Маркос Перес Хіменес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Маркос Перес Хіменес
Marcos Evangelista Pérez Jiménez
Прапор
Прапор
49-й Президент Венесуели
2 грудня 1952 — 23 січня 1958 року
Попередник: Ерман Суарес Фламеріх
Наступник: Вольфганг Ларрасабаль Угуето
 
Народження: 25 квітня 1914(1914-04-25)[1][2][…]
Тачира, Венесуела
Смерть: 20 вересня 2001(2001-09-20)[1][2][…] (87 років)
Алькобендас, Мадрид, Іспанія
Поховання: Q52233531?
Країна: Венесуела
Релігія: Католицизм
Освіта: Military Academy of the Bolivarian Armyd
Партія: Independent Electoral Frontd
Шлюб: Flor María Chalbaudd
Автограф:
Нагороди:
Легіон Заслуг (Легіонер) (США) Великий хрест особливого ступеня ордена «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина» кавалер ордена Ізабелли Католички з ланцюгом Кавелер Великого хреста на ланцюгу ордену «За заслуги перед Італійською Республікою» орден Визволителя Order of Francisco de Miranda Grand Cross of the Sash of the Two Orders

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Маркос Евангеліста Перес Хіменес (ісп. Marcos Evangelista Pérez Jiménez; 25 квітня 1914 — 20 вересня 2001) — державний та військовий діяч Венесуели. Тимчасовий президент у 1952—1953 роках, президент у 1953—1958 роках.

Біографія

[ред. | ред. код]

Маркос Перес Хіменес народився 25 квітня 1914 року в місті Мічелена штату Тачіра[4] в родині землевласника Хуана Переса Бустаманте та шкільної вчительки Адели Хіменес. Закінчив початкову школу в Мічелені й коледж «Gemios Unidos» в колумбійському місті Кукута[5].

Військову кар'єру розпочав у віці 17 років, у 1931—1934 роках навчався у Військовій академії, яку закінчив у званні молодшого лейтенанта. Артилерист[4]. Пройшов спеціалізовані артилерійські курси (1939) й командно-штабні курси[5] (1940) військової академії «Чоррільяс» у Перу, де подружився з майбутнім перуанським диктатором Мануелем Одріа, а 1941 року, після повернення на батьківщину, отримав звання капітана. Був призначений на посаду відповідального за піхотну й артилерійську підготовку у Військовій школі[6].

20 січня 1944 року був призначений на посаду начальника 1-го відділу Генерального штабу армії[5]. Відзначився під час перевороту 18 жовтня 1945 року, який було проголошено «Жовтневою революцією», отримав звання майора та був призначений на пост начальника штабу армії[6].

У 19461948 роках — начальник генерального штабу. У званні підполковника брав участь в усуненні конституційного уряду Ромуло Гальєгоса (1947—1948)[5]. У 1948—1952 роках був членом ійськової хунти й міністром оборони. 1950 року після убивства Карлоса Дельгадо Чальбо, в організації якого опозиційні політики підозрювали Переса Хіменеса, останній став фактичним главою уряду.

2 грудня 1952 року проголошений військовиками тимчасовим президентом Венесуели, з 19 квітня 1953[6] до 23 січня 1958 року — президент країни. Установив у країні авторитарний політичний режим. Були заборонені політичні партії, натомість прибутки від видобутку нафти спрямовувались на будівництво житла для робітників і службовців, до країни залучались освічені іммігранти з Європи, поступово підвищувався рівень життя населення.

1957 року отримав звання генерал-майора[5].

У січні 1958 року був усунутий від влади в результаті народного повстання в Каракасі, підтриманого військовиками. Перес Хіменес втік до Домініканської республіки, а потім до США[4].

Після цього проживав на віллі вартістю 400 000 доларів поблизу Маямі, в американській пресі йменувався коротко — «Пі Джі» (P.J.). Коли під тиском громадської думки Венесуели було видано ордер на його арешт, Перес Хіменес прибув до в'язниці графства Дейд з орденом Легіону слави США, наданим «за видатну політику іноземних капіталовкладень». Звинувачений у привласненні 14 млн доларів. Перебував в ув'язненні під № 505 в одномісній камері міської в'язниці Маямі. 12 серпня 1963 року держсекретар США Дін Раск заявив про рішення видати Переса Хіменеса Венесуелі за умови, що судове переслідування обмежиться тільки звинуваченнями в шахрайстві[7]. 13 серпня 1963 року, коли літак уже чекав, адвокати Переса Хіменеса домоглись відтермінування видачі[8], але вже 16 серпня Переса Хіменеса було доставлено літаком до Венесуели[9].

Був ув'язнений у тюрмі Модело в Каракасі[5], потім упродовж півтора року утримувався в одномісній камері в місті Сан-Хуан-де-лос-Моррос. 1965 року рішенням Верховного суду Венесуели був засуджений до 13 років і 4 місяців в'язниці. У серпні 1968 року, відсидівши загалом 5 років, Перес Хіменес був звільнений та емігрував до Іспанії, заочно очоливши створену 1965 року його прибічниками партію Націоналістичний цивільний хрестовий похід. В середині березня 1973 року приїжджав на батьківщину, маючи намір виставити свою кандидатуру на президентських виборах, але під тиском громадської думки був змушений залишити країну[4].

У 1990-их роках відхилив пропозицію президента Рафаеля Кальдери повернутись на батьківщину, а 1999 відмовився приїхати на інавгурацію президента Уго Чавеса[6].

Маркос Перес Хіменес помер 20 вересня 2001 року в Мадриді від серцевого нападу. Британська «The Guardian» відзначала з цього приводу, що одним він запам'ятався як безжалісний диктатор, який правив через цензуру, тортури і вбивства, а іншим — як втілення військової ефективності й політичної авторитарності. Перес Хіменес став останнім представником «доби великих диктаторів Латинської Америки» 1940—1960-их років. Як парадокс газета наводила поширену сентенцію венесуельського поета Андреса Елоя Бланко, який втік з країни, рятуючись від гонінь військового режиму: «Добрі сини Венесуели помирають за кордоном, натомість погані сини завжди живуть удома»[6].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б SNAC — 2010.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. а б в г Хто є хто..., 1990, с. 344-345.
  5. а б в г д е Marcos Pérez Jiménez (іспанська) . Venezuelatuya. Архів оригіналу за 23 грудня 2012. Процитовано 27 січня 2013.
  6. а б в г д Eurídice Ledezma (Friday 21 September 2001 02.39 BST). General Marcos Pérez Jiménez (английский) . The Guardian. Архів оригіналу за 23 грудня 2012. Процитовано 27 січня 2013.
  7. Известия. Злодій з Каракаса. та 15 серпня 1963 року.
  8. Известия. Видача відкладена. та 15 серпня 1963 року.
  9. Известия. Президент-казнокрад. та 18 серпня 1963 року.

Література

[ред. | ред. код]
  • Портрет диктатора: Маркос Перес Хіменес //ИНИОН РАН, 22.05.92, № 46513, 27 с.
  • Соціально-економічна політика військових урядів у Венесуелі (1948—1958) //ИНИ0Н РАН, 29.05.92, № 46552, 54 с.
  • ВРЕ, третє видання. — М.: Советская Энциклопедия, 1970-77
  • Joaquín Soler Serrano. Pérez Jiménez se confiesa, Edilves, Barcelona, 1983
  • Galve de Martín, María Dolores (2001) La Dictadura de Pérez Jiménez. Editorial de la Universidad Central de Venezuela. Caracas, Venezuela.ISBN 98000166872.
  • Gonzalo Ramírez Cunillán. Secretos de la Dictadura 1948—1958, Editorial Grego s.a., 1996, Caracas
  • Леонід Кравченко. Перес Хіменес, Маркос // Хто є хто у світовій політиці. — М. : Политиздат, 1990. — С. 344-345. — ISBN 5-250-00513-6.
  • Каминін Л. Злодій з Каракаса // Известия. — М., 15 серпня 1963 року.
  • Видача відтермінована // Известия. — М., 15 серпня 1963 року.
  • Президент-казнокрад // Известия. — М., 18 серпня 1963 року.

Посилання

[ред. | ред. код]