Коефіцієнт підсилення антени

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Коефіцієнт підсилення антени — важлива характеристика антен, що показує наскільки інтенсивність випромінювання конкретної антени в певному напрямку більша за інтенсивність випромінювання гіпотетичної ізотропної антени.

Коефіцієнт підсилення антени визначається як відношення щільності потоку енергії, що випромінюється в певному напрямку, до щільності потоку енергії, який був би зафіксований від ізотропної антени.

Зазвичай коефіцієнт підсилення антени обчислюється як логарифмічна величина в так званих «ізотропних децибелах» (дБі або dBi):

де G — коефіцієнт підсилення антени в певному напрямку; E — напруженість поля, створюваного антеною в певній точці; Ei — напруженість поля, створюваного ізотропною антеною в тій самій точці.

У загальному випадку коефіцієнт підсилення антени розглядається для довільного напрямку, тобто він є функцією кутових координат. Однак, зазвичай під коефіцієнтом підсилення спрямованої антени розуміється максимальний коефіцієнт підсилення цієї антени — у напрямку її найінтенсивнішого випромінювання:

де Gmax — коефіцієнт підсилення антени в напрямку найінтенсивнішого випромінювання; Emax — напруженість поля, створюваного антеною в певній точці в напрямку найінтенсивнішого випромінювання; Ei — напруженість поля, створюваного ізотропною антеною в тій самій точці.

Джерела

[ред. | ред. код]