Конклюдентний договір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Конклюде́нтний до́говір (від лат. conclude — укладаю, роблю висновок) — договір, у якому втілюється воля особи укласти угоду. Прикладом може слугувати продовження трудового договіру на усних домовленостях.[1].

Мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених законодавством. ЦК України (ст. 764)[2]виходить з того, що у разі продовження користування майном після закінчення строку договору майнового найму, а відсутність заперечень наймодавця протягом одного місяця, то договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений цим договором. Тут юридичного значення набуває факт відсутності заперечення, тобто мовчання з боку наймодавця.

Ст. 205 ЦК України[3]допускає різні форми зовнішнього вияву волі (волевиявлення): словами (усно), письмовим актом, поведінкою особи. В останньому випадку йдеться саме про конклюдентні дії.

Частина 2 цієї статті передбачає можливість укладення правочину у спрощеній формі. Якщо тільки законом для даного виду правочину не встановлена обов'язкова письмова форма, достатньо може бути і певної поведінки сторін. Це можуть бути дії або бездіяльність окремих осіб (в односторонніх правочинах) або узгоджені дії учасників дво-або багатостороннього правочину (так звані «конклюдентні дії»).[4]

Приклади конклюдентних дій

[ред. | ред. код]
  • Купівля товарів або обмін валюти через автомати
  • Придбання товарів у магазинах самообслуговування
  • Оплата проїзду в громадському транспорті
  • Дарування через передачу ключа (символу)
  • Прийняття спадщини безпосередньо.
  • Сплата послуг без підписання відповідного акта наданих послуг (акта виконаних робіт) може розглядатися як конклюдентні дії.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Поняття та види угод // Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгерт. Цивільне право України: Підручник, 1999]
  2. Стаття 764 // Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України за ред. Є. О. Харитонова 2007 р. (ст.691 — ст.1308)[недоступне посилання з липня 2019]
  3. Цивільний кодекс України на сайті ВРУ (статті 201–264). Архів оригіналу за 29 червня 2012. Процитовано 23 червня 2012.
  4. Стаття 205 // Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України за ред. Є. О. Харитонова 2007 р. (ст.1 — ст.690). Архів оригіналу за 4 січня 2012. Процитовано 23 червня 2012.

Посилання

[ред. | ред. код]