Користувач:Mrpl.travel/Готель «Спартак» (Маріуполь)
Готель «Спартак» (Маріуполь) - приблизно у 1880-х років на розі Харлампіївської та Георгіївської з'явився двоповерховий особняк італійського підданого Еммануїла Спіридоновича ді Поллоне.
Ді Поллоне з’являється в останній чверті ХІХ століття вже в якості купця першої гільдії та співвласника суднохідної компанії “Звороно та ді Поллоне”, що входила в десятку найбільших підприємств морського вантажного перевезення імперії.
Маєток купця виконував функції не лише житлові, але й дипломатичні – Еммануїл ді Поллоне був віце-консулом двох європейських держав – Італійського Королівства та Австро-Угорської Імперії.
Свою службу в якості віце-консульської резиденції ці стіни продовжували до початку Першої світової війни ХХ століття, після чого ди Поллоне судячи з усього продав їх стоматологу місцевої Олександрівської гімназії Давидові Мошковичу Фельдману (Рапопорту)..
Новий власник перебудував його, імовірно за проектом міського архітектора Віктора Олександровича Нільсена, на триповерхову споруду з добудовою південного крила. Характерний же зовнішній вигляд з куполом на чолі був вкрай необхідний в якості візитівки будівлі, яку Рапопорт збирався здавати в оренду, але на-заваді його амбітних комерційних планів став більшовицький переворот 1917 року.
Після встановлення в Маріуполі влади червоних зручну будівлю одразу ж переобладнали під готель, що отримав назву “Спартак”. Саме тут зупинялися всі чисельні радянські знаменитості, що відвідували місто для розваги широкої публіки: Давид Ойстрах, Михайло Ерденко, Вадим Козин, Георгій Виноградов, Леонід Утьосов, Клавдія Шульженко, Фаїна Ранеська, Борис Анддєєв, Марк Бернес, Іван Миколайчук, Віталій Поліцеймако, Раїса Недашковська, Миколай Крючков.
Під час бойових дій Другої світової війни 1941 - 1943 років, коли німці спалили увесь міський центр разом із архівами, будівля “Спартаку” не постраждала. Під час німецької окупації в ній за розпорядженням контр-адмірала Конта якійсь час квартирували італійські підрозділи армії, які отримали їх після гучного скандалу та погроз всією колонною покинути театр бойових дій. У повоєнні часи будівля на розі Георгіївської (1 травня) та Харлампіївської (на той час Радянської) продовжила свою готельну кар’єру. Десь в радянський період на місці згорілого під час війни поштового відділення, що розташовувалось поруч із «Спартаком» до комплексу зробили прибудову (зі сходу).
Після здобуття Україною незалежності в 1991 році готель опинився в приватній власності тогочасного мера міста Михайла Поживанова. Осучаснений в 2010-х та майже не постраждалий під час звільнення Маріуполя від російських окупантів в 2014-ому він продовжує свою діяльність дозвільно-розважального комплексу з номерами в різних цінових категоріях.
Різночасові частини будівлі маріупольського готельно-розважального комплексу “Спартак” представляли собою складнопрофільний периметр, висота якого варіювалася від двох, на високому цоколі, до п’яти поверхів. Серцем його виступає перебудований триповерховий кутовий власний будинок віце-консула Поллоне в стилі класицизму, а бічні споруди-прибудови (п’ятиповерхова з півночі, двоповерхова зі сходу) — типових представників радянського конструктивізму без будь-яких архітектурних акцентів.
Перебудовану Нільсеном частину відрізняють елегантність форм від високих підкреслених замковим каменем віконних арок в обрамленні змішаного русту першого поверху до двохярусних віконних ніш з геометричним орнаментом табличок, від химерного малюнку решітки двох кутових балконів до ширинок фризу, від профільованого лобового карнизу до порталу центрального входу, від зкругленого ризаліту кута з куполом на чолі до мансардного аркового вікна в ступінчастому декоративному фронтоні.
Будівля зазнала значних пошкоджень внаслідок пожеж та бомбардувань міста російськими окупантами.
Адреса: вулиця Харлампіївська, 13.