Лермонтов Михайло Юрійович
Лермонтов Михайло Юрійович | ||||
---|---|---|---|---|
рос. Михаил Юрьевич Лермонтов | ||||
Псевдонім | —въ, Ламвер, Гр. Диарбекир і Lerma | |||
Народився |
3 (15) жовтня 1814[1][2] Москва, Російська імперія[1][3][…] | |||
Помер |
15 (27) липня 1841[1][4][2] (26 років) П'ятигорськ, Кавказька губернія, Російська імперія[1][5][3] ·вогнепальне поранення | |||
Поховання | Тархани і П'ятигорськ | |||
Країна | Російська імперія | |||
Діяльність | поет, перекладач, художник, прозаїк-романіст, драматург, офіцер, письменник, прозаїк, бретер | |||
Сфера роботи | літературна діяльністьd[6] і поезія[6] | |||
Alma mater | Миколаївське кавалерійське училищеd (25 листопада (7 грудня) 1834) і Московський університет благодійний пансіонd | |||
Мова творів | російська | |||
Роки активності | 1828-1841 | |||
Жанр | вірш і оповідна поезіяd | |||
Magnum opus | Герой нашого часу | |||
Конфесія | православ'я | |||
Рід | Lermontovd і Клан Лермонт | |||
Батько | Юрій Петрович Лермонтовd[1] | |||
Мати | Марія Михайлівна Лермонтоваd[1] | |||
Автограф | ||||
| ||||
Лермонтов Михайло Юрійович у Вікісховищі | ||||
Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Роботи у Вікіджерелах |
Миха́йло Ю́рійович Ле́рмонтов (рос. Михаи́л Ю́рьевич Ле́рмонтов); 3 [15] жовтня 1814, Москва — 15 [27] липня 1841, П'ятигорськ) — російський поет, прозаїк, драматург.
Біографія[ред. | ред. код]
Дитинство Михайла[ред. | ред. код]
Рід Лермонтових походить із Шотландії, з клану Лермонт, до якого також належав напівлегендарний бард Томас Лермонт. Британська компанія Oxford Ancestors провела роботу з перевірки даної версії походження Лермонтова за допомогою аналізу ДНК, однак виявити спорідненість між сучасними британськими Лермонтами і нащадками Михайла Лермонтова не вдалося. Уважається, що у 1613 році один з представників клану Лермонтів, поручик польської армії Георг (Джордж) Лермонт (близько 1596—1633 або 1634), був узятий в полон військами князя Дмитра Пожарського при капітуляції польсько-литовського гарнізону фортеці Біла і в числі інших так званих Більських німців надійшов на службу до царя Михайла Федоровича. Він перейшов у православ'я під ім'ям Юрія Андрійовича, родоначальника московського дворянського прізвища Лермонтова. У чині ротмістра московського рейтарського відділу, він загинув при облозі Смоленська.
Своєму ймовірному шотландському корінню Лермонтов присвятив вірш «Бажання». В юності Лермонтов асоціював своє прізвище з іспанським державним діячем початку XVII століття Франсиском Лермітом, ці фантазії відбилися у написаному поетом уявному портреті Лерми, а також драмі «Іспанці».
Народився М. Лермонтов 3 жовтня 1814 року у Москві, у будинку поблизу Червоних воріт. Батько, Юрій Петрович, відставний піхотний капітан зі збіднілої дворянської сім'ї. Мати, Марія Михайлівна, уроджена Арсеньєва (з роду Столипіних).
У 1815 р. молода сім'я жила в селі Тархани (сучасне Лермонтово) Пензенської губернії, в маєтку бабусі майбутнього поета Є. Арсеньєвої. Тут пройшли дитячі роки поета. Він рано втратив матір (померла в 1817 р., у 21-річному віці) й виріс в розлуці з батьком. Бабуся робила все для єдиного онука, не жаліючи грошей на вчителів і гувернерів. Він отримав домашню освіту: з дитинства вільно володів французькою і німецькою мовами, добре малював і ліпив, навчався музиці (грав на флейті, фортепіано і скрипці).
Побоюючись за здоров'я хворобливого онука, бабуся здійснювала подорожі на Кавказ (1818, 1820, 1825 рр.) для лікування мінеральними водами. Враження від цих поїздок залишилися у Лермонтова в пам'яті на все життя (згодом вони знайдуть своє відображення в ранній творчості поета — «Кавказ», 1830; «Сині гори Кавказу, вітаю вас!», 1832).
Навчання у Москві і початок літературної діяльності[ред. | ред. код]
У 1827 р. бабуся привезла онука у Москву, щоб продовжити його освіту. 1 вересня 1828 року Лермонтова зарахували півпансіонером до Московського університетського благородного пансіону, одного з найкращих навчальних закладів Росії. Він отримує гуманітарну освіту, яку доповнює самостійним читанням.
У пансіоні у 1828 році Михайло Лермонтов пише вірші, що й прийнято вважати початком його літературної діяльності.
Восени 1830 р. М. Ю. Лермонтов вступає до Московського університету на етично-політичне відділення. Незадоволення Лермонтова лекціями професорів і невдоволення професорів нечемними відповідями і приріканнями студента, що вважалося недозволеною зухвалістю, призвели до того, що він подав заяву про звільнення і залишив університет у 1832 р.
Петербурзький період життя[ред. | ред. код]
Однак треба було продовжувати освіту, і Лермонтов розраховував зробити це в Петербурзькому університеті, але йому довелося б почати з першого курсу, оскільки час навчання в московському університеті йому як звільненому не зараховувався. Він не захотів втрачати два роки і круто змінив плани.
4 листопада 1832 року він вступив у Школу гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів. Два роки, проведені в обстановці казармової муштри, були, з його слів, «страшними». Але і в цих умовах Лермонтов потай продовжує писати, хоч його творчість переживає період спаду.
Після закінчення Школи у 1834 році Лермонтова підвищили з юнкерів в корнети лейбгвардії Гусарського полку, що стояв в Царському Селі. Однак більшу частину життя Лермонтов проводить в Петербурзі, уперше відчувши себе вільним. Його спостереження за життям світського суспільства лягли в основу драми «Маскарад» (1835), яку він задумував так: «Комедія, на зразок „Горя від розуму“, різка критика на сучасні порядки». Пересвідчившись, що «Маскарад» не протягти крізь театральну цензуру, повертається до прози: починає роман — «Княгиня Ліговська», в якому уперше з'являється ім'я Печоріна. Автобіографічні моменти роману пов'язані з Варєнькою Лопухіною, глибоке почуття до якої все життя не залишало поета. Звістка про загибель О. Пушкіна приголомшила Лермонтова і наступного дня він пише вірш «На смерть поета», а за тиждень — заключні 16 рядків цього вірша, який відразу зробив його відомим, переписувався і завчався напам'ять. 3 березня 1837 року поет був заарештований у справі «про недозволені вірші». Сидячи під арештом, пише кілька віршів: «В'язень», «Сусід», «Молитва», «Бажання».
Лермонтова перевели з гвардії до Нижньогородського драгунського полку і 1 квітня він вирушив з Петербурга на Кавказ. Прямуючи в своє перше заслання, він на місяць затримався в Москві, яка готувалася до великого торжества — 25-річчя Бородінської битви. Поет переробляє Кавказ, свій юнацький вірш «Поле Бородіно», і з'являється твір «Бородіно», опублікований в «Сучасникові» 1837 року.
Під час кавказького заслання він познайомився з декабристами, які також відбували тут заслання, а з поетом А. Одоєвським навіть подружився. Майже все, що створив Лермонтов в період між двома засланнями, так чи інакше пов'язано з Кавказом. Кавказькі теми і образи знайшли широке відображення в його творчості: в ліриці і в поемах, романові «Герой нашого часу» (1838). Вони знайшли відбиток і в численних замальовках і картинах Лермонтова.
У січні 1838 року Михайло Лермонтов приїжджає в Петербург, оскільки турботи бабусі і клопотання В. Жуковського увінчалися успіхом, і поета перевели до Гродненського полку, який розташований неподалік Новгорода. Близько місяця поет прожив у Петербурзі, щодня буваючи в театрі. Був також у Жуковського, якому віддав поему «Тамбовська казначейша», незабаром опубліковану в «Сучасникові». Внаслідок подальшого клопотання Лермонтова перевели до свого колишнього гусарського полку, що стояв у Царському Селі. Тоді ж з'явилася без імені автора «Пісня про царя Івана Васильовича…», яку не пропустила цензура.
До початку 1839 року Лермонтов зближується з редакцією «Вітчизняних записок», що видавалися А. Краєвським, і поступово входить в середовище петербурзьких літераторів. Відвідує поетичні вечори, зустрічається з Куковським, Тургенєвим, Бєлінським. У цих колах в ньому бачать надію російської літератури. «В Росії з'явилося нове могутнє обдарування — Лермонтов», — оголошує Бєлінський.
16 лютого 1840 року в будинку графині Лаваль на балу наче ненароком спалахнула сварка Лермонтова із сином французького посла де Барантом — Ернестом. Молодому французові повідомили епіграму Лермонтова, написану ще в юнкерській школі за адресою абсолютно іншої особи, і запевнили, що поет образив в цьому чотиривірші саме його, та ще нібито погано відгукувався про нього в розмові з однією жінкою. На балу Барант підійшов до Лермонтова і зажадав від нього пояснень. Дуель відбулася 18 лютого рано-вранці на Парголовській дорозі, за Чорною річкою, недалеко від того місця, де Пушкін стрілявся з Дантесом. Дуель закінчилася безкровно: одна шпага переламалася, перейшли на пістолети, і Барант, хоча і цілився, промахнувся, а Лермонтов вже після цього розрядив пістолет, вистріливши в сторону. Противники помирилися і роз'їхалися.
У березні 1840 року за дуель з сином французького посла Лермонтова перевели до піхотного полка й відправили до регулярної армії на Кавказ. Він воює, «виконуючи покладене на нього доручення з відмінною мужністю і холоднокровністю».
На початку лютого 1841 року Лермонтов отримує двомісячну відпустку і приїжджає до Петербурга. Він сподівається отримати відставку і залишитися в столиці. Проте, Лермонтову відмовили. Також, цар не дозволив нагородити Лермонтова за участь у боях в Малій Чечні, як того просив командир Окремого кавказького корпуса.
Ба більше, Лермонтову було наказано протягом 48 годин покинути столицю і слідувати у свій полк на Кавказ. Він прибуває до П'ятигорська й отримує дозвіл затриматися для лікування мінеральними водами. У записнику Лермонтов запише свої останні вірші: «Суперечка», «Сон», «Круча», «Тамара», «Листок», «Побачення», «Пророк», «На дорогу йду я в самотині» тощо.
Тут він зустрічає своїх старих приятелів, зокрема і товариша по Школі юнкерів М. Мартинова. На одному з вечорів у будинку Верзіліних, де збиралася молодь, Мартинов образився на ущипливий жарт Лермонтова і викликав того на дуель, яка відбулася 15 липня 1841; Мартинов убив Лермонтова. Тіло поета поховали на П'ятигорському кладовищі. Пізніше, на прохання бабусі поета, труну з його прахом перевезли в Тархани і поховали в родинному склепі.
Творчість[ред. | ред. код]
1830–1831 рр. — вершинний етап юнацької творчості Лермонтова. Він працює надзвичайно інтенсивно: за два роки перепробував практично всі віршовані жанри: елегія, романс, пісня, присвячення, послання і т. д. Поет напружено вдивляється в своє внутрішнє життя, намагаючись виразити словом невимовні душевні рухи. Він торкається і загальних питань буття, і етичного життя особистості. Драма «Дивна людина» — свого роду фокус автобіографічних мотивів його лірики цього періоду. У ранній період творчості Лєрмонтов, коли він був юнкером, написав брутальну поему «Уланша». Там він описав групове згвалтування дівчини своїми колегами зі служби.
Оспівування російського імперіалізму[ред. | ред. код]
Лермонтов подекуди оспівувує російські загарбання, у яких він сам і брав участь. Нариклад, у вірші рос. «Измаил-бей» возвеличує імперські загарбання Росії і пропонує черкесам, яких саме поневолювали росіяни, змиритися з цим і стати хоч рабом, але рабом царя Всесвіту:
Какие степи, горы и моря
Оружию славян сопротивлялись?
И где веленью русского царя
Измена и вражда не покорялись?
Смирись, черкес! и запад и восток,
Быть может, скоро твой разделят рок.
Настанет час — и скажешь сам надменно:
Пускай я раб, но раб царя вселенной!
Настанет час — и новый грозный Рим
Украсит Север Августом другим!
Тема України[ред. | ред. код]
На території, що належить до сучасної України, Лермонтов ніколи не був.
Під час своїх подорожей по Кавказу Лермонтов декілька разів побував на Кубані, яка в ті часи входила до складу української етнічної території. Короткочасне перебування восени 1837 р. в чорноморській станиці на Тамані, життя в хаті місцевого козака Мисника, знайшло відображення в оповіданні Лермонтова «Тамань», яке стало частиною роману «Герой нашого часу». В цьому оповіданні Лермонтов, як міг, спробував відобразити як побут, так і мову місцевих українців.
Тема України присутня в рядках поезії Лермонтова, що присвячені княгині Марії Щербатовій, яка походила з України, та мала у дівоцтві прізвище Штерич. Імпульсом до написання цього вірша, у якому Україна називається «сумною вітчизною», якій доводиться «гордо переносити» ярмо імперського поневолення, як вважається, стала поява в журналі «Отечественные записки» поезії Євгена Гребінки «Зізнання» («рос. Признание»)[8], у якій Україна зображується в алегоричному вигляді жінки[9].
На пута суворі, Та півдня палкого I, молячись щиро Як люд її рідний, На погляд зухвалий |
На блеск утомительный бала
Цветущие степи
Украйны она променяла,
Но юга родного
На ней сохранилась примета
Среди ледяного,
Среди беспощадного света...
И следуя строго
Печальной отчизны примеру,
В надежду на Бога
Хранит она детскую веру;
Как племя родное,
У чуждых опоры не просит
И в гордом покое
Насмешку и зло переносит;
От дерзкого взора
В ней страсти не вспыхнут пожаром,
Полюбит не скоро,
Зато не разлюбит уж даром[11].
Лермонтову належить поезія «Вид гір із степів Козлова», що є вільним перекладом однойменного вірша Адама Міцкевича, а деякі поезії Лермонтова та рецензії на них, під час переслідувань поета царською владою[джерело?], публікувалися в одеських виданнях «Одеський альманах на 1840 рік» та «Одеський вісник»[12].
Дмитро Донцов уважав Лермонтова «найменш московським своєю психикою» російським поетом[13].
Праці[ред. | ред. код]
Українські переклади[ред. | ред. код]
- Лермонтов Михайло. Вибрана поезія /Пер. з рос., післямова В. Богуславської. — Київ: Дух і літера, 2009. — 286 с. — ISBN 978-966-378-106-8.
Українською мовою Лермонтова перекладав Кундзіч Олексій Леонардович.
Вшанування[ред. | ред. код]
- Михайло Лермонтов — радянський пасажирський корабель (затонув біля узбережжя Нової Зеландії 1986 року)[14].
Див. також[ред. | ред. код]
- Герой нашого часу
- 2222 Лермонтов — астероїд, названий на честь літератора.
- Лермонтов на Дону
- Прощавай, немита Росія
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е Жданов В. В. Лермонтов // Краткая литературная энциклопедия — Москва: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 4. — С. 143–154.
- ↑ а б Дм. Абрамович Лермонтов, Михаил Юрьевич // Русский биографический словарь / под ред. Н. Д. Чечулин, М. Г. Курдюмов — СПб: 1914. — Т. 10. — С. 265–315.
- ↑ а б Лермонтов Михаил Юрьевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б Ив. Иванов Лермонтов, Михаил Юрьевич // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1896. — Т. XVIIа. — С. 579–586.
- ↑ Лермонтов // Литературная энциклопедия — Коммунистическая академия, Большая российская энциклопедия, Художественная литература, 1929. — Т. 6.
- ↑ а б Czech National Authority Database
- ↑ а б Carnegie Hall linked open data — 2017.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 7 січня 2017. Процитовано 6 січня 2017.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)" - ↑ И. С. Чистова. Комментарии. // М. Ю. Лермонтов. Сочинения. Т. 1, стр. 685. М, 1988. (рос.)
- ↑ На пута суворі... [Архівовано 7 січня 2017 у Wayback Machine.] (переклад Миколи Зерова).
- ↑ Стихотворения 1837-1841 гг. // М. Ю. Лермонтов. Сочинения. Т. 1, стр. 186-187. М, 1988. [Архівовано 17 січня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ И. С. Чистова. Хронологическая канва жизни и творчества М. Ю. Лермонтова. // М. Ю. Лермонтов. Сочинения. Т. 2, стр. 670, 671. М, 1990. (рос.)
- ↑ Мати Лесі Українки (Олена Пчілка). Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 25 травня 2022.
- ↑ Затонув совєтський пасажирський корабель [Архівовано 5 вересня 2018 у Wayback Machine.] // Свобода. — Джерзі Ситі і Ню Йорк, 1986. — Ч. 32 (19 лютого). — С. 1.
Посилання[ред. | ред. код]
Зовнішні відеофайли | |
---|---|
«М*нду до жопи раздєрут»: ВЄЛІКІЙ РУССКІЙ ПОЕТ ЛЄРМОНТОВ ОСПІВУВАВ ГРУПОВЕ ЗҐВАЛТУВАННЯ ВІЙСЬКОВИМИ на YouTube // Телебачення Торонто. — 2022. — 25 червня. |
- Лермонтов Міхаїл [Архівовано 14 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 826-827. — 1000 екз.
- Михаил Юрьевич Лермонтов [Архівовано 14 квітня 2006 у Wayback Machine.] у Lib.Ru
- Лермонтов в бібліотеці «Русская литература и фольклор» [Архівовано 12 серпня 2003 у Wayback Machine.]
- М. Л. Бродский. М. Ю. Лермонтов: биография // Государственное издательство художественной литературы, 1945. [Архівовано 18 січня 2014 у Wayback Machine.]
- Ігор Роздобудько. Російські письменники та українська незалежність. // Кобза. Українці Росії, незалежний сайт діаспори. 22 жовтня 2016 р. [Архівовано 5 листопада 2016 у Wayback Machine.]
- «Жива душа поетова святая, жива в святих своїх речах…»: до 200-річчя від дня народження М. Лермонтова (1814—1841) // Дати і події [Архівовано 1 травня 2016 у Wayback Machine.], 2014, друге півріччя: календар знамен. дат № 2 (4) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2014. — С. 90–96.
- О. Шишков. Ні, не тобі мого кохання шал. Романс на слова М. Лермонтова. Переклад В. Богуславської. Виконує. В. Білоцерківський (аудіо)
- М. Лермонтов. Вибрані вірші в перекладі В. Богуславської (аудіо)
- Народились 15 жовтня
- Народились 1814
- Уродженці Москви
- Померли 27 липня
- Померли 1841
- Померли в П'ятигорську
- Російські письменники
- Російські поети
- Російські драматурги
- Російські перекладачі
- Перекладачі Йоганна Вольфганга фон Гете
- Перекладачі Джорджа Байрона
- Перекладачі Мігеля де Сервантеса
- Лермонтов Михайло Юрійович
- Люди, на честь яких названо астероїд
- Поховані в Пензенській області
- Люди, на честь яких названо населені пункти
- Люди, на честь яких названо вулиці
- Персоналії:Кубань
- Шотландці Росії
- Убиті на дуелі