Кодзікі, датованій 712 роком, у вигляді бога дерев Куконочі-но-Камі. А сама назва Кодама (古多万) в значенні деревного бога записана в словнику Вамьо Руйдзюсьо в 900-х роках. У Повісті про Ґендзі згадується, що Кодама може бути близьким до йокаїв: «чи це є оні, чи бог (Камі), чи лис (Кіцуне), а чи деревний дух (Кодама)».[3] Також існують розповіді в яких Кодама з'являється в вигляді атмосферних вогнів і тварин, є навіть історія про Кодаму, який, закохавшись, сам перевтілився в людину.[4]
У збірці зображень йокаїв Ґадзу хяккі-яґйо (1776 рік) авторства Торіями Секіен під заголовком «Кодама» 木魅 зображені старі чоловік і жінка поблизу дерев, а також вказано, що коли дерево проживе 100 років, священний дух поселиться в ньому, показавши себе.[5] Згідно з настановами Синто «Рейкікі», написаних у 13-му столітті, Кодама можуть бути знайдені глибоко в горах, вони деколи говорять, і особливо їх чути, коли людина конає.[6]
Інші традиції[ред. | ред. код]
На островах Ідзу, зокрема на Аоґасімі біля великих стовбурів Криптомерії (Суґі) досі існують святилища, де вшановують духів з іменами «Кідама-сама» і «Кодама-сама».[3] На острові Хатідзьо в селі Міцуне існувала традиція проводити фестиваль задобрення деревних духів «кідама-сама» після повалення великого дерева.[7]
На Окінаві деревні духи називаються «кінуші». Коли треба зрубати дерево, то, щоб уникнути проклять, належить помолитись «кінуші». Також існує повір'я: якщо вночі чути ехо, що нагадує звук падіння дерева — це останній крик «кінуші» що зникає, після чого його дерево засохне. Йокай Кіджімуна з фольклору Окінави теж деколи може згадуватись як підвид «кінуші» чи його персоніфікація.[3][8]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ 草野巧 (1997). 幻想動物事典. 新紀元社. с. 138. ISBN 978-4-88317-283-2.
- ↑ Mizuki, Shigeru (2003). Mujara 1: Kantō, Hokkaidō, Okinawa-hen (яп.). Japan: Soft Garage. с. 51. ISBN 978-4-86133-004-9.
- ↑ а б в 今野円輔編著 (1981). 日本怪談集 妖怪篇. 現代教養文庫. 社会思想社. с. 290—303. ISBN 978-4-390-11055-6.
- ↑ 多田克己 (1990). 幻想世界の住人たち. Truth in Fantasy. Т. IV. 新紀元社. с. 335. ISBN 978-4-915146-44-2.
- ↑ 稲田篤信・田中直日編 (1992). 鳥山石燕 画図百鬼夜行. 高田衛監修. 国書刊行会. с. 28—29. ISBN 978-4-336-03386-4.
- ↑ 叶精二 «「もののけ姫」を読み解く [Архівовано 2012-07-24 у Wayback Machine.]» Tokyo: Comic Box, 1997
- ↑ 萩原龍夫 (1977) [1955]. 民俗学研究所編 (ред.). 綜合日本民俗語彙. Т. 第1巻. 柳田國男監修 (вид. 改訂版). 平凡社. с. 457. ISBN 978-4-582-11400-3.
- ↑ 村上健司編著 (2005). 日本妖怪大事典. Kwai books. 角川書店. с. 113—114. ISBN 978-4-04-883926-6.
