Кулан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кулан
Перський кулан
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Непарнопалі (Perissodactyla)
Родина: Коневі (Equidae)
Рід: Кінь (Equus)
Вид:
Кулан (E. hemionus)
Біноміальна назва
Equus hemionus
Pallas, 1775
Розповсюдження кулана

Кула́н (Equus hemionus), або азі́йський ди́кий віслю́к (англ. Asiatic wild ass) — вид тварин родини коневих (Equidae). Зовні дуже нагадує африканського віслюка (Equus asinus), але має немало спільних ознак з конем (Equus caballus), через що кулана нерідко називають напіввіслюком. Ніколи не піддавався прирученню, на відміну від віслюка.

Він поєднує в собі ознаки осла і коня. Голова відносно велика, вуха довші, ніж у коня, але коротше, ніж у осла, а хвіст короткий, як у ослів і зебр. Забарвлення шерсті піщано-жовта, черево біле. Уздовж спини від холки до хвоста йде вузька чорно-бура смуга. Назва такого забарвлення по-казахськи звучить «кула», звідси і назва тварини — кулан.

Кулан дуже витривала тварина, пристосуватися жити в суворих умовах пустелі. Влітку поїдає злаки, осоку, полин, чагарники солянки, астрогала та інші рослини (близько 110 видів). Взимку кулан видобуває корм з-під снігу. Коли сніговий покрив досягає 40 см і більше, трав'яниста, на корені засохла рослинність стає недоступною.

Класифікація

[ред. | ред. код]

Сирійський кулан (Equus hemionus hemippus)

Перський кулан (Equus hemionus onager)

Індійський кулан (Equus hemionus khur)

Туркменський кулан (Equus hemionus kulan)

Монгольський кулан (Equus hemionus hemionus)


Промислове значення

[ред. | ред. код]

Довгий час кулан був важливою промисловою твариною. Високо цінувалася його шкура, з якої виготовляли цінний сап'ян — шагрень. М'ясо і жир використовували в їжу. У народній медицині вважалося, що печінка і жир куланів виліковують багато захворювань.

У промислових і спортивних цілях полювали на куланів в Монголії, Індії, Афганістані, Сирії, Ірані, в середньоазійських районах Російської імперії. Підстерігали і вбивали цих тварин на водопоях. З багатьох місць кулани були витіснені людиною. В деяких місцях вони були винищені повністю або стали дуже рідкісними. У Забайкаллі їх ще зустрічали в 1930 р.

З території України кулан зник близько 17 століття.

Охорона

[ред. | ред. код]

У центрі Бадхиз (Туркменія) в 1941 р. був створений спеціальний заповідник куланів.

Вжиті заходи охорони зникаючого виду забезпечили відновлення чисельності кулана. З 1956 р. його поголів'я стало збільшуватися: в 1957 р. в Бадхизі воно налічувало вже 592 особи, в 1959 р. — до 800, а до 1980 г, — 2000 голів.

З 1953 р. 8 куланів були переправлені в заповідник Барса-Кельмес на острові в Аральському морі і випущені там. Через 3-4 роки табун куланів помітно зріс, а до 1980 р. в ньому було близько 200 голів. Однак в 1981 р. через всихання Аральського моря і підвищення солоності води умови проживання цих тварин погіршилися і поголів'я їх стало скорочуватися. Тоді кулани були вивезені з острова і заповідник втратив своє колишнє значення.

Загальна чисельність куланів у світі становить близько 20 000 голів. Цей вид занесено до Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи, а також у Червоні книги РФ і Казахстану.

Посилання

[ред. | ред. код]